Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Завидний холостяк, Iрина Давидова 📚 - Українською

Читати книгу - "Завидний холостяк, Iрина Давидова"

834
0
29.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Завидний холостяк" автора Iрина Давидова. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 40
Перейти на сторінку:
Глава 1.1

Два роки тому.

Микита.

- Дочка, прокидайся! Мені на роботу час!

 - Ммм... татусь, ну ще трохи!

 - Ніяких трохи, я тікаю до вечора, а привітати улюблену дочку з днем ​​народження збираюся прямо зараз.

Я відкрив штори в її кімнаті та, розвернувшись, посміхнувся своїй доні. Сонна, розпатлана і така ніжна.

 - Ну, привіт, тату! - хмикнула вона, рукою поправивши неслухняне волосся.

 - З днем ​​народження, моя крихітко!

Я присів поруч і обійняв її, кожен раз дивуючись з того, коли ж моя дочка встигла вирости.

 - Спасибі, татусь!

 - І подарунок.

 - Що? - я відкрив долоню, в якій все це час тримав ключі від квартири.

 - Ммм, квартира! Татко, ти найкращий у мене! - дочка рвучко обняла мене, а я не стримався і міцно притиснув її до себе.

Двадцять років. Час пролетів.

 - Я сьогодні ж хочу поїхати подивитися її!

 - Ти мене, звичайно, засмутила своїм бажанням жити окремо, але я сам був у твоєму віці й все прекрасно розумію.

 - Знаю, татусю! Ти ж у мене найкращий батько у світі!

 - Як твої справи у танцях? Все встигаєш?

 - Пфф, о ні. Купа нової хореографії. Загалом, від педагога-помічника я не відмовлюся.

 - Гаразд, сьогодні поговорю з Тамарою Миколаївною, нашої хатньою робітницею, може, вона кого порадить?

 - А вона тут до чого?

 - А ти не знала? - насупивши брови, сказав я, дивлячись на дочку.

 - Про що?

 - Вона ж раніше працювала в будинку хореографії. Правда, прибиральницею, але знайомі залишилися.

 - Так це чудово! Впевнена, тітка Тамара нам допоможе!

 - Так. А тепер скажи, чим би ти хотіла зайнятися ввечері?

 - Ой, татусю, давай удвох повечеряємо і все?

 - А як же твій Ванька?

 - А що Ванька? Він вічно в комп'ютері, йому не до мене. Навіть з днюхою ще не привітав. Загалом, вирішено, удвох посидимо. Піцу замовимо, чаю поп'ємо. Угу?

 - Гаразд, домовилися. А тепер вставай, я омлет приготував.

 - Ммм, вже біжу! А потім на квартиру?

- Так, - крикнув я вже з коридору, - правда, назад добиратися тобі доведеться самій. Або дядька Олега попрошу, щоб приїхав.

 - Розберуся!

Я посміхнувся від того, яка у мене активна дочка. Вона швидко завжди розуміє і розв'язує нагальні питання по клацанню. Їй не треба сидіти годинами вигадувати, а як би вчинити в ситуації, що склалася. Ні, кмітливість у неї працює на п'ять з плюсом, і іноді для мене це виходило дуже до речі.

З донькою ми жили удвох, не рахуючи пару охоронців і водія. Домробітниця приходила два рази на тиждень, а ось кухаря нам дуже не вистачало. Ні, ми й самі з вусами, як то кажуть, але я вдома буваю тільки вночі та у вихідні. І Аліна теж більшу частину часу зайнята навчанням, а у свій вільний час вона відпочиває або займається особистими справами. Я проти того, щоб вона свою молодість провела за плитою. І це не означає, що ми зовсім не готуємо, просто не так, щоб ми могли вранці в обід і ввечері їсти своє готування. Тому часто доводиться замовляти через доставлення. Безумовно, потрібно задуматися про кухаря!

Розклавши наш сніданок по тарілках, поставив на стіл графин з соком і якраз вчасно встиг набрати в вазу води.

 - О, ти мені й квіти підготував? - хмикнула Аліна і, підійшовши до мене, поцілувала в щоку.

 - Твої улюблені півонії. Сідай.

 - Татусю...

 - М?

 - Коли ти вже одружишся?

Я насупився і ледь не вдавився шматком огірка.

 - Зненацька. Дочка, ти ж знаєш, що я не зустрів ще жінку, яку зміг би покохати як твою маму.

 - А та, Катя, яка іноді треться біля тебе? Ні?

 - Ні. Катя це...

 - Так я все розумію, не парся. Ти у мене чоловік в самому соку, тобі життя жити.

Я хмикнув і продовжив свій сніданок.

Та вже, часом Аліна надто кмітлива. Хоча чого вже дивуватися, в її віці й не таке знатимеш.

Після сніданку ми поїхали в місто в її нову квартиру. Ще раніше вона говорила, що хотіла б жити окремо, і я подумав, чому б не подарувати їй квартиру на ювілей. Зрештою, є можливість, і я хочу забезпечити її майбутнє. А кого, як не власну дочку, балувати?

 - Ай, - почув, закриваючи двері під'їзду, і, різко обернувшись, чортихнувся.

 - Вибачте, - я так грюкнув дверима, що дівчина не встигла відскочити й всі її книги повалилися на землю. - Я не навмисне.

 - Нічого страшного, сама винна.

Я опустився поруч і допоміг їй зібрати книги. Дівчина помітно нервувала і весь час намагалася сховати погляд карих очей. Я не розумів, чому вона в такому стані, і, віддавши книги, випростався, нависаючи над нею. Незнайомка теж піднялася.

 - Татусю, ти чого тут? Ой, здрастуйте.

 - Здрастуйте.

 - З вами все добре? - поцікавився я, все ж турбуючись за стан дівчини.

 - Так, все добре, дякую.

Я кивнув.

 - Ще раз вибачте.

 - І ви мене.

Більше не затримуючись, я піднявся з Аліною на одинадцятий поверх. Дівчинці вже не терпілося подивитися на свою нову квартиру. Я посміхався її нетерплячості, а сам думками був з тією дівчиною з під'їзду. Красива вона.

 - Охо-хо-хо, татко! Квартира бомба! Світла, простора і така затишна! Все, як я люблю! Мінімум барахла, максимум світла.

 - Подобається?

Аліна бігала по квартирі та розглядала кожен куточок і вид з вікон. А я насолоджувався її щастям. Що може бути важливіше посмішки власної дитини?

 - Шалено! Таточко, ти найкращий у світі, - вона повисла на моїй шиї, а я знову посміхнувся.

 - Просто мені пощастило з найкращою дочкою на світі.

 - Мур.

 - Все, ти поки насолоджуйся, звикай, а я поїду. Мене чекають вже на роботі. Ось, чуєш? - натякнув на дзвоник телефону в кишені. - Секунду. Слухаю.

 - Микита Тимофійович, у нас проблеми.

 - Що трапилося, Діма?

 - З нашої фірми сьогодні пішла кругла сума на офшорний рахунок. І я вперше бачу цю компанію.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Завидний холостяк, Iрина Давидова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Завидний холостяк, Iрина Давидова"