Читати книгу - "Таємнича статуя, Василь Павлович Бережний"

Михайло хотiв спитати про статую, але Вiктор Вiкторович поклав хлопцям руки на плечi, скомандував:

- Приготуватися... Старт!

Хлопцi кинулись щодуху, але вiдразу ж вiдстали вiд космонавта. Довелося Вiктору Вiкторовичу пiдождати, поки вони дотрухикали дистанцiю.

- Ех, ви, спортсмени! - засмiявся космонавт. - Щоб пiдтягнулися, обов'язково.

Кореспонденти зустрiли Вiктора Вiкторовича клацанням фотоапаратiв. Космонавт привiтався, вибачився за затримку i пообiцяв зараз же поговорити з ними. Хлопцi, звичайно, пiшли за ним до хати. I тут Дмитрик, показуючи на статую, сказав:

- Тату, Михайло не вiрить, що це ти привiз... Розкажи, будь ласка, сам...

- Що, зацiкавила? - Космонавт узяв статую в руки, окинув її нiжним поглядом. - Подивiться, що в пригорщi сяє.

- Зернина! - в один голос вигукнули хлопцi.

- Так, це - зернина. I постать нiби промовляє до людей: ось, мовляв, найдорожчий скарб на свiтi - зерно, бо це згусток життя.

- Я багато читав про Мiсяць... - перебив Михайло. - Хiба, може, в далекому минулому там була атмосфера...

Космонавт усмiхнувся:

- Ну, гаразд. Зараз я розповiм iсторiю цiєї статуї...

Саме в цю мить у дверi постукали. На порозi став поштар:

- Вам телеграма-блискавка.

Вiктор Вiкторович пробiг очима рядки телеграми, обернувся до хлопцiв:

- Ну, от що, зараз за мною прибуде вертолiт. А ще треба i з кореспондентами поговорити. Я вам розкажу про статую десь так через тиждень, як тiльки повернуся з Києва.

***

Минуло десять днiв, доки повернувся Вiктор Вiкторович. Михайло одразу ж пiшов до нього. I ось вони сидять з Дмитриком бiля столу, на якому стоїть статуя iз сяючим зерням у пригорщi. Скiльки було суперечок, скiльки вони обговорили можливих i неможливих варiантiв! I ось зараз таємниця розкривається...

- Я вже, тату, здогадався, - каже Дмитрик. - Видно, що постать ця трохи вiдрiзняється вiд людини. Це мiсячанин. Колись на Мiсяцi було життя. Може, ви натрапили там на музей або знайшли, коли робили розкопки...

- А як по-твоєму, Михайлику? - спитав космонавт.

- Я також бачу, що статуя стародавня, - проговорив хлопець. - Мабуть, її таки викопали, тiльки не на Мiсяцi, а в Криму. Вам подарували археологи при зустрiчi в Севастополi, правда?

Хлопцi очiкуюче подивилися на космонавта. Вiн сказав ось що:

- На Мiсяцi ми знайшли... зорелiт дивовижної конструкцiї. Вiн схожий на спiраль i зроблений з якогось невiдомого нам матерiалу. Скiльки вiн там лежить? Може, мiльйон рокiв - це ще визначать ученi. Мабуть, зореплавцi з якоїсь iншої планети зазнали аварiї i не могли продовжувати подорожi... I от у цьому зорельотi, серед багатьох цiкавих речей, ми й знайшли статую Сiвача...

Довго ще розповiдав космонавт про того зорельота, що виринув iз глибини Всесвiту, а перед юнаками стояв Сiвач i сяяла в його долонях зернина.