Читати книгу - "Записки полоненого (пригоди і враження учасника Першої світової війни), Олекса Кобець"

З Канева виїхав Олексій до міста Катеринослава. Там почав працю хлопчиком-попихачем у одній крамниці канцелярійного приладдя і тютюнових виробів. Згодом працював писарчуком і писарем різних установ Катеринослава й Катеринославщини. Вже з п'ятнадцятого року життя почав регулярно помагати матеріяльно своїм батькам, надсилаючи їм що місяця певну частину свого скромного заробітку. Так тягнулося до смерті батьків (батько помер голодовою смертю 1933 року, мати - на три роки пізніше). На 20-му році життя вернувся О.Кобець до Канева і працював у повітовій земській управі. Керував шкільним відділом, дбаючи про вчасне постачання підручників, літератури для понад сто шкільних комплектів із бібліотеками при кожній школі - дитячими й учительськими. На цьому становищі пробув до свого покликання до військової служби, що сталося ранньою весною 1914 року. З тих часів варто згадати один маркантний випадок. Шкільний інспектор Пархоменко (українець-перевертень) видав секретного обіжника про недопущення до шкільних бібліотек українських книжок. О.Кобець виявив цю справу, засудивши її на сторінках київської газети "Рада". За "Радою" осудили Пархоменка й інші українські часописи, які тоді виходили. Зацькований Пархоменко був приневолений зрезингувати зі свого становища і виїхав на Кавказ, де незабаром помер; з журби казали, бо дуже йому дорікали колишні його товариші-українці.

На час праці в Каневі припадає літературний дебют О.Кобця. В київській "Раді" - в числі за 1 січня 1912 року - було надруковане перше його оповідання "Під новий рік", яке критика прийняла незвичайно тепло. Згодом друкувалися його вірші в журналах "Маяк", "Дзвін", "Літературно-науковий вісник". Багато дописував до "Ради" про життя Канева й Канівщини. В 1913 році вийшла перша Кобцева збірка поезій "Ряст". Поезій у збірці 54. Назва цілої збірки взята від назви першої поезії. Всю свою творчість молодий поет-ідеаліст хоче віддати на службу народові для покращання його долі. Про це безпосердньо говориться в поезії "Творчість", перші рядки якої звучать:

Дальшу творчість поета перервала військова служба й перша світова війна. Про цей епізод життя О.Кобця читач довідається із "Записок полоненого". Відновив свою творчість молодий поет у таборі полонених у Фрайштадті. В цьому таборі кипіло повне культурної праці життя. В вир того життя кинувся О.Кобець із усією силою свого молодечого запалу й таланту. Працював у редакції таборового журналу "Розвага", брав участь у таборовому театрі, писав матеріяли для літературних вечорів, дописував до "Вісника Союзу Визволення України". З тих часів походить гарний драматичний етюд "У Тарасову ніч" - ставлений таборовим театром, а згодом і театрами в Україні, між іншим, і театром Садовського в Києві. Багато з написаних у той час віршів було видано окремою збіркою "під небом чужим" у Львові, а пізніше в Києві. В перекладі на російську мову П.Дятлова вийшла в 1917р. збірка поезій О.Кобця під назвою "Пєсні плєнніка", і в його ж перекладі на чеську мову - "Пєсні отрока" (невольника). Один із написаних тоді віршів став пізніше популярною патріотичною піснею серед української молоді, особливо серед пластунів. У цій пісні автор, як не можна краще, виявив свої національно-патріотичні ідеали:

Цей вірш зродився після вибуху революції в Росії і віддзеркалював своїм змістом ті настрої і надії, якими жив не тільки автор, але й кожний український патріот. Музику для тієї пісні скомпонував композитор Мих.Гайворонський.

Вернувшися з полону, поет короткий час задержався у Каневі, а згодом переїхав у Київ, де працював у "Дніпросоюзі", а вечорами вчився на "Вищих кооперативних курсах".

1918-ий рік... Рік національного підйому, рік нових надій і рівночасно рік великої тривоги. Україна проголошує свою державну незалежність і рівночасно мусить готуватися до кривавої відсічі червоному московському наїзникові. Українська Центральна Рада організує оборону Києва перед большевицькою навалою. Напередодні вимаршу української молоді Києва на фронт - на курсах, на яких вчився О.Кобець, з'явився представник Української Центральної Ради (військова людина), з'ясував студентам грізну ситуацію і закликав їх стати на оборону столиці. На цей заклик зголосився О.Кобець. В бою під Крутами, однак, участи не брав. "Дніпросоюз" - могутня всеукраїнська економічна організація відродженого українського народу - де він працював, тоді ж одержала наказ змобілізувати усіх здатних носити зброю працівників для охорони харчових склепів від червоних банд у Києві. О.Кобця приділено до цього відділу. Про трагічний бій під Крутами написав уже на еміграції дві поезії.

Освіту закінчив уже за совєцької влади у Києві, у Вищому Економічному Інституті ім. проф. М.І.Туган-Барановського. До 1925р. жив у Києві; року 1922 організував і редагував до кінця 1927р. громадський літературно-мистецький двотижневик "Нова Громада", видаваний кооперативною організацією "Книгоспілка", що скоро об'єднав навколо себе найкращі тодішні українські літературні сили. В "Новій Громаді" друкувалися: Б.Антоненко-Давидович, Ол.Влизько, проф. М.Грушевський, Дм.Загул, М.Зеров, М.Івченко, Гр.Косинка, академік Аг.Кримський, Т.Осьмачка, Вал.Підмогильний, Є.Плужник, і багатьом майбутним видатним творцям української літератури "Нова Громада" була місцем їхніх перших кроків у літературній роботі (Косинка, Осьмачка, Підмогильний і багато інших).