Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Необхідні речі 📚 - Українською

Читати книгу - "Необхідні речі"

3 508
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Необхідні речі" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 204
Перейти на сторінку:
центрі в нас зона повільного руху, особливо коли починається школа, – але якщо прикрити очі від сонця й примружитися, побачите, що насправді він роздивляється фотографію, яку дістав з гаманця. Мені звідси не видно, але я знаю, що там у нього, так само добре, як дівоче прізвище матері. Цю фотографію Джона з Саллі Реткліфф на Фрайбурзькому ярмарку штату десь рік тому зробив Енді Клаттербак. На ній Джон обнімає дівчину однією рукою, а та тримає м’якого ведмедика, якого він їй виграв у тирі, і вони обоє там такі щасливі, що ледь не лускають. Але це було тоді, а тепер є тепер, як то кажуть. Зараз Саллі заручена з Лестером Преттом, учителем фізкультури в старшій школі. Він баптист до шпіку кісток. Як і вона. Джон досі не відійшов від шоку їхнього розриву. Бачите, як зітхає? У чорнезну тугу загнав себе чоловік. Лише людина, у якої кохання ще не вмерло (або їй так здається), може так глибоко зітхати.

Проблеми та обтяження здебільша з одного тіста ліплені, помічали? З речей приземлених. От наведу вам випадок. Бачите, чоловік піднімається сходинками будівлі суду? Ні, не той, що в костюмі, то Ден Кітон, наш голова ради виборних. Я про темношкірого в робочій уніформі. Це Едді Ворбертон, прибиральник нічної зміни у будівлі муніципалітету. Ви поспостерігайте за ним пару секунд, подивіться, що він робить. Обана! Бачите, як він зупинився на верхній сходинці й дивиться на вулицю? Не лише головою, а ще й руками-ногами закладаюся, що він дивиться на СТО «Суноко». Нею володіє й керує Сонні Джекетт, і між ними обома вже давно зазлість, відколи Едді завіз туди машину, щоб перевірили міст.

Я непогано ту машину пам’ятаю. То була «хонда сівік», нічого особливого, але особливою вона була для Едді, бо це була його перша і єдина нова машина за все життя. А Сонні не просто погано попрацював, а ще й злупив за те сім шкур. Принаймні таку історію оповідає Едді. Ворбертон просто кольором шкіри прикривається, щоб зрізати собі рахунок за ремонт, – таку історію оповідає вже Сонні. Ну ви ж знаєте, як то буває, шо, нє?

Так от, Сонні Джекетт потягнув Едді Ворбертона в суд, де було трохи крикняви, спочатку в залі, потім у коридорі. Едді заявив, що Сонні обізвав його тупим негритосом, а Сонні сказав: «Ну, негритосом я його не називав, але все решта, в принципі, правда». Врешті-решт обоє лишилися незадоволеними. Суддя змусив Едді відслинити п’ятдесят баксів, на що той сказав, що це на п’ятдесят баксів забагато, а Сонні – що того й близько недостатньо. А тоді не встиг ніхто й оговтатися, як у новенькому авто Едді виникла електропожежа, і скінчилося все тим, що «сівік» відправився на звалище біля міської дороги № 5, тож тепер Едді їздить на «олдсмобілі» 89-го року, в якого протікає мастило. Едді досі не покинув думку, що Сонні Джекетт знає про ту електропожежу набагато більше, ніж говорить.

Нє, ну дійсно, людям живеться веселіше, ніж будь-кому, крім хіба що коней, хоч і тим забавлятися – зась. Трохи забагато історій як на один гарячий деньок, правда?

Просто отаке воно, життя в містечку – Пейтон-Плейс[6] це, чи Ґроверз-Корнерз, чи Касл-Рок, тут люди просто їдять собі пироги, п’ють каву й говорять одне про одного, прикриваючи роти. Осьде Слопі Додд, сам-самісінький, бо інші діти сміються з того, що малий заїкається. Отам-о Міртл Кітон, і якщо вона здається трохи одинокою та спантеличеною, так ніби не впевнена, де вона і що вона, то все тому, що її чоловік (хлоп, який піднімався в суд позаду Едді) ніби сам не свій останні пів року чи десь так. Бачите, які в неї очі підпухлі? Думаю, плакала, або погано спить, або й те, і те, а ви що скажете?

А отам іде Ленор Поттер, вбрана як нова копійка. Прямує до «Вестерн Авто», звісно, запитати, чи вже прийшло її спеціальне органічне добриво. У тієї жінки більше видів квітів, ніж у Картера пігулок для печінки[7]. Страшно ними пишається, нема куди. Серед пань цього міста вона не надто в пошані – жінки собі думають, що вона гонорова з тими своїми квітами, намистами настрою[8] і бостонською завивкою за сімдесят доларів. Вони думають, що вона надто гонорова, і відкрию вам таємницю, якщо ми вже тут сидимо разом на скалкуватих сходах естради. Думаю, вони мають рацію.

Усе типово, мабуть, можна сказати, але не всі наші проблеми в Касл-Року типові. Одразу поясню. Люди не забули про Френка Додда, регулювальника, який тут збожеволів дванадцять років тому й убивав жінок. Так само не забули й про пса, який заслаб на сказ, убив Джо Кембера та ще одного старого п’яничку неподалік. Собака вбив також старого доброго шерифа Джорджа Баннермена. Алан Пенґборн зараз на його місці, і чоловік він хороший, але в очах містян ніколи не дорівняється до Здорованя Джорджа.

Нічогісінько звичайного не було в тому, що сталося з Реджинальдом «Батею» Мерріллом, старим скнарою, власником місцевої лахмітної крамниці. «Емпоріум Ґалоріум» називалася. Стояла прямо отам, через вулицю, де зараз вільне місце. Будка та вже давно згоріла, але в місті є люди, які це бачили (чи то вони так кажуть), і після кількох пляшок пива в «Захмеленому тигрі» розкажуть вам, що то не проста пожежа знищила «Емпоріум Ґалоріум» і забрала життя Баті Меррілла.

Його племінник Туз розповідає, що щось страхітливе трапилося з його дядьком перед тією пожежею – як у «Сутінковій зоні». Туза, звісно, і близько там не було в той час. Коли дядько відкинув копита, він досиджував чотирирічний термін у в’язниці Шоушенк за нічний злом і проникнення. (Люди завжди знали, що Туз Меррілл погано закінчить, у школі він був одним із найгірших хуліганів, яких знало це місто, і було, мабуть, із сотню дітей, які перебігали на інший бік вулиці, забачивши, що на них суне Туз, брязкаючи пряжками й застібками на мотоциклетних чоботах, шаркаючи по хіднику.) І все одно йому вірять, знаєте. Може, й дійсно щось химерне трапилося того дня з Батею, а може, то просто чергові балачки у Нен за тими горнятками кави й кавалками яблучного пирога.

Найпаче, тут усе так само, як і в місті, де ви виросли. Люди скаженіють через релігійні діла, люди носяться з факелами, носяться з таємницями, носяться з обрáзами… і час від часу трапляються навіть страшнуваті історії, пожвавлюючи чергову занудну днину, як оте, що сталося чи не сталося того дня, коли Батя вмер у своїй крамниці. Касл-Рок чудове місто, щоб тут жити й зростати, як написано на знаку при в’їзді. Сонечко гарно світить на озеро й

1 2 3 ... 204
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необхідні речі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Необхідні речі"