Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Люборацькі, Свидницький А. П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Люборацькі, Свидницький А. П."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Люборацькі" автора Свидницький А. П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 87
Перейти на сторінку:
сметану збирати, і сир відгрівати; і кабани, що в сажі аж два годувались, на її голові були, і всяка птиця; та ще треба було і закришки 8 на вечір наготовити. Так воно все діялось; і Мася завсігди справлялась. Паніматка було тільки під вечір одну наймичку пришле, а сама іноді аж з робітником прийде - одно, що таки робуча була й сама, а друге, що як зійдеться з молодичками, то любила й побазікать. А в жінок не збуває до розмови: то дівування згадають, то се, то те, то про лиху долю не наговоряться,- іще добре, як скінчать на співах, а то й до плачу не раз доходе. Не так коли, як на случай паніматка нишком від панотця та одну-другу пляшечку оковитої підцобрить. Поминай тоді, як звали: наче батька ховають. Це не то, щоб паніматка та любила торкнути, а так собі! - частуючи робітника та дякуючи, що послухали. Чарочку кожна молодиця п’є скривившись; по другій тільки губи обітре, а за третьою вже облизується, а отам пішло як по маслі, сказано - м’якеньке, ні кусати, ні жувати. Отак і день до вечора прокуликають, як свято; а як будень та робота, що нема часу, то тільки полуднуючи та підвечіркуючи - і то небагато, аби, знаєте, горло прополоскати, шоб смачніше з’їлось. Що очиці посоловіють, то це так собі,- хто його знає, чого їй було… «Оце диво! і не пила, і язик наче не свій! Хто його зна, чого! Спасибі вам, мамуню! дай вам, боже, і на́рік мати, а нам у вас робить діждати!»

Дивна діла твоя, господи! Здається, оці вчені та товчені панотці повинні б лучче громаді подобатись: і більш читав, і більш вчився - хоч з книжок, та світ повинен би знати, і себе спізнати; а піди ж! вийде, наче з лісу, і в дяка вчиться правити, а в старости хазяйнувати. А в громаду вийде, що ясне сонце, високо-високо! як не вклонись, не догледить. Все, мабуть, якісь великі та розумні думи думають, що й під ноги не дивиться. А що з того? Ні за собою, ні перед собою - дарма тільки батьки кошти несуть… Дивна діла твоя, господи! На простого чоловіка як гляне, то наче ворога в йому пізнав. Чи така вже наука, чи такий світ настав? А старі не такі були! От хоч би й о. Гервасій! Тих високих наук і в очі не бачив, і чути про їх не чував, і слухать навіть не любив; а піди ж до хазяйства - хоч якого битого господаря перейде. Або до відправи! приведи татарина, що зроду-звіку не чув божого слова - і той зрозуміє: і голос мав на славу, і читав, як горохом сипле,- кожне слово, наче виточене, з його уст викачувалось. То й любо було в церкві постояти, набоженства послухати. Не так, як за нових, що мимрить-мимрить, наче теля ремінь жвакає, та ще й на московське; 9 а ти в церкві стоїш, і спать хочеться, або таки дрімаєш. Не тільки в церкві та в своїй господі,- і в громаді о. Гервасій був чоловік з головою! Як розкаже було що з давнини, то наче з книжки вичитує, аж зітхнеш, слухаючи. Дасть же бог таку голову на в’язи! Здається, щоб другому попалась, то покотилась би, як кабак,- не вдержалась би. Господи, господи! Тим і громада його поважала і любила, що малої дитини не промине, не сказавши доброго слова, а що з старим, то й до розмови стане.

- А де були, дядьку?

- Та там і там, отче чесний!

- А куди бог проваде?

- Та туди й туди!

- Боже помагай!

- Спасибі, панотченьку!

І підеш, і він піде, а на душі якось так легесенько, наче справді бог тебе веде, а не ноги несуть. Отакий-то був о. Гервасій! отака його паніматка!

І жили собі любенько! Господь благословив і діточками - четвірко їх мали: три дівчини, як зорі ходили, і хлопчик. Дівчата звались: старша - Мася, літ мала вже з чотирнадцять, менша - Орися - літ дев’яти, третя - Текля - п’яти літ була. Хлопець був підстарший,- звався Антосьо. Що то за хлопець ріс! Вже було вмів на криласі читати,- міг би за дяка бути, хоч мав літ одинадцять. Панотець так-таки й думав, та прийшов указ від благочинника, щоб в школи везти… Що-то вже плачу було! Не так хто плакав, як мати; згадала покійника тата свого, що все було розказує,- з якихось книжок вичитував,- що під кінець світа, як вже матиме анцихрист народитись, 10 всюди будуть школи, будуть ученики і учителі; а то не учителі будуть, а мучителі; не ученики, а мученики; і то ж то плачу було! На маму дивлячись, і дочки слізьми заливались. Панотець же лиш сіп, не так за чим, як треба було гроші везти то учителям тощо. А Антосьові байдуже: бігав собі понадво́рі та батогом вихльостував - ще й рад був, бо не приганяли до книжки. Та все-таки заплакав, як прийшлось на бричку лізти. Високо так намостили, що наче дзвіницю на колеса взяли,- так-то всячини напакували: і курей, і гусей - все печених, і печене порося начинене, і масла - і всього-всього,- сказано: дитина в чужий край виїжджала, в чужу сторону, аж за десять миль від дому, в Круті…

Мати сама й відвезла, і оце тільки рік минав, що його не було дома, а тільки самі дівчата. Любили його сестри і все було допитуються, чи скоро вже Антося привезуть? І ждали того Кирика й Улити, 11 як великодня.

Та ще далеко було до п’ятнадцятого липця, тільки червень недавно почався; в хазяйстві всяка робота йшла - весіння кінчилась, а літня до початку доходила, і паніматка була коло шаровільника, а панотець збиравсь сіно косити і пішов коляндар почитати, як бачили-сьмо. Мася ж, зоставшись сама з сестрами, Орисю заставила начиння мити, а сама справлялась коло дійва. І вже всюди вправилась, тільки ще оставалось бур’яну насікти для годованців. А вже з полудня звернуло, і сонце саме припікало.

В цю саму пору о. Гервасій тяг з двора - смутний та невеселий: борода йому аж кісткою на

1 2 3 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люборацькі, Свидницький А. П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люборацькі, Свидницький А. П."