Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Демони, Шеклі Роберт 📚 - Українською

Читати книгу - "Демони, Шеклі Роберт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Демони" автора Шеклі Роберт. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:

Тобто не виключено, що міг би, якби знав, що це таке. Речовина, яку Нель-зевул вважає коштовною, може виявитися чим завгодно. Свинцем, наприклад, або залізом. Але навіть у цьому разі Артур із його скромними доходами вилетів би у трубу.

Можна було б повідомити поліцію. І потрапити до психіатричної лікарні. Забудь про це.

Нарешті, можна нічого не робити — і скніти решту життя у пляшці. Цей варіант теж варто забути.

Лишається одне — чекати, поки Нельзевул не викличе його знову, і тоді з'ясувати, що таке драст. Може, це звичайний гній? Можна було б узяти його на фермі у дядька з Нью-Джерсі, якщо Нельзевул сам подбає про доставку.

Артур Гамет зателефонував до офісу й повідомив, що хворий і хворітиме ще кілька днів. Після цього він приготував на своїй невеличкій кухні ситний сніданок, у глибині душі пишаючись споїм апетитом. Не кожен здатний ум'яти таку порцію, коли йому світить перспектива опинитися у пляшці. Він прибрав у квартирі й перевдягнувся у легкий пляжний костюм. Годинник показував пів на п'яту вечора. Артур витягнувся на ліжку й став чекати. Близько пів на десяту він зник.

— Знову змінив шкіру, — зауважив Нельзевул. — А де драст? — нетерпляче смикаючи хвостом, він бігав довкола п'ятикутника.

— У мене за спиною його нема, — відповів Артур, повертаючись так, щоб знову стати обличчям до Нельзевула. — Мені потрібна додаткова інформація. — Він прибрав невимушену позу, обпершись об невидиму поверхню, випромінювану крейдовими лініями.

— І ви повинні пообіцяти, що, коли я віддам драст, дасте мені спокій.

— Звісно, — радо погодився Нельзевул. — Так чи інакше я маю право висловити лише одне бажання. От що, давай-но я заприсягнуся великою клятвою Сатани. Вона, як тобі відомо, абсолютно непорушна.

— Сатани?

— Це один із наших перших президентів, — пояснив Нельзевул із побожним видом. — У нього служив мій прадід Вельзевул. На жаль... Втім, ти й сам усе знаєш.

Нельзевул заприсягся великою клятвою Сатани, і це було величне видовище. Коли він замовк, блакитні клуби туману в кімнаті оповили по краю червоні смуги, а контури гігантської сулії зловісно колихалися у тьмяному світлі. Навіть у своєму легкому одязі Артур обливався потом. Він шкодував, що не народився холодильним демоном.

— От так, — сказав Нельзевул, розпрямляючись на весь зріст посередині кімнати й обвиваючи хвостом зап'ястя. Очі його світились дивним вогнем — відблиском спогадів про колишню славу.

— То яка інформація тобі потрібна? — запитав Нельзевул, крокуючи з боку в бік перед п'ятикутником і тягнучи за собою хвіст.

— Опиши мені цей драст.

— Ну, він такий важкий, і не надто твердий...

— Може, це свинець?

— ...і жовтий. Золото...

— Гм, пробурмотів Артур, втупившись у сулію. — А він ніколи не буває сірим або, скажімо, темно-бурим?

— Ні. Він завжди жовтий. Іноді з червонуватим відтінком.

Отже, таки золото. Артур почав задумливо розглядати лускате створіння, що з погано прихованим нетерпінням крокувало по кімнаті. П'ять тонн золота. Це коштуватиме ...

Ні, краще про це не думати. Це неможливо.

— Це забере трохи часу, — сказав Артур. — Років шістдесят-сімдесят. Давайте домовимося: я повідомлю вам одразу, як тільки...

Нельзевул перервав його вибухом гомеричного реготу. Очевидно, Артур зачепив його рудиментарне почуття гумору, тому що чудовисько, обхопивши коліна передніми лапами, аж скавчало від сміху.

— Років шістдесят-сімдесят! — проревіло воно, захлинаючись. Сулія затремтіла, і навіть стіни п'ятикутника ніби сколихнулися. — Даю тобі шістдесят-сімдесят хвилин! Інакше — пляшка!

— Хвилиночку, — проговорив Артур з найвіддаленішого кута п'ятикутника. — Мені не так багато треба... Зачекайте!

Його щойно осяяла рятівна думка. То була, без сумніву, найкраща думка в його житті. До того ж його власна.

— Мені потрібна точна формула закляття, з допомогою якого ви мене викликаєте, — заявив Артур. — Я маю упевнитися в центральному офісі, що все в порядку.

Чудовисько оскаженіло й почало сипати прокльонами. Повітря потемніло, в ньому з'явилися червоні смуги. У тон голосу Нельзевула співчутливо забряжчала сулія, а сама кімната, здавалося, пішла кругом. Однак Артур Гамет твердо стояв на своєму. Він терпляче сім чи вісім разів пояснив, що ув'язнювати його в сулії марно — тоді Нельзевул напевно не одержить золота. Усе, що від нього вимагають, — це формула, і без неї, безумовно, не...

Зрештою йому повідомили формулу.

— І без фокусів мені! — прогримів на прощання Нельзевул, обома руками і хвостом вказуючи на пляшку.

Артур мляво кивнув і знову опинився у своїй кімнаті.

Наступні кілька днів пройшли в гарячкових пошуках по всьому Нью-Йорку. Деякі складники магічної формули неважко було придбати, наприклад, гілку омели у квітковому магазині або сірку. Складніше виявилося знайти могильну землю та ліве крило кажана. Справжньою проблемою було розшукати руку, відтяту у мерця, що загинув від рук убивці. Нарешті Артур купив її у спеціалізованій крамниці для студентів-медиків. Продавець дав гарантію, що небіжчик, якому вона належала, помер насильницькою смертю. Втім, Артур підозрював, що продавець просто намагається його розважити, але з цим нічого не можна було вдіяти.

Серед іншого він придбав і велику скляну сулію, і до того ж дуже дешево. "Усе ж мешканці Нью-Йорка мають деякі переваги", — подумав Артур. — Схоже, за гроші тут можна купити все — буквально все".

За три дні всі матеріали були закуплені, і на третю ніч, ближче до дванадцятої, він розклав їх на підлозі своєї квартири. У вікно світив місяць — три чверті від повні, але щодо місячної фази у магічній формулі не було чітких вказівок, тож, схоже, ніяких проблем виникнути не повинно. Артур накреслив п'ятикутник, запалив свічки та ладан і почав читати слова закляття. Він сподівався, що, правильно виконуючи всі вказівки, зможе зачарувати Нельзевула. Його єдиним бажанням було, щоб чудовисько дало йому спокій — раз і назавжди. І Артур не бачив, що могло б завадити йому втілити свій план.

Коли він промовив слова закляття, кімнату оповив блакитний туман, і невдовзі Артур побачив щось у центрі п'ятикутника.

— Нельзевул! — вигукнув він. Але це був не Нельзевул.

Коли Артур закінчив читати закляття, істота всередині п'ятикутника сягнула п'яти метрів у висоту, їй довелося схилитися майже до підлоги, щоб поміститися під стелею кімнати. Це було створіння жахливого вигляду з крилами, крихітною головою та дірою у грудях. Артур Гамет зачаклував не того демона.

— Що все це означає? — запитав демон, викидаючи з грудей струмінь холодної води. Вода вдарилася об невидимі стіни п'ятикутника й розлилася по підлозі. Мабуть, у нього спрацював рефлекс: у кімнаті Артура і без того панувала приємна прохолода.

— Я хочу, щоб ти виконав одне моє бажання, — сказав Артур.

Демон був блакитного кольору й неймовірно худий, замість крил стирчали рудиментарні відростки.

Перш ніж відповісти, він двічі поплескав ними себе по кістлявих грудях.

— Я не знаю, хто ти такий і як тобі вдалося мене спіймати, — сказав демон, — але це ти дотепно втяв. Безперечно, дотепно.

— Ніколи теревенити, — нервово відповів Артур, подумки зважуючи, коли саме Нельзевулові заманеться викликати його знову. — Мені потрібні п'ять тонн золота, відомого також під назвами драст, гакатіні чи сап-дер-уп. — Він щомиті чекав, що опиниться у пляшці.

— Розумієш, — сказав холодильний демон, — у тебе, схоже, склалося помилкове враження, щодо мене...

— Даю тобі двадцять чотири години...

— Я не багатий, — сказав холодильний демон. —Я дрібний підприємець, страховий агент. Але якщо ти даси мені час...

— Інакше — пляшка, — докінчив Артур. Він вказав на велику сулію, що стояла в кутку, й одразу зрозумів, що п'ятиметровий холодильний демон в ній аж ніяк не поміститься.

— Коли я викличу тебе наступного разу, сулія буде достатньо місткою, — додав Артур. — Я не чекав, що ти виявишся таким великим.

— У нас є легенди про таємничі зникнення людей, — подумав демон уголос. — Так от, що тоді відбувається! Пекло... Втім, навряд чи мені хто-небудь повірить.

— Принеси драст, — сказав Артур. — Згинь! Холодильного демона не стало.

Артур Гамет знав, що може розраховувати не більш як на добу. Можливо, й менше, адже невідомо, коли Нельзевул вирішить, що час минув. І вже зовсім не відомо, що утне багряно-луската тварюка, якщо її розчарувати втретє. Під кінець дня Артур помітив, що міцно стискає трубу парового опалення. Але чим вона може допомогти проти закляття?! Просто приємно триматися за щось тверде й надійне.

Він подумав, що соромно чіплятися до холодильного демона й зловживати його можливостями. Адже цілком очевидно, що це — несправжній демон, так само несправжній, як і сам Артур. Що ж, він не ув'язнюватиме його в пляшці. Це все одно не допоможе, якщо бажання Нельзевула не буде виконане.

Нарешті Артур знову вимовив слова закляття.

— Ти б зробив п'ятикутник ширшим, — сказав холодильний демон, зіщулившись у незручній позі посеред магічної зони. — Мені бракує місця для...

— Згинь, — сказав Артур , гарячково стираючи крейду з підлоги. Він накреслив п'ятикутник заново, цього разу охопивши ним майже всю кімнату. Сулію (ту саму, бо п'ятиметрової, ясна річ, не знайшлося) він відніс на кухню, сам заліз на шафу й повторив формулу від самого початку. Кімнату знову оповив густий синій туман.

— Тільки не гарячкуй, — сказав холодильний демон з п'ятикутника. — Сап-дер-упу поки що нема. Виникли певні проблеми. Зараз я тобі все поясню. —Він помахав крилами, щоб розвіяти туман. Поруч із ним стояла триметрова сулія. Всередині, зелений від люті, сидів Нельзевул.

Він щось кричав, але накривка була щільно загвинчена, і жоден звук не проникав назовні.

Я знайшов формулу в бібліотеці, — пояснив демон. — Ледь не очманів, коли вона подіяла. Розумієш, я завжди був тверезим бізнесменом і не визнаю цієї надприродної туфти. Але факт залишається фактом. Хай там як, я зачаклував цього демона. — Він ткнув кістлявою рукою у бік сулії. — Але він нізащо не хоче розщедрюватися. Довелося запхати його у пляшку.

Холодильний демон полегшено зітхнув, помітивши посмішку Артура. Вона була рівнозначна скасуванню смертного вироку.

— Навіщо мене у пляшку, — вів далі холодильний демон, — у мене дружина і троє дітей.

1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Демони, Шеклі Роберт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Демони, Шеклі Роберт"