Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Люборацькі, Свидницький А. П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Люборацькі, Свидницький А. П."

188
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Люборацькі" автора Свидницький А. П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 87
Перейти на сторінку:
груди сперлась, так голову повісив; руки за спину заложив і волік патерицею за собою - не підпирався. Тепер в тій стороні причет в підрясниках ходить і з бородами, то панотці мусять ходить в рясі; а давнішими часами причет був стрижений та голений, і зодягались, хто як міг; хто в сіртуку ходив, хто в свитині, а хто й добрий мав жупан або бекешу; то панотці ходили без ряс: і по підряснику знати було, хто йде. І о. Гервасій, хоч без ряси йшов, та всі його пізнавали, хоч би й чужесторонні: борода, коси та доземна одежина вже свідчили, що не проста людина йде, а батюшка. І хто їде, кожен шапку зніме, «помай-бі» скаже; хто йде, під благословенство підійде. О. Гервасій кожному, було, привітне слово скаже, нікого мовчки не пройде; а на цей раз і землі під собою не бачив, не то на подорожніх ще придивлявся б. То всі зараз і пізнали, що немала туга в його душу завітала. «Бач,- кажуть,- чогось зажурились наші батюшка. Я підійшов поблагословитись. «Га?» - кажуть.- А я: «Благословіть,- кажу,- отче чесний!» - «Боже! благослови!» - І більш ні слова. Адже цього не бувало?»

- Таже ніт.

- Мабуть, велика туга!

- І я скажу.

Справді, на душі в о. Гервасія, як в казані, клекотіло; думка думку випереджала, а більш того, що жодної не було, тільки за серце стиснуло. Так притяг він аж до дому. Текля бігала по подвір’ї, вгледіла і покачалась до його, кричачи: «Татко! тат-ко!». Погладив її панотець по голівці, та, мабуть, не по-батьківськи, бо хоч мале було, а за́раз спізнало, що він невеселий, і стало, приставило палець до губи, наче думає-роздумує; як зразу і кинулось по подвір’ї: метелик надлетів. Тим часом о. Гервасій вже й поріг переступив. В сінях Мася заходилась коло бур’яну. Зглянув він на дочку, зітхнув і питає:

- А мати в полі?

- В полі,- відказала вона.- Може будете що їсти? Єсть плечінди. 12

- Ет! - озвавсь о. Гервасій,- дай мені чистий покій! - махнув рукою і пішов у покої.

Не вспіла Мася раз-два сікачем вдарити, як батько гука:

- Масю! Масю!

- Зараз, татку! - озвалась вона; обтріпалась і побігла до хати.

Тато сидів коло вікна на тапчані, 13 тільки в шматті, розхристаний, аж грудину видно, і краплями піт тече по виду.

- Возьми, дочко, подушку та поськай мене,- заговорив.

- Нема часу, татку, я кропиву січу,- відказала дочка.

- Ти б не бралась не за своє діло,- заговорив він наче не своїми губами,- хіба ти мужичка, чи що, щоб коло свиней ходити? Ти пошанувала б свої руки! Та по сонці мені не вганяй! Ти…- та й не докінчив: чудно йому стало, що Мася дивилась на його на все око і начеб аж плечима здвигнула, що ніколи цього не було, а тепер балака, наче не до ладу,- наче не те з губи вирвалось, що хотів сказати.

- Чого-сь так очі вивалила? - гукнув тато.- Бери подушку та ськай!

Пішла Мася в валькир, як там кажуть, винесла подушку, гребінець; сама тільки в цицовій спідниці та в сорочці, і разок перл на шиї.

- Чого ходиш, як циганка? чому не приберешся? - почав панотець, поклавши голову на подушку.

- Хіба хто прийде? - заговорила Мася, перебираючи йому в голові, а за пальцями аж волосся крячиться.

- Дурна ти! - озвавсь панотець.- А руки які! як у мужички,- додав далі, поклавши голову на подушку, і каже: - Гляди ж, щоб ходила мені вдягнена, і рук пильнуй, щоб білі мені були! Я останню хвостину збуду, аби й ти на людських дітей походила. Ох! - застогнав.

Не відповівши, Мася почала ськати і думала собі, ськаючи: «Що це сталось таткові? чи не слабі вони?» Та старий нагадав біле личко та вбрання, то піддав дівчині матеріалу і на скільки суток думати. От і пішла вона роздумувать, як-то ходитиме чепурно-чепурно! А кругом робота аж горить, бо вона має час доглянути. Орисі тоді їй не треба - все наймичка поробить. Прийде мати з поля, всюди справно: понагодовано, понаповано, начиння перемите, і миски в миснику, ложки в горшку за комином, горшки на полиці, а що не змістилось - на тину по кілках проти сонця висе. Подивилась мати: «Гарно, доню,- каже,- будеш попадею». І в перший ярмарок набрала їй у найбагатшого крамаря найкращого краму. «На, доню,- каже,- ти заробила».

От настане маковея. 14 Вона вбереться і піде до церкви, як зоря ясна; а там з людьми піде, де будуть вінки святити - біла-біла! І лице біле, і руки білі! Всі дивитимуться і не надивляться на її вроду: «Яка ж наша попівна хороша!» - скажуть. А дівчата аж уздихатимуть, що самі не такі. За цим в дівочу голову почали й старости навертатись,- і двері від них не зачиняються; та все богослови! та все багаті, та хороші! А вона перебирає: той поганий - рудий, той погано зветься - який-небудь Чупрійдас, або Череванський, або Тиририри! той загострений, як швайка; той круглий, як качан. Аж тоді віддалася, як знайшовся такий гарний, такий гарний, як вона буде,- аж Росолинщанки пальчики облизуватимуть. І то не за богослова вийшла, а за академисту, що зразу протопопом буде, а вона протопопшею. А хоч би й за богослова,- думає собі,- то що? Він гарний, гарний та багатий такий! Як їхав, то коні аж землю рвуть копитами, а від коліс аж земля гуде!

Так думаючи та передумуючи, і ськать не ськала, а тільки перебирала пальцями - та дарма: панотець давно пух і хріп, аж вікна дренчали. Як от забаглось дівчині подивитись на свою вроду: чи справді вона така хороша, як думалось нишком, що аж всі зглядалися,- чи є хоч крихітка тієї краси, що придумала собі. Тихесенько підняла подушку, щоб батька не збудити, встала і глянула в дзеркало, і побачила, що собою була чорнобрива, повновида, коса густа, світліша від брови́, губи складні, живо-червоні, і ли́ця аж горять. «Нічого,- думає собі дівчина,- я таки непогана, тільки загоріла-загоріла!» І притьмом побігла до скрині: прийшло їй в голову подивитись на

1 2 3 4 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люборацькі, Свидницький А. П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люборацькі, Свидницький А. П."