Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

І забути б мені його назавжди, але вже три місяці як, Тео звернув на мене свою увагу і не давав мені проходу ні в академії, ні поза нею. У світлі перерахованого ставало зовсім незрозуміло, що саме йому потрібно було від мене. Однозначно не велике та світле почуття, та й не маленьке та темне, для цього у нього дівчат і без мене вистачало. Магія? Теж малоймовірно! Зазвичай темні вибирали більш потужні світлі джерела, ніж такий посередній, як у мене. І вибрати йому було з чого. Хоч номінально вибір робили світлі маги, фактично, всі чудово розуміли, що такі зв’зки формувалися до випускного та з ініціативи темних. То що… вибір? Про що ви?! Вибору ми не мали. І не матимемо!

- Я поспішаю, - зовсім недружелюбно прискорилася я, навіть не повернувши голови в його бік, і вже не турбуючись, чи почув він мої слова.

Якщо й почув, то не послухав їх.

- Мелані сказала, ти сьогодні теж будеш на святі! – наздогнавши мене й прилаштувавшись під мій темп, чи запитав, чи повідомив мене Тео. - І я буду.

Найцінніша інформація. Щось я вже починала шкодувати про дану Мелані обіцянку.

- Я поспішаю, - повторила з натиском, ледь глянувши на одногрупника.

Теодор Етклонер скривився, його очі звузилися і з усього видно, що відмови приймати цей хлопець точно не звик. І підтверджуючи мій здогад вчепився в мій рукав, смикнув так, що я ледь не випустила вже підмерзлі булочки.

- Світлячок, ти не забула, що я темний маг. І цілком маю право вимагати.

- Я ще адептка, - не стала вислуховувати його доводи та висновки, усміхнулася у відповідь на заготовлену заздалегідь тираду. - Вимагати можеш вирушати до магістра Сноррі. Він тебе обов'язково вислухає та пояснить доступно, куди тобі зі своїми вимогами йти. Тому відпусти мій рукав і провалюй, доки не з'явилася поліція і не нагадала ТОБІ  про правила. До того ж… я маю право вибирати, як представник більш малочисельної магічної касти.

- Думаєш, тобі дадуть цей вибір? - Переможно і якось ... дуже гидко посміхнувся Тео. Тим самим підтвердив мої похмурі висновки.

І я як ніколи усвідомила - вибору мені не нададуть точно. Навіть номінального. Хто наважиться зв'язатися із синочком льєра Етклонера, мера та далекого родича імператриці? Правильно – ніхто. І мені залишиться чи погодитись чи… перекреслити всі сім років навчання в магічній академії, без надії хоч колись працювати за фахом. Без надії хоч колись вступити до університету.

- Вибір є завжди, льєре Етклонер, - смикнувши рукою так, що клок шерсті від мого нещасного сірого кожуха залишився в руці однокурсника, я розвернулась і помарширувала в бік заїжджого двору, де працювала моя тітка Роуз, не оглядаючись, не шкодуючи про жодне слово, не…

Ненавиджу! Прокляте сімейство Етклонерів, здається, поставило за мету вижити нас з тіткою Роуз із міста.

Спочатку анулювали ліцензію цілителя тітоньки, змусивши її стати розносчицею та поломийкою в єдиному місці, де її погодилися прийняти на роботу – заїжджому дворі “Гірський притулок”. Тим самим убиваючи весь потужний потенціал сильного цілителя. А зважаючи на важку роботу, ще кілька років і їй самій знадобиться допомога цілителя. Зараз будь-яка магічна практика для тітки могла обернутися ув'язненням та непідйомним штрафом.

Як почувається маг, якому заборонили застосовувати магію? Як птах, якого замкнули в клітці, до того ж зв'язали крила. У мене серце розривалося, коли я часом ловила її на пориві залікувати чиюсь рану, допомогти тому, хто мучився від болю, але щоразу зупинялася, згадуючи про заборону. І я почувала себе винною. Тому що саме я була тим якорем, що тримав її у цьому місті. Я й те, що вона витратила все до останнього мідяка, щоби зробити нам документи.

Після, всі старання льєра Етклонера були кинуті на мій “не вступ”, а потім – відрахування із місцевої магічної академії. Тут мені дуже пощастило, тому що на чолі школи стояв найсильніший темний маг магістр Бімар Сноррі, який… буквально «в труні бачив усі ваші вимоги, якщо вони стосуються моїх адептів!». На його справедливу думку, магічно обдаровані неповнолітні повинні проходити навчання, щоб не завдавати шкоди своїми здібностями. До того ж він, як маг, що підкоряється виключно Раді магічного магістрату, міг плюнути в обличчя Етклонер, і нічого йому за це не буде. А ось ми з тіткою не могли навіть прохання про розслідування та відновлення ліцензії подати, зважаючи на… складну життєву ситуацію.

За допомогу я була дуже вдячна магістру Сноррі. На що він холодно радив висловити всі подяки у старанному навчанні. І я намагалася щосили, приділяючи весь свій час навчанню та помірній допомозі тітці в трактирі, за що вона мене відчитувала, нагадуючи, що така робота магу не на користь у принципі. Сама вона вже, здавалося, втратила надію, але все одно щовечора мазала опухлі від холодної води та важкої роботи суглоби, розминала руки, пропускала магію… Загоювалося все швидко. Але не надовго.

В академію я змогла вступити куди пізніше, ніж мої однокурсники і тепер була на два, а то й три роки старша за інших одногрупників, що накладало певний відбиток на спілкування з ними. Якщо в моїй групі абсолютна більшість адептів була у віці шістнадцяти-сімнадцяти років, про мені вже виповнилося дев'ятнадцять. Хоч на магічний потенціал це вплинуло незначно, і я все ще залишалася твердим середнячком. Натомість змогла потоваришувати на практиці з деякими міськими вартовими. І тепер, вони часто приходили в “Гірський притулок” за кроком та новинами.