Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Загадкова Нова, Василь Павлович Бережний 📚 - Українською

Читати книгу - "Загадкова Нова, Василь Павлович Бережний"

192
0
02.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Загадкова Нова" автора Василь Павлович Бережний. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:
показав рукою на чорну скриньку.

- Мусимо покладатись на свiй розум, - видовженими пальцями Му потер чоло. - Вiн уже прокидається... А щодо коробки... Треба заглянути - що там усерединi? Чому завжди говорить одне й те ж?

- Заглянути? Там же немає жодної щiлини! - здивовано верескнув Ти.

- Щiлину можна пробити.

- Нi, нi, - замахали руками Тан i Ти. - Блюзнiрство!

"Ех, бiдолашнi, - подумав Му, - мiцно ж тримають вас пазурi незнання..."

Чорна коробка нiби смiялася, виставивши бiлi зуби-клавiшi. Тан i Ти наблизились до неї навшпиньках. Як завжди, першим почав торкатися клавiшiв Тан. Ледь-ледь, наче вони припiкали. Одну за одною, не проминаючи. Перший ряд, другий, третiй...

Нашорошили вуха, невiдривно дивилися на круглий отвiр, закритий блискучою сiточкою. Спочатку почулося шипiння, потiм сердитий голос сказав:

- Неправильно набрано номер. Неправильно набрано...

Тричi повторив i замовк, знову ж таки щось прошипiвши.

- Гнiвається Дух, - приречено схилив голову Ти.

- Не бажає розмовляти, - закивав Тан.

- Ну й нехай! - рiзко змахнув рукою старий Му. - Ми ще до нього доберемося.

Тан i Ти знову ззирнулися, знизали гостренькими плечиками, - мовляв, як хоч, а ми тут нi при чiм.

Старий Му, погамувавши хвилювання, кинув притишено:

- Пора пiд небо.

Мовчки вийшли на вичовганi кам'янi сходи. Меткий Ти пiшов попереду, пiднявши вгору смолоскипа, за ним ступав, натужно сопучи, старий Му, а позаду дерся Тан - високо пiднiмав тоненькi нiжки, схожий на велику комаху.

Сходи закручувалися спiраллю, i хоч Прихильники Духу долали їх безлiч разiв, завжди серця холодив страх, що спiраль та нiколи не закiнчиться. Хто i коли її збудував? Як сталося, що ця височенна споруда вцiлiла? Про це думав зараз мудрий Му, думав i ранiше, коли цi двоє були ще дiтьми, але вiдповiдi нема й досi. Скiльки тих зеленкуватих дискiв скотилося та й потонуло в морi, а вiн i тепер нiчого не знає! Та добре вже й те, що знає про незнання. Може, в цьому й мудрiсть? А що вона дає, така "мудрiсть"? Тiльки гiркоту...

Зненацька його струснуло, аж застогнав. Спритний Ти зупинився, освiтив смолоскипом стражденне обличчя старого, здивовано спитав:

- Що сталося?

- Кресало... Кресало лишилося там, унизу...

Це й справдi було кепсько. На даху вони одразу гасили смолоскип, бо полум'я заважало спостерiгати небо, а рушаючи вниз, викрешували вогонь.

По кресало, щось буркнувши, спустився наймолодший серед них - Ти. Старий Му втомлено сiв на схiдцях, трохи нижче - Тан. Мовчки дивилися, як меншає вогонь, скочуючись униз разом iз Ти. Цяточка, блiдий вiдблиск, нарештi морок поглинув усе. Чекання здавалося ще довшим i тяжчим, нiж ходьба. "Отакий густий морок вкутує i минуле," - думав мудрий Му. Внизу, в запаморочливiй глибинi, знову з'явилась iскорка, вона ширшає, розгоряється, розганяє морок. У серцi старого теплiє надiя: отак i народ поволi, але неухильно, сходинка за сходинкою, пiднiматиметься на Гору Знання... I вiдкриється Iстина, розвiються сумнiви...

На пласкому даху в їхнi очi заглянула бездонна глибочiнь неба. Мерехтiння зiр вабило, чарувало старого Му, i вiн деякий час стояв нерухомо, задерши голову. Потiм, нiби прокинувшись, подрiботiв до Палицi, що на трьох пiдпiрках була спрямована вгору. Тан i Ти вже кружляли довкола неї в Танцi Приручення. Кланялись, наскiльки дозволяв хiтиновий панцир, присiдали, петляючи навколо. То був їхнiй обов'язок, старого це не обходило, вiн навiть сумнiвався в доцiльностi такого обряду.

Нарештi Му пiдiйшов до Палицi, став навколiшки й уважно подивився в окуляр. Ось те сузiр'я, яке вони спостерiгали вчора. Тепер треба повернути Палицю трохи лiворуч... Яка чудова золота зiрка! Самотня? Найближча до неї за чотири одиницi. А це що?.. Поблизу Золотої Зорi - спалах! Нова зiрка? Адже ж новi не засвiчуються на порожньому мiсцi, кожна розгоряється з маленької, дрiбної зiрочки, а тут.. Що за знак?

Не вiдриваючись вiд окуляра, старий Му пробурмотiв:

- Нoва... Нoва, та якась загадкова.

Його пильне, натреноване око вiдразу помiтило, що ця Нова незвичайна як свiтiнням своїм, так i формою.

Один за одним дивилися в окуляр, i чим довше спостерiгали, як Нова розростається в якусь потвору, тим дужче їх охоплював страх. Такого ще не було...

Звiдки ж вони могли знати, що то зовсiм i не зiрка спалахнула, що то вибухнула ядерна зброя планети Земля, виведена в космос! Людство Землi домовилось i викинуло геть страхiтливi заряди...

Поки небесний спостерiгач марно сушив собi голову над цiєю загадкою, Тан i Ти одразу збагнули, що сталося. Це ж Дух отак гнiвається на зарозумiлого Му. Хiба їхнi вуха не чули, як вiн зневажав Духа?

Одного позирку їм було досить, щоб порозумiтися. Пiдiйшли до нього, сопучи. Му одхилився вiд окуляра i скрикнув:

- Погляньте, вона зникла! Її нема...

Цi слова, немов iскри, запалили їхнiй жах, несамовитiсть i лють. Просичали бойовий згук, ущепiрились старому в плечi та й потягли до балюстради. Астроном чомусь не випустив iз рук Палицi, наче прирiс, тоненькi ноги плутались у полах, i, може, тому не боронивсь. Вони недовго й вовтузилися з ним - стягли на кам'яний бар'єр i зiштовхнули вниз. Поли халата залопотiли, наче велетенськi крила, Тан i Ти вжахнулися: а що, як полетить у небо? Та важка Палиця потягнула додолу. Почувся зойк, i старого Му ковтнула тьма.

Змовники вiдiтхнули. Проте радостi на їхнiх блiдих обличчях не було, скорше розгубленiсть i втома.

- Я давно помiтив... - прошепотiв Тан i замовк.

- Дух розгнiвався на нього, - хитнув головою Ти.

Непомiтно їх охоплювала тривога. Як то вони будуть без наставника? Старий Му багато знав i намагався те знання передати їм. Тепер лишається коробка. Може, зласкавиться Дух.

Запалили смолоскипа i, розкарякувато переставляючи тонкi ноги, хапаючись за поручнi, мовчки подалися вниз.

Цього разу i бiля чорної скриньки Тан i Ти виконали Танець Приручення, щоб задобрити Духа. Клавiшiв почав торкатися Ти. Вiн аж навшпиньки ставав, щоб поцiлити пальчиком посерединi клавiша. I от сталося те, чого вони так довго i безнадiйно чекали: Дух заговорив! Це був живий i тривожний голос:

- Небезпека ядерної катастрофи нависла над нашою планетою, як та чорна хмара над квiтучим садом. Якщо її не вiдвернути, - поб'є нiжний цвiт

1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загадкова Нова, Василь Павлович Бережний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загадкова Нова, Василь Павлович Бережний"