Читати книгу - "Фольклорні записи - ч. 2, Олена Пчілка"

Тоді гадюка сказала: «Геть собі! Я не хочу твого молока і не буду тобі давати нічого, коли ти такий жадний, що зараз по смерті свого сина замість того, щоб журитися та як слід оплакати його, мерщій біжиш по червінця!»

Отак через свою жадність чоловік втратив ласку від гадюки.

Прилетів горобець до билини та й каже: «Билино, поколиши мене, горобця, доброго молодця». Билина каже: «Не хочу!» А горобець каже: «Піду по козу: нехай коза йде билини гризти, бо билина не хоче поколихати горобця, доброго молодця». Каже й коза: «Не хочу!»

«Піду по вовка, коли так,- каже горобець.- Іди, вовче, козу їсти,- коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихати горобця, доброго молодця».

Вовк каже: «Не хочу».

Пішов горобець до людей:

- Ідіть, люде, вовка бити, бо вовк не хоче кози їсти, коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихати горобця, доброго молодця.

Люди кажуть: «Не хочемо!»

Пішов горобець до татар:

- Татари, татари, ідіть людей рубати, бо люди не хочуть вовка бити, вовк не хоче кози їсти, коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихати горобця, доброго молодця.

Так і татари кажуть: «Не хочемо людей рубати!»

Пішов горобець по вогонь:

- Іди, вогонь, татар палити, бо татари не хочуть людей рубати, люди не хочуть вовка бити, вовк не хоче кози їсти, коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихати горобця, доброго молодця!

Так і вогонь каже: «Не хочу!»

Пішов горобець по воду:

- Іди, водо, вогонь гасити, бо вогонь не хоче татар палити, татари не хочуть людей рубати, люди не хочуть вовка бити, вовк не хоче кози їсти, коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихати горобця, доброго молодця!

Так і вода каже: «Не хочу!»

Пішов горобець по волів:

- Воли, воли! Ідіть воду пити, бо вода не хоче вогню гасити, вогонь не хоче татар палити, татари не хочуть людей рубати, люди не хочуть вовка бити, вовк не хоче кози їсти, коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихати горобця, доброго молодця.

Так і воли кажуть: «Не хочемо!»

Пішов горобець по довбню:

- Довбне, довбне! Іди волів бити, бо воли не хочуть води пити, вода не хоче вогонь гасити, вогонь не хоче татар палити, татари не хочуть людей рубати, люди не хочуть вовка бити, вовк не хоче кози їсти, коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихать горобця, доброго молодця.

Довбня каже: «Не хочу».

Пішов горобець до червей:

- Ідіть, черви, довбню точити, бо довбня не хоче волів бити, воли не хочуть води пити, вода не хоче вогонь гасити, вогонь не хоче татар палити, татари не хочуть людей рубати, люди не хочуть вовка бити, вовк не хоче кози їсти, коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихати горобця, доброго молодця!

Черви кажуть: «Не хочемо!»

Пішов горобець до курей:

- Ідіть, кури, червей їсти, бо черви не хочуть довбню точити, довбня не хоче волів бити, воли не хочуть води пити, вода не хоче вогонь гасити, вогонь не хоче татар палити, татари не хочуть людей рубати, люди не хочуть вовка бити, вовк не хоче кози їсти, коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихати горобця, доброго молодця!

Кури кажуть: «Не хочемо»

Полетів горобець до шуляка:

- Іди, шуляку, курей хапати, бо кури не хочуть червей їсти, черви не хочуть довбню точити, довбня не хоче волів бити, воли не хочуть води пити, вода не хоче вогонь гасити, вогонь не хоче татар палити, татари не хочуть людей рубати, люди не хочуть вовка бити, вовк не хоче козу їсти, коза не хоче билини гризти, а билина не хоче поколихати горобця, доброго молодця.

От тоді шуляк - до курей, а кури - до червей, а черви - до довбні, а довбня - до волів, а воли - до води, а вода - до вогню, а вогонь - до татар, а татари - до людей, а люди - до вовка, а вовк - до кози, а коза - до билини, а билина тоді: «Ко-о-о-лих, ко-о-о-лих! Нехай тобі буде сто лих, сто лих!»

Таки добився горобець свого: поколихала билина горобця, доброго молодця.

У одного чоловіка був кіт старий, що вже нездужав і мишей ловити. От господар його взяв та й вивіз у ліс; думає: «На що він мені здався? Тільки дурно буду годувати - нехай краще в лісі ходе». Покинув його, а сам поїхав.

Коли це приходе до кота лисичка та й пита його: «Що ти таке?» А він каже: «Я пан Коцький». Тоді лисичка і каже: «Будемо жити вкупі, в одній хатці». Кіт згодився.

От веде його лисичка до своєї хати; так йому уже услуговує та годить: улове де курочку, то сама не з’їсть, а йому принесе.

От колись зайчик побачив лисичку та й каже їй: «Лисичко-сестричко, прийду я до тебе в гості?»

А вона йому каже: «Е, ні! Є в мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве».

Заєць розповів за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Ці зійшлись докупи і стали радитись: як би його побачити пана Коцького; та й кажуть: «А зготуймо обід!» Тут і стали призначати, кому по що йти. Вовк каже: «Я піду по м’ясо, щоб було що у борщ». А дикий кабан каже: «А я піду по буряки та по картоплю». Ведмідь: «А я піду принесу щось на закуску». Заєць: «А я - капусти».

От подобували всього, почали обід варити; так як зварили, стали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького. Ведмідь каже: «Я не підбіжу, як доведеться втікати». А кабан: «Я неповороткий». Вовк: «Я старий уже й до того трохи недобачаю». Тільки зайчикові й приходиться.

Прибіг заєць