Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Джмеленя та Канікульне озеро 📚 - Українською

Читати книгу - "Джмеленя та Канікульне озеро"

291
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джмеленя та Канікульне озеро" автора Галина Микитчак. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 35
Перейти на сторінку:
карті.

Діти вирішили обійти його по колу. Вузька затока із затонулим сміттям врізалася в густі бузинові й вербові кущі, далі крізь очеретяну смугу виходила на овальне плесо, навколо якого піднімали широкоплечі крони високі липи та в’язи. Найдивовижнішим був острів! Так-так! Посеред плеса був маленький, але справжнісінький острів зі старим дубом у центрі! З берега туди тягнулося покручене й поржавіле залізяччя. Зблизька воно виявилося поламаним і напіврозібраним містком. Навколо дуба іржавіли залишки круглої лавиці. Усе виглядало так, наче колись тут був гарнющий парк.

Плесо мало ще дві затоки: одну під вавилонськими вербами, що гіллям, наче русалчиним волоссям, звішувалися аж до самої води; і другу, порослу очеретом і з дощатим парканом, за яким виднілася новобудова з кранами й порожніми віконними очима.

Далі діти пішли акуратно протоптаною стежкою під вербами. За кілька метрів вона роздвоїлася: одна частинка вела до бетонного паркана, інша — до неглибокого рівчака з водою, схованого в очереті. На березі стояла стара шафа. Стежку було прокладено й під водою та встелено пласкими камінцями.

— Тут є риба! — вигукнув Дмитрик. — Бачиш, рибалки аж стежку виклали в озеро.

— Можливо! — неохоче погодилась Дзвінка. — Але сьогодні перевіряти цю гіпотезу не будемо. Нам час додому!

— Ми прийдемо сюди ще! — впевнено заявив Дмитрик. — От перевдягнусь — і прийдемо! У мене вдома є книжка «Нариси про життя прісноводних водойм». Уявляєш, тут є життя! І його багато!

Розділ 2
Протікальний сантехнік

Коли Дзвінка зайшла додому, її відразу насторожило дивне хлюпання з ванної кімнати. Здавалося, що в унітазі застрягла велетенська рибина.

— Усе, нічого не тече! — з ванної вийшов невисокий юнак з валізою в руці. Йому назустріч вибіг тато, стурбовано потираючи бороду.

— Дякуємо! А за ваші послуги… ну, за ремонт труб… і кранів… — він замешкався, витягаючи з кишені гаманець.

— Ні, які гроші? Це ж моя робота! Бувайте здорові! — заусміхався юнак і, пройшовши повз Дзвінку, зник за вхідними дверима.

— У нас тепер новий сантехнік! — повідомив тато. — Робить зараз плановий обхід. Вперше до нас приходить сантехнік, якого ми не викликали! Може, щось у цій державі й налагодиться!

Дівчинка глянула на підлогу. Там чітко проступали мокрі сліди відвідувача. Мабуть, намочив взуття, ремонтуючи.

Пообідавши, Дзвінка сіла біля вікна почитати книжку. Її увагу привернула постать на вулиці.

Новий сантехнік. Він швидко йшов у напрямку скверика з платанами й форзиціями. Все було, начебто, звично: молодий чоловік іде після роботи додому їхньою вулицею. Але одна річ не вкладалася в цю звичну картину: він і тепер залишав по собі вологі відбитки підошов. За ним дріботіла ще одна постать, пильно вдивляючись у хідник: це був Дмитрик.

Коли дівчина вибігла на вулицю, хідник спорожнів. Але гілки форзиції у скверику ще тремтіли, наче хтось їх щойно зачепив. Невже вони пішли до озера? Сантехнік аж ніяк не міг там жити! А Дмитрикові забрідати самому в такі глухі закапелки просто небезпечно! З його вмінням падати!

Джмеленя швидким кроком дійшла до діри в паркані та пролізла крізь неї в покинутий парк. Тут усе було тихо та спокійно. Постоявши хвилинку, вона почула приглушені сплески. Дмитрик заліз у озеро! Бігом, зупинити його, адже він плаває, як пательня!

Дівчинка кинулася стежиною до затоки з вербами, вибігла на берег і завмерла між лопухами, побачивши сантехніка! Юнак, хлюпаючи ногами по воді, зайшов стежкою до шафи, відчинив дверцята, зняв куртку й комбінезон і повісив їх на вішак. Під ними виявився гумовий костюм. Витягнувши корок із цього костюма, хлопець спустив із нього воду, зняв і заховав усю дивну уніформу в шафу, залишившись у кумедній мокрій піжамі з рибками. Роззирнувшись, він швидко пішов у озеро. Ось вода йому вже по пояс, ось по груди, по шию, по ніс, пішли бульбашки — і сантехнік повністю зник під водою.

— Що він робить? — приголомшено запитав Дмитрик десь збоку від Дзвінки. Виявляється, той також спостерігав за зануренням сантехніка.

— Що ти тут робиш? — вражено прошепотіла Дзвінка.

— Шпигую за дивним сантехніком. Зараз працюю під прикриттям!

— Яким прикриттям?

— Під прикриттям лопухів. Ти бачила цього хлопця так само, як і я?

— Ага! Може, він пішов топитися? — невпевнено припустила Дзвінка. — Може, покликати на допомогу?

— Щось не схоже. У нього костюм водолаза навпаки — з водою всередині! І стежка в затопленому рові. Це не просто так!

— Все-таки потрібно привести людей! Може, він ще живий? — Дзвінка зірвалася на ноги й побігла стежкою до паркана. Дмитрик кинувся слідом за нею. Вони гайнули через старий покинутий парк, крізь паркан, через скверик і за мить опинилися на вулиці Кленовій, мало не налетівши на поліцейського.

— Дядьку, там сантехнік пірнув у озеро та не вилазить, — відразу ж затараторив Дмитрик.

— З горя пішов топитися! — вставила Дзвінка.

— А перед тим випустив воду з водолазного костюма!

— Ви що, вирішили покепкувати з поліції? Хто йде топитися у водолазному костюмі? Я такого ще не чув! І де це могло статися?

— Та… та… та… — Дмитрик тремтячою рукою показав на бетонний паркан. — Там озеро є!

— Озеро? Там баюра зі сміттям — курці по коліно!

Джмеленя і Дмитрик набрали в груди повітря, щоб продовжити розмову, та так і залишилися стояти, стуливши роти: повз них пройшов той самий сантехнік, який щойно втопився чи нібито втопився. На плечах він ніс великий гайковий ключ. На його голові був старенький солом’яний брилик, волохаті ноги стирчали з довгих шортів, а в гумових черевиках щось чвакало.

— Теж мені жарти! — І поліцейський покрокував далі у своїх справах.

1 2 3 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джмеленя та Канікульне озеро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джмеленя та Канікульне озеро"