Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Поєдинок з абвером 📚 - Українською

Читати книгу - "Поєдинок з абвером"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поєдинок з абвером" автора Андрій Купріянович Ткаченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 43
Перейти на сторінку:
так не можу. Я мушу знати — хто він! Мені не дають спокою різні припущення. Дехто натякає, наче тато мій утік до Німеччини. Скажи, це правда? Не хочу, щоб його вважали таким, як батька Рауля Болдмана зі своїми брудними зв’язками!

Мати зблідла, стиснуті губи затремтіли. Аж раптом рвучко випросталась і, наче струсивши з себе великий тягар, глухо сказала:

— Петер, ти вже дорослий і повинен знати всю правду. Відкрию сімейну таємницю: Карл Розе не є твоїм батьком… І ти не німець. Кров Петра Соколенка тече в твоїх жилах. Він загинув, ще до твого народження. Ми з ним познайомились за незвичайних обставин. Тоді я працювала хатньою робітницею в сім’ї Розе. Під час війни в 1914 році Карл Розе був тяжко поранений і потрапив у полон, а після звільнення пристав у прийми до заможної вдови у Харкові і влаштувався працювати на заводі.

То було ніби вчора… Жарке літо 1917-го. На світанку вийшла на подвір’я, щоб набрати з криниці води, і побачила: до дровітні забіг молодий чоловік. Тим часом на вулиці різко засюрчали свистки, мимо воріт погупали жандарми.

— Що ви тут робите? — запитала парубка.

— Шукаю своє щастя, — усміхнувся він сумно. — А може, ти моє щастя? Чи нещастя? Чого мовчиш? Іди, клич жандармів, скажи, що той, кого вони ловлять, ховається у твоїй господі.

— Я тут не господиня — наймичка.

— А хто ж твій господар?

— Карл Розе.

— Це той німець, що працює на паровозному?

— Він.

— Он як! Поталанило. Карл Августович, здається, порядна людина…

— Так ми й познайомились, — продовжувала мати. — Зустрічалися потім часто. Допомагала я Петрові: листівки ховала й розносила. А після Жовтневої побралися. Та й року не жили вкупі. Батько став комісаром загону червоногвардійців, пішов воювати з денікінцями і не вернувся. А ти народився після його смерті. Якраз тоді білогвардійці хазяйнували в місті. З’явився колишній власник будинку, де ми квартирували, і мене, як дружину червоного комісара, вигнали на вулицю. Звернулася по допомогу до своїх колишніх господарів. Розе й дали нам з тобою притулок. Я знову стала у них хатньою робітницею. Подружжя не мало своїх дітей і від^ разу тебе полюбило, а господиня, старша віком за свого чоловіка, назвала тебе своїм онуком. Дуже раділа, коли ти починав ходити. Вона померла від тифу… За кілька місяців Розе запропонував мені бути його дружиною і всиновити тебе… Так Карл Розе став твоїм батьком. Ми тоді умовились: ти не повинен знати про те, що він тобі не рідний. Аби зберегти це в таємниці, ми навіть переїхали в інший район міста. Розе любив тебе, як рідного сина. Про це ти сам тепер можеш судити. Він, як і твій рідний батько, робітник, людина дуже добра й порядна. І, як мені відомо, ніколи не зробив чогось поганого проти своєї робітничої влади. Де він перебуває нині, що робить, не знаю. А як бути з тобою, треба порадитись з однією людиною…

— Що це за людина? — з насторогою запитав Петер.

— З ДПУ[3], — нерішуче мовила мати.

Петер раптом пригадав, як колись давно до батька приходив чоловік, котрий пізніше розмовляв з ним на заводі.

— Мамо, я знаю, з ким ти хочеш зустрітися. Волів би сам поговорити з ним.

— Що ж, ти дорослий і маєш на це право. Не гнівайся, синку. Я не могла раніше…

Вона обійняла Петера за плечі, припала головою до грудей…

Син зрозумів, що в їхнє життя прийшло щось серйозне, але страху в серці не було…

Другого дня він зустрівся із співробітником державної безпеки Тараненком. Уже з того, як той розмовляв з ним, а також із доброзичливих порад та застережень Петер зробив висновок: його названий батько — віддана Радянській владі людина.

Наприкінці розмови Тараненко запитав:

— Ви знаєте Рауля Болдмана?

— Так, навіть добре. Ми з ним сім років училися в німецькій школі, потім разом працювали на заводі.

— Як ви можете охарактеризувати Рауля?

— В школі він учився добре, а от на заводі працював погано, ледарював, не зносив зауважень, інколи запрошував мене послухати радіопередачі з Берліна. А якось казав мені, що хотів би переїхати жити на батьківщину свого татуся.

— А ви б хотіли зустрітися з батьком? — немов жартома спитав Тараненко.

— Звичайно. Хотів би. Тим більше тепер, коли мати відкрила мені таємницю. Але ж як це зробити?

— Довідаєтесь пізніше, — глянув Тараненко на Петера і м’яко всміхнувся…

ЗВ’ЯЗОК УТРАЧЕНО

Ще кілька днів над Берліном клубочились дощові хмари. Та, нарешті, під вечір сяйнуло сонце. Призахідне проміння посипалось крізь голубий серпанок на мокрі шосе й тротуари, ковзнуло по сірих мармурових колонах будинку імперської канцелярії і спалахнуло недобрим вогнем на зеленавих шоломах вартових біля входу.

А десь через годину — другу надсадно завили сирени, загахкали зенітки і на квартали затемненого міста посипались бомби.

Наступного ранку берлінці, втомлені нальотом авіації, побачили на Шарлотенбурзькому шосе чорний «опель». Він проминув Бранденбурзькі ворота і, звернувши на Вільгельмштрасе, помчав далі. Зупинився аж на Франкфурталеї, подекуди захаращеній руїнами будинків. З нього вийшов молодий чоловік у цивільному, купив на розі вулиці біля метро кілька свіжих газет і кинув їх на заднє сидіння «опеля». Підняв капот, нахилився до мотора й зиркнув на сіре авто, що зупинилося неподалік. Коли «вандер» зрушив з місця, пихнув димком і чорний «опель-капітан». Фіалкова хмарка гойднулась і розтанула в повітрі.

За містом, віддалік селища Мальсдорф, машину зупинили солдати.

— В чому річ? — нетерпляче запитав чоловік у цивільному.

— Попереду небезпечна зона, — застеріг патрульний. — Вночі американці бомбардували селище. Багато будинків знищено. Знешкоджено ще не всі бомби уповільненої дії.

— Я їду до автомайстерні, — пояснив той, що сидів за кермом

1 2 3 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поєдинок з абвером», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поєдинок з абвером"