Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бережіть янголів своїх 📚 - Українською

Читати книгу - "Бережіть янголів своїх"

464
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бережіть янголів своїх" автора Тетяна Брукс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 52
Перейти на сторінку:
нагода спитати в когось, як називається місто чи просто заговорити до перехожого. Але всі чомусь такі заклопотані, що на мене ніхто не звертає жодної уваги. І раптом…

Ні-ні, краще не приходити сюди вдень!

Я чомусь відчувала, що коли потраплю сюди знову (нехай навіть буде така сама чудова погода), це буде останній сон у моєму житті.

Тоді мені було 39…

Довелося починати своє життя спочатку.

Воістину, незбагненні шляхи Твої, Господи!


1

Шлюбне життя зазвичай багате на всілякі прикрощі. Я вже страх як втомилася від отих «сюр­призів» і вирішила покінчити з цим безкінечним марафоном брехні.

— Ну, і куди ж ти завіявся цього разу?

— Розумієш… У начальника на дачі світло вирубилося, тож треба було допомогти…

— А що, окрім тебе більше електриків не знай­шлося?

— Та всі вже додому пішли. Ну я і…

— А чом ти так засидівся?

Знайоме? Коротше, так тяглося вже довго. І все це — після шістнадцяти років (як здавалося тоді, щасливого) спільного життя. Сама я брехати не вміла, отож досі довіряла усьому, що мені говорив Олексій, мій чоловік.

Та останнім часом стала помічати: щирі взаємини з сином якось розладилися. Він став нервовий, іноді відповідав мені зі зневажливою посмішкою: «Та знаю я…» А то й узагалі відмовчувався. Подумалось: «Перехідний вік, минеться». Але потім все частіше в нього стало проскакувати: «Ось ти завжди кричиш, мовляв, такий-сякий, ледащо, а от тьотя Марина…» Марина? Он воно що…

У 1991 році «Союз нерушимий» розпався. Україна стала незалежною. Все, що було створено досі, розграбували, натомість нового нічого не побудували. Підприємства повсюдно закривалися. Роботу знайти було важко. А ті, кому пощастило її не втратити, якось виживали без зарплатні. І справді, навіщо її платити, коли люди все одно ходять на роботу, бо звикли? Та через півроку інфляція сягала 300 відсотків і навіть більше. Кожен виживав, як міг. Дехто подався з міста опановувати таке-сяке хазяйство, обробляти клапті землі. Подалі від шуму і гуркотливого запилюченого гамору. Бо тут — і помідорчик свіженький, кріп, петрушечка свої. Та й квіточки милують око.

Ось і ми вирішили скуштувати сільського життя. Сидимо у дворі поміж квіточок, яблунь і груш. Годую я свого благовірного вечерею, балакаємо про се й про те. А я собі думаю: «Що ж ти мені тут розпатякуєш? Гадаєш, я геть зовсім нічого не тямлю? Споконвіку мужики брешуть своїм дружинам, і пояснювати нічого не треба». Дивлячись на свого, який десь забіг і не ночував удома, так і хочеться його почастувати кислицями. Бо очиці бігають, а обличчя — як у кота, що об’ївся сметани.

— Значить, так, — кажу, — в тебе завелася пасія. Здається, Марина? Скатертиною дорога. Але синові туди — зась! Навіщо дитині витріщатися, як ви бавите одне одного?

— А-а-а, так ти мені ще вказуватимеш, що мені робити?!

І це теж знайоме: хочеш захиститися — нападай! Господи, ну як же мені все це остогидло! Але оця Марина… Хто вона така? Треба б якось побільше дізнатися про все. Я досить-таки емоційна, але за гороскопом Діва, тож не позбавлена здорового глузду. Краще робити висновки, коли хоч трохи володієш ситуацією.

Та-а-ак. Кому це він останнім часом надзвонював?

Ірка Романова? Та ні — з нею і її чоловіком Сашком ми давно вже втратили контакт. Якось так розійшлися наші стежки, а шкода — я щиро сумую за Іринкою. Оце б розшукати її, дізнатися, як вона там? Як донька її, Карина?

Гаразд, зараз не про це.

Тоді — хто? З кимось же треба йому поговорити про своє, перетерти жінку на зубах? Поскар­житися, яке я стерво. Комусь же він потребує поплакатися в жилетку?

О! Згадала! Райка Єрьоміна! Вона, здається, працює з ним у лабораторії. Щось зачастив він їй телефонувати. І саме їй, а не чоловікові Ігорю (це було б логічніше), — тож вперед!

— Алло, Раєчко? Привіт, сонечко, як ся маєш?

— Ой, Полінко, здрастуй! І не питай. З Ігорем мало горщики не побили, — починає «з порога» приятелька.

— А що сталося?

— Слухай, це не телефонна розмова…

— Тоді заходь до мене. Потеревенимо, згадаємо літа молоді…

— Я із задоволенням. Гаразд, завтра ввечері, о п’ятій.

— Чекаю.

Рая — русява блондинка з гарною фігурою. Великі сірі, старанно підведені очі. На мій погляд, може, трохи занадто, але нехай, приятелька ображається, якщо я щось зауважу стосовно її макіяжу. Отож мовчу, це зараз мене найменше хвилює.

Я вдаю щиру радість:

— Раєчко! Скільки ж часу ми не бачились? Скучила страшенно! (Господи, прости мені мою нещирість.) Проходь. Та давай одразу на кухню. Мабуть, голодна?

Кухня — якнайкраще місце для таких розмов. Дуже сприяє щирим сповідям. Розбовкаєш навіть те, про що й не збиралася.

— По чарчині?

Після третьої Райка розтанула й почала жалітися:

— Ти не уявляєш, Полінко, мій Ігор приревнував мене. І до кого б ти думала? До твого Олексія! Ну зробив він із мене декілька симпатичних фоток. Та й що? Ну телефонуємо одне одному… Так працюємо ж разом…

«Цікаво, невже вам не вистачає часу наговоритися на роботі?» — думаю собі, але не забуваю підливати в чарки — «за нас гарних».

Ой, справедливе прислів’я, яке застерігає: не кажи своїй подрузi… Але Раїса чи то не чула його, чи то випите робило свою справу, отож продовжувала:

— …Ну, ми ж не можемо на роботі теревенити про особисте. І взагалі, не про мене йдеться. Це я для Маринки старалася… — і прикусила язика.

Бісова Райка, мабуть, зовсім не петрає, з ким п’є і про що базікає.

— Уявляєш, чоловік її покинув, коли в них донька народилася —

1 2 3 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бережіть янголів своїх», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бережіть янголів своїх"