Читати книгу - "Все тільки починається"

– Скуштуй.

Він присів біля неї і торкнувся ягідкою її вуст, а потім нахилився і поцілував. Тілом розлився жар, вона дозволила покласти себе на плед, торкатись волосся, талії, стегон…

Десь далеко, врізаючись у звуки лісу, загальмував автомобіль, почувся удар. Вона відчула, що чоловік відпустив її і відкрила очі. Він нависав над нею на витягнутих руках і дивився з таким болем, що їй захотілось обійняти його, заспокоїти. Вона простягнула до нього руку і усвідомила, що його обличчя змінюється: ніс і ліва половина перетворились у криваве місиво. Крапля крові, повільно набухнувши, впала їй на щоку. Вона закричала…

Леся сиділа на ліжку обіймаючи коліна і тремтіла. З відкритої кватирки віяло холодом, але вона знала, що трусить її не від цього. Серце калатало, волосся вологими пасмами падало на обличчя, а сорочка прилипла до спини.

Леся тремтячими пальцями торкнулась щоки і мало не скрикнула, згадавши краплю крові із сну – обличчя було мокрим. З горла вирвались глухі схлипи і лише тепер вона зрозуміла, що плаче. Леся вхопила подушку і розридалась, притискаючи її до обличчя.

Нащо я це зробила? Бабуся попереджала про наслідки. Що ж буде далі? А якщо він буде приходити кожної ночі? Я збожеволію. Як холодно…

Леся встала з ліжка і підійшла до вікна. Вставши на кінчики пальців, вона дотягнулась до кватирки, закрила її і завмерла, дивлячись надвір. Вздовж вулиці світили ліхтарі, падав густий сніг і не здавалось, що надворі ніч. Поступово вона заспокоїлась і їй навіть стало смішно із своїх страхів. Насправді все просто – вона перенервувала під час ворожіння, заснула за столом і від незручної пози їй наснилося все те незрозуміле. А подружки! Замість того, щоб заспокоїти, самі впали в істерику, налякали її ще більше і, як наслідок, страшний сон.

Леся на мить заплющила очі і знов побачила криваве, спотворене обличчя. Вулицею промчало авто, буксуючи у глибокому снігу і Леся майже застрибнула у ліжко, їй знов стало страшно і холодно. Вона посиділа кілька хвилин, заспокоюючи дихання, а тоді лягла, скрутилась калачиком і накрилась ковдрою так, що стирчав лише ніс.

Серпень 2002

Леся стояла біля вікна, насуплена, із схрещеними на грудях руками. Вона досі не вірила, що Ярина не жартує.

– Навіть не думай! Славік мене приб’є, якщо дізнається. Навіть гірше – він мене морально доколупає.

– Та звідки йому взнати? Він такий зайнятий роботою, що на тебе часу майже немає, а лазити по сайтах знайомств – тим більше.

Леся згадала про каву, яку залишила на кухні настоятись і вирішила, що це привід втекти від розмови. Може Ярина правильно зрозуміє і відчепиться.

– Зараз прийду.

На кухні вона повільно розмішала ложечку цукру в горнятку, вдихнула аромат і повернулась у кімнату. Ярина сиділа на дивані, закинувши ногу на ногу і очікувально дивилась на неї. Леся зітхнула і вирішила змінити тактику:

– Яра, ти завжди намовляєш мене на якийсь прикол, а розгрібаю я сама. І взагалі – нащо воно мені треба?

– Ой, та перестань! Ти ще заміж не вийшла, а вже робишся квочкою. Тобі двадцять два, а вже без дозволу нареченого і пчихнути не можеш.

– Те, що Ярослав тобі не подобається не означає, що я маю поводитись, як німфоманка.

– Ну ні, ти себе чуєш?! Я ж не тягну тебе зрадити його з першим-ліпшим. Зареєструємось на сайті, під ніком, поспілкуєшся трохи, не виходячи з дому, розвієшся, а коли повернеться з відрядження твій ненаглядний – видалиш анкету.

Леся примружила очі: ідея була цікавою, але її щось муляло. Почуття до Ярослава не б’ють фонтаном і у такій розвазі вона не бачить нічого поганого, бо нікуди не ходить після роботи і все частіше почувається відірваною від життя. Тим більше, що поки що вона йому не дружина і взагалі – часом почувається поруч з ним на пташиних правах. Трохи розвіятись, набратись певності, підняти самооцінку – можна спробувати.

Але! Ярина ніколи нічого не робить просто так. То в чому заковика?

– Я ж бачу, що ти хочеш. Лесь, ну чесне слово! Ти сидиш вдома, як монашка. Зранку на роботу, ввечері звіт по скайпу, книжка, телевізор, спати. Та ж тебе навіть у вихідний в кафешку фіг витягнеш, я вже мовчу про дискотеку. Я розумію – якби ти любила його без пам’яті…

– Я і люблю…

Леся одразу ж вдала ображену – чого-чого, а проникливості Ярині не бракує.

– Ага, щас! Він задурив тобі голову обіцянками про гарне життя, перспективну кар’єру, яка на дев’яносто відсотків у його уяві і медовими словечками. Він взагалі сприймає тебе, як… як найдорожчий елемент декору.

– ЩО-О!?

– Вибач. Я тупо заздрю. Ну не ображайся, Лесюня. Просто підтримай мене. Ксюха такого мужика знайшла через сайт, то може і мені пощастить, а ти ще кілька контактів підкинеш… Ну будь-лааааааааааасочка… Я вже зареєструвалась.

– Відколи це тобі кавалєрів бракує?

– Власне – кавалєрів не бракує, а я хочу чогось серйозного.

– На сайті знайомств?!

Ярина подивилась на неї так, наче Леся розумово відстала і не розуміє елементарних речей.

– Ну так. Знаєш, зараз є мода серед забезпечених чоловіків – шукати наречених через нет. Вони хочуть переконатись, що дівчатам не потрібні їх гроші, а вони самі. Якось так.

Леся хитро примружилась:

– І як ти вирахуєш, хто є хто?

– Є кілька способів… Ну то як?

Невже вона це серйозно? Вся катавасія для того, щоб знайти мужика в неті, коли вони пачками по місту ходять? І багато з них досить не бідні. І не з одним Ярина знайома особисто. І не один не проти замутити з нею. Дивно якось.

– Ти ж все одно не відчепишся…

Ярина підсунула ноутбук із відкритою анкетою і Леся, голосно зітхнувши втупилась у монітор. Це ж треба стільки всього заповнити, а ще нік вигадати і найголовніше – знайти цікаві екземпляри для подруги. Це за умови, що вдасться якось зрозуміти, хто ж з них замаскований олігарх. Хоча Леся все одно сумнівалася, що подруга вмовляє її лише заради цього. Її пояснення здавалось правдоподібним і якби не маленький неспокійний хробачок у Лесиній голові, вона б вже давно погодилась, лиш би Ярина перестала виносити їй мозок.

– Добре, тільки каву доп’ю.

Фокса; 22 роки; неодружена; люблю блюз, шоколадне морозиво і latte; шукаю цікавого співрозмовника; зустрічі та інтим не пропонувати.

– Так може бути?

– Супер. Зразу видно – писала скромниця. Фотку додай.

– Нащо? Ми так не домовлялись.

– Ти думаєш без фотки хтось напише? Лесь, в тебе ж є така