Читати книгу - "Вибрані твори"

Уже на початку 90-х почали надходити в Україну інформаційні матеріали. З’явилися публікації. Засновано видавництво імені Олени Теліги. Премія імені Олени Теліги. Виявилося, що про її життя і творчість писали найвидатніші поети, прозаїки, літературознавці з Західної української діаспори, зокрема Улас Самчук, Дмитро Донцов, поетка Лівицька-Холодна, Юрій Ше-вельов, блискучий публіцист Олег Штуль-Жданович... Збереглися її листи, дуже одверто-сповідальні і предметно описові. Виявилося, що вона не грала таємничих ролей, а сімейне життя її з вірним лицарем Михайлом Телігою проходило на очах численних друзів. Знаємо навіть такий факт, що в ув’язненні перед стратою кубанський козак Михайло Теліга нагадав друзям, щоб перед смертю надіти чисту білизну. І що ґестапівці дивувалися, з якою гідністю і мужністю ця молода пані йде на смерть.

Отже, не залишається місця для таємниці, а все ж таки легенда про Олену Телігу залишається жити. Не інакше, як та легенда жила в ній самій!

Але візьміть у руки книгу Олени Теліги, де зібрані її твори, достовірні матеріали про авторку, і одразу відчуєте інший дух цієї книги, так, наче вона закинута зі світу іншого. Проникливо писала про неї Оксана Лятуринська: «Їй були відкриті істини». І дух її позначився на всіх спогадах про неї, навіть коли це відчужене слово Наталі Лівицької-Холодної: «Десь у 1934 році народжується друга Олена Теліга. Народження це було нелегке, перетворитися з ніжної сентиментальної і трошки примхливої жіночки в героїчну Жанну д’Арк. І коли я у 1942 р. довідалася про її смерть, мене ця вістка не здивувала».

Збоку здавалося, що Олена живе в затишку під крилом. При цьому трохи перебільшували затишок дитинства в Петербурзі, опіку гувернанток тощо. Потім і достатки в сім’ї батька, проф. Шовгеніва, ректора Господарської академії в Подєбрадах. Потім затишок у хаті інженера Теліги.

Насправді ж Олена Теліга, людина великої культури і великої мужності, уміла триматися радісно й переможно в будь-якому середовищі. Людям властиво улягати впливові обставини. Вона ж уміла панувати над обставинами. Як Леся Українка: «щоб не плакать, я сміялась».

Донька міністра УНР зазнала «ходіння по муках», як і більшість заможних її сучасників під час революції.

В літі я сапала і полола цілі довгі і пекучі дні на комуністичних огородах, щоб прогодувати себе і додому принести якийсь «пайок». Я була маленька, ще й слабенька, і мені тяжко було «гнати рядки» наряду з бабами, які були призвичаєні до такої роботи. Доглядачі кричали на мене немилосердно, а я старалася, що є сили, щоб тільки мене не вигнали. Це було декілька верст від Києва...

Алла Горська в дитинстві теж не знала горя — в сім’ї директора кіностудії. У блокадному Ленінграді вона побачила так само багато, як Олена в більшовицькому Києві. А вже при переїзді в Україну вона не могла сприйняти контрасту між своїм домом і вулицею. У всіх побутових ситуаціях вона вирізнялася з гурту і брала на себе найважчу чорну роботу. Але при цьому так ясніла, наче вона перебувала у якомусь своєму вищому світі, де обов’язки важчі, виміри інші, а радість більша.

Отже, говорити про таких людей в побутових вимірах — все одно, що носити воду решетом. Говорити про нікчемних виконавців тупо — жорстоких вироків над ними нема сенсу, бо високого духу вироки не торкаються. Вони тільки творять для нього чорне тло.

Для її приятеля Олега Ждановича

Олена Теліга була цілим світом — блискучим, високим, сонячним, як мрія. Чимось, поза всю близькість, недосяжним, чимось неповторним, і таким рідким у теперішньому світі.

Сорок уцілілих поезій і з десяток публіцистичних виступів — це краплина в морі ХХ сторіччя, де загубилися і такі автори, які випустили по 40 книжок віршів.

Окремі публікації початку 30-х років з їх альбомними присвятами наводили на думку про «інтимний зміст» або «громадський зміст» чи ґендерну філософію. Небагато було тих, що вникали в цю поезію. Оксана Лятуринська згадує, що її погляд на Олену Телігу змінили пізніше прочитані поезії «Вірність», «Безсмертне». Вони «без грубезних томів надають їй лавровий вінок поета».

Щоб не склалося уявлення, що слава до Олени Телі-ги прийшла від героїчної легенди, згадаймо, що ім’я її засвітилося ще на сторінках «Вістника», особливо в глибокій пізнішій статті Д. Донцова «Поетка вогняних меж».

А головне, справжність і висота поетичного таланту впізнається з кількох рядків. Досить прочитати один вірш Олени Теліги, щоб відчути прихід у літературу поета великої культури і непересічного хисту. За її зверхніми присвятами (а її твори пов’язані з конкретними особами і ситуаціями) світиться таємнича містерія:

Хто промине містичний момент у творчості Олени Теліги, той не зрозуміє істоти її поезії, ні її натури, бо мала вона в високім ступені загострений зір поетів з Божої ласки.

Її «невидимі діючі сили, пов’язані з такими ж силами всесвіту» (Д. Донцов), чимось нагадують персонажів «Лісової пісні» Лесі Українки, теж пов’язаних із конкретними ситуаціями, але живих як окремі сутності.

Її поезія пересипана перлинами, які не губляться: