Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Блукаюча у часі 📚 - Українською

Читати книгу - "Блукаюча у часі"

209
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Блукаюча у часі" автора Ява. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 39
Перейти на сторінку:
старого!

Житлові корпуси були строго розмежовані між хлопцями та дівчатами, що дуже мене засмутило. Виявляється, тут дотримувалися ще й комендантського часу, окрім як у вихідні дні. Я багато що не знала ще про цей заклад, але можна його описати так: в’язниця розмежованого типу та суворого режиму. Це не підходило для мене. Жах. Окрім цього, це місто ставало островом лише два рази в рік. Стається так через те, що море в останній час відійшло — зараз більшу частину часу замок оточений болотом. Проте під час осіннього та весняного рівнодення, у період сильних приливів знов стає островом. Всього за один день рівень води підіймається на 10 метрів. Натяк зрозуміло — втекти не вдасться. Або потонеш, або захлинешся болотними масами. На Королівських воротах — єдиному вході та виході із цього божевілля стоїть пропускний пункт із охороною. Здається в мене зносить дах.

Кімната, в яку мене заселили, була світлою і великою, щоправда, спартанського типу: зліва стояли два ліжка поряд з якими розташовувалися приліжкові тумби; коло великого вікна на всю стіну стояв письмовий стіл на двох. На протилежній стороні, о, це спасіння для мене — туалетний столик. Гарний, з червоного дерева, з оздобленням 18 сторіччя, візерунки по краю у формі квіточок лілії й листя. М’якенький стілець, а яка окантовка у дзеркала! Щоправда, дзеркало занадто велике, і ці рожеві покривала з блідо — рожевими фіранками, ніяк не вписувалося в моє уявлення про ідеальну кімнату. В кутку, за дверима, стояв невеликий холодильник, круглий стіл і два стільці. І, о, щастя! Тут була окрема ванна кімната. Брякнувшись на ліжко, я подумала, що тут і не так вже й погано. Хто ж, цікаво, буде моєю сусідкою? От як би там щось наплутали зі списками і до кімнати зайшов високий смугастий парубок і запросив мене на коктейль… Але замість нього в кімнату буквально увірвалася пані Шовтенко. Ні, спочатку ввалився її живіт, груди, а потім вона сама. Матір Божа, не можна ж бути настільки товстою!

— Встати! — Грім серед ясного неба. Від несподіванки я схопилася.

— Не можна лежати на ліжку одягненою. Це неподобство! Які ці багатійки… — Бурмочучи собі під носа, вона почала розправляти покривало. Я стояла не рухаючись. Оскільки я затуляла їй доступ до ліжка, вона грубо відштовхнула мене. — Геть. Роблять тут все що заманеться. Як ім’я?

— Наталя. — Прищуривши око, вона зміряла мене з ніг до голови.

— Нас вже відрекомендовували один одному, — врешті сказала я, — і чого ви взагалі на мене кричите?! Хто ви така? — Відштовхнувши її, я сіла на ліжко, щоправда, на самий край. Вихователька сторопіла від цієї витівки, вона поставила свої коротенькі пухкі руки в надуті боки й знов зіщулила очі.

— Ти…

— Наталя мене звати. Це якщо ви вже забули. — Зрозумівши, що вона нічого мені не зробить, я вільно розвалилася на ліжку, спеціально зім’явши покривало. Пані Шовтенко відкрила рота, але замість слів видався шиплячий звук, вона шипіла як змія, рот відкривався все ширше і ширше; мені стало страшно, ця жінка перетворювалась на моїх очах в якусь незрозумілу істоту; очі стали червоними та випуклими; її волосся стояло мов під напругою і цей звук… Вона наближала до мене своє лице, немов збиралася проковтнути, а я, ніби під гіпнозом, дивилася в жерло її рота.

— Що тут діється? — Пані Шовтенко відскочила від мене, немов її вдарило струмом, але я так і залишилася сидіти не рухаючись.

— Я ще раз питаю, що діється? — На порозі стояла дівчина. Одягнена не по погоді в довгий темний плащ з капюшоном. Щулившись, пані Шовтенко відвернулася від мене. Жінка вмить стала собою, без червоних очей і рота, що відвалюється. Переді мною знов стояла зла товстуха із трьома підборіддями. Вона ласкаво привіталася з гостею, вигляд мала наляканий, — я вже йду панночка… — Підлабузнюючись дівчині, вихователька ніби проповзла поряд з нею, але майже на виході кинула мені: «Я буду слідкувати за тобою і зрештою зжеру тебе».

— Ага… Я, я бачу, ви, є, з’їли вже не, не одного студента… — Тремтячим голосом сказала я вказуючи їй на живіт.

— Пані Шовтенко, йдіть, вас мати шукає. — Та повільно виплила нарешті із кімнати. Дівчина закрила за нею двері.

— Добрий день. — Такий спокійний та врівноважений голос. — Мене звати Моніка. Я твоя сусідка. — Згодом, коли я згадувала цей інцидент з Шовтенко, я гадала, що мені здалося, тоді я й гадки не мала, що її обіцянка зжерти мене зовсім не метафора.

Моніка зняла плаща, на ній була вдягнена довга тепла спідниця в біло-чорну клітинку і чорний гольф, в’язаний! На ногах чобітки, мені навіть здалось що вони зимні, дівчина сіла на стілець, роззулася і залишилась в махрових шкарпетках.

— Тобі не жарко? — Моніка з хвилину дивилася на мене, очі були якісь скляні, раптом, вираз обличчя змінився, на ньому вимальовувалось здивування. Вона глянула на свої ноги, спідницю.

— Чорт. Я зараз. — І забігла у ванну кімнату, я чула що вона ввімкнула воду. З під двері пішов пар. Так вона ще й гарячу ванну приймає! Жах. Хворі якісь тут всі. Мені стало моторошно. Я вийшла з кімнати. Раптом я подумала, а якщо мене чекає Шовтенко, або десь сидить й слідкує за мною. Я дуже пильно почала роздивлятися стелю й стіни, всюди де можуть бути розташовані камери спостерігання. Корпус мав форму вежі, тому круглі поверхи нагадали мені маяк. Не знайшовши нічого підозрілого, я заспокоїлась. Перегнувшись через поручні, я роздивлялася хол. Було тихо і безлюдно. В центрі стояв невеличкий фонтан, зараз він не працював. По периметру холу стояли колони, на яких були якісь малюнки, мене це зовсім не цікавило, а от квіти коло колон були дивовижні, не знаю їх назви, але таких я ще не бачила: велике листя були розгорнуті у різні боки, маленькі рожеві квіточки химерної форми. Почувши кроки, я заховалась за колону. Це був хлопець, дуже гарний хлопець, високий смугастий красень, він ніс сумки й вдягнений був нормально: джинси та білу боксерку.

— Привіт! — Випливши із-за колони, я помахала йому рукою, він розплився в усмішці. Яка ж чудова посмішка. — Я думала, це тільки дівчачий корпус.

1 2 3 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блукаюча у часі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Блукаюча у часі"