Читати книгу - "Вибрані твори"

Життя кружляє на вузькій межі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Бувають дні — безжурні юнаки Вбігають, в дикім перегоні, Щоб цілий світ, блискучий і п’янкий, Стягнути звідкись у мої долоні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Безтурботність і світлий спокій... Сонний день всі думки придушив. І плине в серце найхмільніший плин: Далекий шум незроджених поезій

Попри усю сірість буднів на чужині, попри усі реалії, домінанта її поезії — іскриста радість, сестра геніальності.

І весь час до мене радість тулиться, Як безжурний вітрогон-хлопчина.

Особливо хвилюючі у її поезії пророчі прозріння з їх згармонізованим трагізмом:

Коли ж зійду на кам’янистий верх Крізь темні води й полум’яні межі — Нехай життя хитнеться й відпливе, Мов корабель у заграві пожежі.

Багато хто цитує вірш Олени Теліги «Поворот» просто як її уявлення про найближче майбутнє, коли вигнанці будуть повертатися в Україну і що там побачать. Насправді це пророче видіння настільки глибоке, що тепер, уже в ХХІ ст., читається як віщий сон:

Чекає все: і розпач, і образа І рідний край нам буде чужиною...

І знову та одвічна віра в силу любови:

Заметемо вогнем любови межі...

Однак жодне слово Олени Теліги не вписується в патріотичну риторику. Головна риса її поезії в єдності життя і слова. Дуже добре про це сказано у згадуваній вже статті Д. Донцова:

Віра і любов... Які це замацкані пальцями недовірків та егоїстів поняття! Які витерті від ужитку бездушними сентименталами і фарисеями! У поетки ці слова заблисли їх свіжими, пишноцвітними барвами, первісним вогнем. Її віра, її любов — не мають нічого спільного із змістом, що його вкладають у ті поняття офіційні проповідники тих чеснот нашої цивілізації, від яких відлетів уже Дух Божий.

Що таке віра? Це — «здійснення ожиданого, певність невидимого»— дефініція Ап. Павла. Бо з невидимого вийшло видиме. Віра — це нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя. Вона не тільки зцілює хворих людей, але й цілі народи, які вірять у можливість свого зцілення. Чому дає віра таку міць тим, хто її має? Бо уде-сятерює непевний і хитливий людський розум, його силу. Хто вірить — того не збити, не захитати в його вірі жодними людськими «доказами». Той піде по воді і не переконати його, що сила тягару тіла потягне його на дно. Такого, як сновиду, не переконати, що небезпечно для життя лазити по даху на краю високого будинку. Такий, хоч прикутий до ліжка невилічимою — як на людський розум — хворобою, візьме одяг свій і піде. Віруючий є певний, що молитвою і вірою осягаються тілесні, матеріяльні наслідки. Вірить, що з п’яти хлібів можна зробити тисячі, з води вино, з маленької іскри роздмухати пожежу. Вірить, що невидиме кермує видимим і формує його.

Цю віру мала Теліга.

Питання про стосунки Олени Теліги з автором наведених рядків не дає спокою багатьом літературознавцям.

Найбільш довірена подруга Олени Теліги Наталя Лівицька пише, що це був флірт. Таке пояснення багатьох не влаштовує: мало солі.

Гранично точна і одверта у своїй поезії Олена Теліга написала в двох рядках усе:

Не любов, не ніжність і не пристрасть... Але серце — збуджений орел!

Донцов пробудив до національно-вольової активності ціле покоління. Він був учителем націоналізму, і багато хто міг би приєднатися до тих дуже точних слів поетки про серце як збудженого орла.