Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пригода на п'ятому горизонті 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригода на п'ятому горизонті"

201
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригода на п'ятому горизонті" автора Віктор Васильович Савченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 67
Перейти на сторінку:
від того, що крісло десь на сантиметрів п'ять вище від стільців і через це чоловік у ньому бачиться монументальнішим. Здавалося, й господар кабінету також це розумів. Бо часто, відкинувшись на спинку і розкошуючи в м'яких обіймах, він дещо згорда поглядав на співбесідника.

Тим часом Вакуленко провадив:

— А я терпіти не можу, коли мені наказують. І через це відмовився їхати по майно другим рейсом. Результат? За п’ятнадцять років — жодної грамоти, жодної подяки, ніби всі ті звіти захистив святий дух, а не я.

— Все це дивно чути, — озвався я. — Він про тебе жодного разу не відгукнувся зле.

— В тому то й штука. Зовні — ніякої тобі ворожості. При розмові в очах його навіть, бува, з'явиться щось схоже на щирість. Коли ж він промовляє оте своє «Хто нам тоді спасибі скаже?», я враз втрачаю пильність і вибовкую йому щось із особистого. Так, я розповів про те, що в мене нещасливо склалося сімейне життя. І враз до щирості в його погляді домішалася відома вже мені зацікавленість. На перший погляд вона сприймалася, як співчуття. Та тільки на перший погляд, бо пильніше придивившись, можна було помітити, що почуття те так само подібне до людського, як шкіра на протезі до живого тіла… А це недавно зробив нову спробу накинути на мене віжки. Дав товстий зошит з числами, писаними фіолетовою й чорною пастами, і зажадав, щоб я порахував, чи вони розділяються за критерієм Стьюдента. Тиждень убив на те. Приніс, кажу: «Не розділяються». «Спробуйте, — каже, — за Колмогоровим». Ще тиждень. Наслідок — той самий. Давайте, — каже, — тепер за Фішером…» Я вже кипів від обурення. По-перше, мені ж моя робота свербить, по-друге, навіть не пояснено, що то за цифри. Ніби в мене не все гаразд з творчою етикою… Стримався. Думаю, це вже, мабуть, останнє «перенесення куші каміння з місця на місце». Аби ж то! Зажадав, щоб я те «сміття» ввів ще і в машину. «Ви, здається, мене хибно трактуєте, — кажу. — Я — геолог, а не ваш лакей. Три тижні робочого часу, що ви в мене відняли, мені доведеться надолужувати за рахунок відпочинку. Мою ж тему за мене ніхто не виконає». Він на те нічого, а тільки промовисто так подивився — ну-ну…

Вакуленко нарешті звернув увагу на чай. Підсунув до себе склянку, поколотив ложечкою, але по хвилі знову забув про нього.

— І почалося, — продовжував він. — Де рукопис статті заріже на вченій раді, мовляв: написано поспіхом, де звіт про відрядження відмовиться підписати. А недавно каже: «Зайдіть до мене в кабінет». Побачив би ти ту бетонну пику… Запросив сісти, чого раніше ніколи не робив. А тоді відкинувся в своєму плюшевому кріслі і подивився на мене, як на річ. Уже за такий погляд слід давати по фізіономії… Очікую, що він скаже, а до горла гнів підступає. Нарешті розтуляє рота: «Заява на вас надійшла». З тими словами в мене з лівого боку грудей з'явилося слабке пошпигування. Замлоїло ребро, як на погоду, а далі те пошпигування проникло в глиб тіла. Щось почало стискати серце. Здавалося, невидима рука проникла в грудну клітку і, взявши в жменю серце, ніби грається ним. Завідуючий тим часом спостерігав за моєю реакцією, посміхався. Він ніби давав зрозуміти, що мій біль для нього не таємниця і що в його владі зробити його сильнішим. Я не витримав і питаю: «Ви що, викликали мене для психологічного тестування? Кажіть, у чому справа?» Дивлюся, в очах розгубленість майнула. «Ваша колишня дружина скаржиться, що ви вдома постійно вчиняєте дебоші»,

Заяву, бачу, писано на аркуші з учнівського зошита. Вся кров мені в голову вдарила. «А ви що, за мирового суддю в нас?» — цікавлюся, ледь стримуючись, щоб не встати і не грюкнути дверима. «Суддя, не суддя, а ви працюєте в моєму відділі, і оцю заяву, яку, до речі, подано на ім'я директора, буде враховано при підбиванні підсумків соцзмагання. Під загрозою старання всього колективу. Не знаю, не знаю, як тепер з вами й бути…» Я підвівся і, немов п'яний, поплентався з кабінету. Він не зупинив мене… — Вакуленко перевів подих, мовив: — Як згадаю ту подію, то мені здається, що йому більше й не треба було нічого. Він поставив за мету завдати мені чергового психічного удару. І зробив це професійно.

— Вакуло, ти й справді ото вдома?..

Він насупився.

— Послати подалі — це я можу. А от дебоші, вибач, не мій почерк.

— А чого ж тоді… колишня?..

— Я забороняю їй курити в квартирі. У дівчинки ж слабкі легені, а та кадить, як кабиця. Пригрозив, правда, що відлупцюю.

Вакуленко подивився на мене довгим поглядом, в якому, крім болю, було щось схоже на смирення. Мовив скрушно:

— Ет, чхала вона на мої погрози. От сьогодні повернуся з відрядження, а в квартирі знову буде чаду, хоч сокиру вішай.

Товариш надовго замовк. Я теж не подавав голосу. В душу мені невидимим туманом прокрадався чужий біль.

Після паузи гітара за стіною несподівано озвалася добірним болеро. Під ті звуки Вакуленко аж ніби піднісся духом. Він подав голос, коли розтанув останній ритм твору:

— Фізично я вважав себе чоловіком загартованим. У таких бувальцях побував, що й зараз жах проймає. Носило й по тайзі, і по затоці Хреста на Далекому Сході. Пам'ятаєш? Я розповідав. Але серця свого я ніколи не відчував. А зараз, здається, що воно вибилося з сил. Виконує чисто біологічну функцію — і тільки. В ньому немов би якийсь клапан не спрацьовує, той невідомий медицині клапан, що відкривається для потоку духовної енергії. Я втратив цікавість до малярського мистецтва, хоча раніше не минало вихідного, щоб не відвідав якусь із виставок. Перестав читати художню літературу. А відтак збайдужів і до долі живої людини. Пам'ятаєш вчену раду, на якій завідуючий і двоє його прихвоснів намагалися розправитися з Мариною Петренко? Мовляв, її робота нічого не дає ні науці, ні виробництву. Більшість тоді виступило на захист. А от я промовчав. Хоча й бачив, що чиниться не те,

1 2 3 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригода на п'ятому горизонті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригода на п'ятому горизонті"