Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"

Отже, сьогодні, в рік 70 річниці «офіційного» ювілею УПА, історія її, якщо взяти до уваги вислів «Імператора всіх французів», усе ще відсутня. Ми не маємо ані погодженої всіма неправди, ані правди про УПА. Попри накопичені циклопічні гори матеріалів, пересічна людина (як ото автор цих рядків) не має коректних, несуперечливих відповідей на прості питання: ким, де і коли цю Армію було створено? Громадянами якої країни були її вояки? Яке відношення до її створення мала ОУН(б)? Якою була реальна роль у «бандерівському» націоналістичному русі в 1941–1949 рр. власне Степана Бандери? Яку роль відіграв він у створенні УПА та в її війні проти СРСР? Кому присягала УПА? Хто був (були), коли і як довго її головнокомадувачем (головнокомандувачами)? Якими військовими статутами вона послуговувалася? Де і коли вона припинила своє існування? Якою в різні проміжки часу була її чисельність? Нарешті, яким був (якщо був) її правовий статус?

Наразі на рівні суспільної свідомості — чи то в Україні, чи то в Росії, чи то в Польщі, чи то деінде взагалі — функціонують, головним чином, міфи. Наприклад, такі: УПА створило ОУН. День народження — 14 жовтня 1942 р. Першу з цих тез підтверджено на урядовому рівні. Другу — на цьому ж рівні спростовано. «На створення збройних сил провід ОУН(б) йшов під тиском власних низових структур… Незабаром після військової конференції проводу ОУН(б) в грудні 1942 р. «урядуючий провідник» Микола Лебідь розпорядився реорганізувати нечисленні збройні загони. Було взято курс на організацію повстанської армії партизанського типу. У післявоєнні часи провід ОУН(б) вирішив, що днем народження УПА слід вважати 14 жовтня 1942 р. Обгрунтування цієї дати не виглядає переконливим…»[2]. Підкреслюю: це — офіційна точка зору уряду України, яка спирається на результати багаторічних досліджень провідних науковців України. У 14-ти його розділах можна знайти чіткі оцінки, підкріплені сотнями документів. Єдине чого не вистачає, так це розуміння — а скільки ж усього «багнетів» нараховувала ця Армія, коли вона припинила своє існування, якими були її втрати, юридичний статус під час збройної боротьби та після її припинення? Нарешті, ким з точки зору діючого на той момент міжнародного права були українські повстанці?

Дискутувати з міфами — справа невдячна. Міф на те і є міф. Як і кожний міф, він має відношення до сфери віри, а не до сфери разуму. Якщо використати останню, то стає цілком зрозуміло, що обидва вищеназвані міфи перебувають в антагоністичних відносинах між собою. ОУН не могла створити УПА тільки тому, що, станом на 19 жовтня 1942 р., її, єдиної ОУН, не існувало. Від 1940 р. існували дві ворогуючі між собою ОУН. Одна, якщо можна так сказати, — «офіційна», під проводом Андрія Мельника. Друга — «революційна» (згодом її учасники стали називати себе «самостійниками-державниками»), під проводом Степана Бандери. Так що створити У ПА могла тільки одна з них — або (м) або (б). І ніяк інакше.

А ось іще один приклад. Деякі джерела стверджують: практичним початком війни для УПА став червень 1943 р., коли озброєні загони Української Народної Самооборони вступили у бойові зіткнення із радянським партизанським з’єднанням під командуванням Сидора Ковпака. Натомість в інших розвідках можна зустріти й такий «твердо встановлений факт»: наказ на створення УПА було підписано 20 червня 1940 р. наступником Симона Петлюри Андрієм Лівицьким, Президентом Української Народної Республіки в екзилі. Очолити цю УПА, УПА «Поліська Січ» мав відомий із часів УНР український військовий діяч Тарас Дмитрович Боровець (псевдонім «Тарас Бульба»). Наказ він виконав. У будь-якій Вікіпедії можна прочитати про те, що в серпні 1941 р. в м. Олевську вояки Бульби-Боровця присягнули на вірність УНР. Після чого їх командувач «з піднятою шаблею над головою урочисто проголосив: «звідси розпочнеться визволення України від совітів і всіх її ворогів», а «комуністів, комсомольців та будь-яких інших окупантів» оголосив «ворогами української державності». 16 квітня 1942 р. Головна команда УПА під його проводом видала наказ про негайну військову боротьбу із німцями.

В академічного характеру дослідженнях зустрічаємо інші твердження. В передмові до чергового тому «Літопису УПА» його укладач та редактор Петро Потічний пише: «Печатки УПА на цьому терені походять з 1 квітня 1944 р., коли перша сотня «Месники» УНС була організована на початку квітня в околиці с. Люблинець Любачівського повіту (тепер — Підкарпатське воєводство Польщі — Д. Я.) і стала частиною ВО «Буг». Організатором і першим її командиром став Іван Шпонтак («Залізняк», «Дубровик»)…». Перший оперативний звіт УПА датовано 15 січня 1946 р. Він містить опис засідки сотні 26 серпня 1944 р. — це перша відома згадка про її дії[3].

Я далекий від думки, що саме мені належить встановлювати остаточну істину. Сподіваюся, професійних навичок вистачить на те, щоби розібратися із базовими дефініціями, датами, деякими цифрами. Сподіваюся, вистачить терпіння й вправності, аби «вписати» історію тих, хто називав себе «упівцями», в контекст їхньої, а не нашої, поточної політичної реальності.

Пригадаємо і порівняємо ці контексти. 30 років життя нашого покоління, тих, кому сьогодні 40 і більше, вмістили:

— смерть трьох радянських лідерів (Брєжнєва, Андро-пова та Черненка), які стали початком агонії СРСР;

— шестирічну «перебудову»;

— серпневий «путч» (1991 р.) у Москві, який примусив Компартію УРСР піти на формальне проголошення незалежності нашої країни;

— каденції трьох її Президентів;

— «справу Ґонґадзе»;

— «Помаранчеву революцію»;

— розбійницький період панування синьої банди Партії Регіонів.

30 років життя бабусь і дідусів нашого покоління вмістили:

— чотири роки І Світової (1914–1918 рр.) татри (1918–1920 рр.). Кількість загиблих українців не встановлено й досі;

— розпад двох імперій — Австро-Угорської та Російської,

— тотальну громадянську війну «всіх проти всіх». Загальні втрати цивільного населення — щонайменше 1 млн осіб;

— спроби заснування на території сучасної України мінімум 7 державних формацій: Української Народної Республіки (1917–1918 рр.), Української Держави (1918 р.), УНР (1919–1920 рр.), Західно-Української Народної Республіки (1918–1920 рр.), «Соборної» УНР (УНР + ЗУНР, 1919 р.), три «видання» Української Радянської Соціалістичної Республіки (1917–1920 рр.);

— масові репресії проти цивільного населення 1920-х — кінця 1930-х років. Кількість жертв не підраховано й досі.

— голод 1921–1923 рр. Загинуло від 1,5 до 3 млн осіб;

— голодомор 1932–1933 р. — прямі мінімальні втрати, встановлені судовим рішенням — 4 млн;

— голод 1946–1947 рр. — близько