Читати книгу - "Генріх VI : Частина 1, Шекспір Вільям"

Ось меч мій гостролезий,
По п'ять лілей карбовано обабіч.
На цвинтарі святої Катерини
В Турені я знайшла його між брухту.
Карл Почнімо з богом — не боюсь жінок я.
Діва Я ж не сахнуся перед чоловіком.
Б'ються; Діва перемагає Карла.
Карл Спини, спини свій шал! Ти — амазонка,
Мечем Деборд ти зі мною б'єшся.
Діва Мені допомагає матір божа.
Карл Хто б не поміг тобі, мені поможеш!
Жаданням я палаю нетерплячим:
Ти підкорила й серце, і десницю.
О Діво,— як таке твоє імення,-
Тобі слугою, а не паном буду,
Про це тебе дофін французький просить.
Діва Я не освідчень нині жду від тебе:
На месницю мене обрало небо!
Лише як розгромлю ворожу зграю,
Тобі про нагороду нагадаю.
Карл Тим часом зглянься на раба твого.
Рене Дофін із нею забалакавсь дуже.
Алансон Він хоче дівчину пізнати ближче,
А то б він так не затягнув розмови.
Рене Потурбувать? Бо ж він не знає міри.
Алансон. А ми самі хіба ту міру знаєм?
Жінки словами вміють заманити.
Рене Мій пане, то який же рішенець?
Ми Орлеан покинемо чи ні?
Діва Ні — недовіркуваті слабодухи!
Всі до останку бийтеся. Я — щит ваш.
Карл Я згоден з нею: виборем звитягу.
Діва Бичем англійців стать мені судилось.
Цієї ж ночі я зніму облогу.
Надійтесь на весну серед зими,
Відколи я меча зняла до' бою.
Мов кола на воді — земна вся слава:
Вони розширюються безупинно,
Аж поки згладяться і щезнуть зовсім.
Смерть Генріха — кінець англійським колам,
Розширилась і щезла їхня слава.
Я — мов галера та, зухвала й горда,
Що Цезаря несла з його судьбою.
Карл Чи надихав не голуб Магомета?
Тебе ж орел, напевно, надихнув!
Ані Єлена, мати Константина,
Тобі не рівня, ні Філіппа дочки.
Венери зірко, що на землю впала,-
Достойно як тебе пошанувати?
Алансон Та годі зволікань: до бою станьмо!
Рене Роби що можеш, жінко,— честь рятуй нам.
Розбий англійців і ввійди в безсмертя.
Карл Тож випробуймо віщування ці.
Одурить нас вона — нема пророків!
Виходять.
СЦЕНА З
Лондон. Перед Тауером.
Входить герцог Глостер зі слугами в синіх
лівреях.
Глостер Я маю Тауер оглянуть нині.
Відколи Генріх вмер — боюся зради.
Де вартові? Чому тут не пильнують?
Гей, відчиніть! Наказує вам Глостер!
Слуги стукають у браму.
1-й вартовий
(за сценою)
Це хто так владно стукає у браму?
1-й слуга Прибув високородний герцог Глостер.
3-й вартовий
(за сценою)
Хто б він не був, не впустимо нікого.
1-й слуга Оце ти так протектора стрічаєш?
1-й вартовий
(за сценою)
Протектору хай буде бог протектор.
Кажу: ми робим те, що нам звеліли.
Глостер Хто вам звелів? Лиш я веліти можу!
Чи інший є протектор в королівстві?
Ламайте браму — я даю вам дозвіл.
Якийсь там конюх буде кпити з мене!
Глостерові слуги ломляться у браму Тауера.
Вудвіл ,
(за сценою)
Що там за гамір? Хто затіяв зраду?
Глостер Чи ваш це, коменданте, голос чути?
Ну ж, відчиніте, Глостера впустіть.
Вудвіл
(за сценою)
Терпіння майте, герцогу шановний.
Не можу брами відчинити вам.
Це кардинал мені заборонив.
Дістав я повеління не впускати
Сюди ні вас, ні ваших слуг — нікого.
Глостер Ти перевагу віддаєш йому,
Єпископу, чванливому прелату,
Якого наш король не міг терпіти?
Ти — недруг господу і королю.
Відкрий, бо викину тебе я геть.
1-й слуга Протекторові браму відчиніте!
Забаритеся — висадим її.
Входить єпископ Вінчестерський зі своїми слугами в рудих лів-
реях.
Єпископ Гей, властолюбний Гемфрі! Що це значить?
Глостер Попиську лисий! Не впускать мене?
Єпископ А ти... ти не протектор, не порадник,
Ти зрадник і загарбник прав чужих!
Глостер Геть, геть, відвертий змовнику, з дороги!
Ти затівав погибель королю,
Ти індульгенції даєш блудницям.
Я в твій же капелюх тебе укину,
Як не припиниш ти цього зухвальства.
Єпископ Ні, вимітайся ти, а я й не зрушусь.
Ось тут — Дамаск, а ти — проклятий Каїн,
Тож брата Авеля убий, як хочеш.
Глостер Ні, я не вб'ю, лиш прожену тебе.
Немов у пелюшках, в червоній ризі
Звелю геть звідси винести тебе.
Єпископ Посмій-но, спробуй. Чхаю я на тебе!
Глостер Що? Чхаєш? Ах, зухвальцю нечестивий!
Ану, шикуйтесь, люди! Голубі;
Гей, на рудих! Ти ж бороду свою
Ховай, бо вирву й надаю по пиці.
Топчу єпископський твій капелюх,
Не зважу ні на папу, ні на церкву,
Тебе за вуха добре попосмичу.
Єпископ Ти перед паттого відповіси!
Глостер Вінчестер пранцюватий ти єси!
Ану, мотуззям їх! Потурте добре.
Геть звідси, вовче ти в овечій шкурі,
Багряний лицеміре! Гетьте,— бурі!
Глостеройі: слуга долають* єписісопових.
На цей ґвалт входить лорд-мер Лондона з почтом.
Лорд-мер Соромтесь, лорда! Ви ж — верховна влада,
А мир порушуєте так зухвало!
Глостер Мир?' Ех, не знаєш ги" моєї кривди!
Цей Бофорї вже" ні бога не шанує,
Ні короля! Він Тауер загарбав!
Єпископ Оцей ось Глостер — ворог громадянству.
Він сіє чвару, зневажає мир,
Податками гам-ан свій напихає,
А віру в порох затоптати хоче.
Бо ж він протектор королівства, бачте!
Надумав зброю з Тауера взяти,
Аби собі' коршу захопити.
Глостер Оеь відповіде на m слова — удари!
Знову б*ються.
Лорд-мер При бійці отакій мені хіба що-
Закон для всіх тут нагадати треба.
Читай, окличнику,, та голосніше!
Окличник
(читав)
Люди всіх станів, що зібралися тут нині
озброєні, всупереч миру божому й людському, ми вам повеліває-
мо і наказуємо іменем його величності негайно розійтися по ваших
власних домівках, і забороняємо надалі, під страхом смертної
кари, носити, пускати в дію чи вживати меч, кинджал чи будь-
яку іншу зброю.
Глостер Не стану я порушником закону,
Та ми1 ще стрінемось колись, прелате.
Єпископ Так, Глостере, зустрінемось, будь певен,
Та кров'ю ти за цю заплатиш зустріч.
Лорд-мер Ідіть, бо скличу я людей з киями.
Цей кардинал1 пихатіший за чорта!
Глостер Прощай, лорд-мере, справив ти повинність.
Єпископ Ну ж, начувайся, Гемфрі відворотний,-
Я скоро голову тобі зніму.
Глостер і єпископ Вінчестерський зі своїми слугами ви"
хрдять.
Лорд-мер Розійдуться, то підемо І ми.
Як страшно кожен з цих вельмож лютився!
За сорок літ ні разу я не бився.
Виходять.
СЦЕНА 4
Франція. Орлеан.
Виходять на мур гармаш і його син.
Гармаш Чи знаєш ти, що Орлеан в облозі
І здобули англійці передмістя?
Син Я, тату, знаю, бо стріляв не раз,
Проте невлучно, жодного не вбив.
Гармаш Ось я навчу тебе, і ти не схибиш.
Я головний гармаш у місті цьому
І для заслуги маю щось зробити.
Мені сказали щойно шлиги принца:
Англійці, укріпившись в передмісті,
За нами стежать ,он з тієї вежі
Крізь потаємні гр,ати; звідти бачать,
Як найдощкульнвдіе вражати нас:
Стрільбою а чи нададом раптовим.
І, щоб зарадити біді такій,
Я проти вежі встановив гармату
І пильнував на чатах цілих три дні.
Ти ж попильнуй тепер, бо я не можу.
Як вистежиш когось, дай знать мені:
Мене у коменданта знайдеш ти.
(Виходить)
Син О не хвилюйся, батьку. Я ручуся:
Сам вистежу, тебе не потурбую.
српВтЖУ піДнімаються Солсбері, Толбот, сер Вїльям Глансдел.1
іеР Томас Гаргрев та інші.
Солсбері Мій любий Толботе! Уже вернувся?
Чи дуже зле було тобі в полоні?
І як нарещті ти зумів звільнитись?
Ну ж розкажи, прощу, нам тут на вежі.
Толбот Наш герцог Бедфорд у полон узяв
Хороброго Понтона де Сантрайля —
Отож на нього й виміняв мене.
Якось вони для глуму торгували
Мене на воїна низького роду;
Вже краще смерть, ніж отака зневага,
Так дешево оціненому бути!
Нарешті трапився достойний викуп.
Але Фальстаф зрадливий душу ранить,
Його я вбив би голими руками,
Аби над ним я зараз владу мав.
Солсбері Чому не кажеш, як було в полоні?
Толбот 3 зухвалим реготом, презирством, глумом
На ринку, на майдані, виставляли
Мене, немов позорище, для всіх
І називали пострахом французів,
Опудалом, яким дітей лякати.
Я ж, розлютившись, вирвався від варти
І нігтями каміння колупав,
Аби ганьби моєї свідків бити.
Мій грізний вигляд змусив їх тікати,
Ніхто не смів і близько підійти,
Щоб я не вбив його. В залізних стінах
Не мали за безпечного мене:
Вони вважали, що крицеві грати
И стовпи з граніту я трощу на друзки,
Тому стрільців приставили до мене;
Вони щомиті чатували так,
Що, тільки я у ліжку ворухнуся,
Були готові в серце вже стріляти.
Солсбері Ох, сумно слухати, як ти страждав!
За все, за все відомстимо сповна.
От зараз час вечері в Орлеані.
Я кожного крізь грати порахую —
Окопуються там вони. Анумо,
Поглянемо. Тебе цей втішить вид.
Сер Томас Гаргрев і сер Вільям Глансдел,
Чимшвидше висловте думки свої,
Де нам найкраще батарею ставить.
Гаргрев Біля воріт північних, я гадаю./
Глансдел А я б поставив біля бастіону.
Толбот А я морив би голодом це місто
Чи сутичками з нього кров цідив.
Постріл з міста. .
Солсбері і сер Томас Гаргрев падають.
Солсбері О боже, згляньсь над грішними над нами!
Гаргрев О боже, бідного мене помилуй!
Толбот Що за нещастя раптом нас спіткало!
Озвися, Солсбері, скажи хоч слово.
Як чуєшся, о дзеркало відважних?
Одну щоку тобі відбило з оком!
Проклята вежа і рука проклята,
Що завдали такого лиха нам.
Таж Солсбері тринадцять виграв битв!
У нього вчивсь війни сам Генріх П'ятий.
Під рев сурми і гуркіт барабана
Разив невтомно меч його блискучий.
Живий ти ще? Лиш розмовлять не можеш,
Та ще одне тобі лишилось око —
Благати в неба ласки. Навіть сонце
Одним лиш оком споглядає світ!
Не будь ласкавим, небо, ні до кого,
Коли для Солсбері не маєш ласки.
Перенесімо тіло й поховаймо.
Сер Томас Гаргрев, ти живий іще?
Озвись до Толбота. Хоч глянь на мене.
О Солсбері, збадьор свій дух, утішся,
Що ти не вмреш, аж поки...
Він ворухнув рукою і всміхнувся,
Немов сказать хотів: коли умру,
Пометись за мене — незабудь — французам.
Вчиню, Плантагенете, як Нерон;
На лютні гратиму, міста паливши,
Моє ім'я жахатиме французів.
Тривога; грім і блискавка.
Це що за буча? Аж на небі гамір!
Тривога звідки ця і звідки гук?
Входить гонець. —
Гонець Мілорде, лавою франдузи сунуть!
Дофін іде, ще й Діва Жанна з ним
(Пророчиця така в них об'явилась) —
Щоб змусить нас облогу з міста зняти.
Солсбері силкується підвестись і стогне.
Толбот Вмирущий Солсбері, о, як він стогне!
Волає невідомщена душа.
Я стану вам за Солсбері, французи!
Хай там дофін-дельфін чи Жанна-панна —
Мій кінь копитом їм серця розтопче
І мізки їм переміша з болотом!
Нум, Солсбері в намет перенесімо
Та й спробуєм, на що французи вдатні.
Виходять, несучи тіла.
СЦЕНА 5
Там же. Перед однією з брам.
Тривога, гамір битви. Входить Толбот, переслідуючи дофіна, 1 виходить
за ним.