Читати книгу - "Вимушена дружина для підступного боса, Галлея Сандер-Лін"

Так, Єва була світлом, що притягувало метеликів. У неї був наймоднявіший прикид, дорогі речі (той же мобільний телефон), її привозили в школу на крутій тачці, де на сусідньому з водієм сидінні маячив охоронець. Вона миттєво стала місцевою принцесою, з якою за щастя просто постояти поруч. Але Максу навіть це не вдавалося, тому що до неї було не підібратися.

Навчалася Ланська чудово (здається, в її розпорядженні було три або чотири особистих репетитори), у неї постійно просили списати і бігали хвостиком. Але пальму першості (особливо в плані списування) мала, зрозуміло, Полежаєва. Поступово Світланка настільки втерлася до Єви в довіру, що стала вважатися кращою подругою, а кращій подрузі і першій списати дають, і підказують на уроці, і про хлопчиків на перервах базікають теж із нею.

А Макс все зрозуміти не міг: невже Євангеліна дійсно не бачить, що її просто використовують? Адже вона не може бути такою дурною! Але, продовживши спостерігати, зрозумів: Єва просто дозволяє Світланці й іншим із собою дружити та ні до кого ніколи не тягнеться першою, тільки відповідає на чужу увагу. А увага ця була постійною і ставала тим більшою, чим частіше у Ланської з'являлися обновки. Ох, що тоді коїлося з класом...

Але навіть так, стежачи за її життям здалеку, Максим не міг залишатися осторонь, якщо в його силах було чимось допомогти Єві, нехай навіть вона цього не помітить або просто не дізнається. Одного разу, коли був черговим і прийшов у школу раніше, він побачив на її парті сліди чиїхось черевиків (судячи з усього, дітлашня вчора на другій зміні просто божеволіла) і ретельно витер і парту, і стілець, а потім ще й вимив, щоб вона вже точно не забруднила білу блузку і нову спідницю.

На ювілей школи, коли вони всім класом скинулися на цілий оберемок квітів, щоб потім розділити їх між учнями перед святом, він знову був черговим і якраз займався розкладанням букетів по партах (чорнова робота, як уважали інші). Чи треба казати, що Євангеліні в той день дістався найкрасивіший, на його скромний погляд, букет?!

Ще був момент, коли йому довірили роздавати особливі надруковані листочки для контрольної, і так співпало, що листок, призначений Єві, виявився зім'ятий. Макс довго не роздумував і віддав їй той листок, що призначався йому, а собі взяв зім'ятий. Так, все це дрібниці, звичайно, але тоді йому здавалося, що він робить щось важливе, що хоча б так стає до неї ближчим.

Однак шанс надати їй дійсно серйозну допомогу йому теж випав. На уроці фізри хлопчаки ганяли у футбол, а дівчата стрибали через скакалку. Макс, як місцевий вигнанець, сидів на лавці запасних, але лише впівока стежив за грою, тому що левова частка його уваги була прикута до Ланської, яка жваво здала норматив зі стрибків, а тепер спостерігала, як те ж саме роблять подружки. Саме тому вона й інші дівчата не помітили того, що побачив Максим.

Це була випадковість, ніхто не став би так вчиняти з принцесою класу навмисне, але м'яч хлопчаків, пущений чиєюсь сильною ногою, влучив «за поле» і летів прямо у неї. Макс і сам не зрозумів, як йому вдалося так швидко підскочити і в останню мить прийняти удар на себе, відштовхнувши Єву з траєкторії польоту. На жаль, все вийшло ще гірше, тому що в підсумку вона, відлетівши, вдарилася об лаву (не дуже сильно, але все ж), а на нього тут же накинулася зграя розлючених дівчат, які звинувачували його у всіх смертних гріхах і не давали вставити і слова, та й учитель не просто подивився несхвально, а знизив оцінку за урок.

Потім увесь день клас гудів, що Державін ображає дівчат, а сам він мовчки хмурився і тер спину, в яку нехило так вкарбувався м'яч. Синця не було, але пару днів місце удару боліло. Але не це турбувало його найбільше, а те, що там, на фізрі, Єва подивилася на нього з образою, мовляв, «за що?» і відвернулася. А він і радий би все пояснити, але йому до неї навіть підійти не дали, ніби він прокажений.

Та й взагалі, Максим соромився з нею розмовляти, особливо під наглядом натовпу недоброзичливого народу. Це зараз йому глибоко начхати, хто і що про нього думає, при необхідності він просто йде по головах, показуючи, що сила на його боці. А в ті далекі часи Макса внутрішньо руйнувало кожне образливе слово або стусан у бік, просто він зовні цього не показував, створюючи навколо себе ілюзію непробивності.

Телефон на робочому столі запілікав знову, нагадуючи, що нарада щодо майбутнього тендеру почнеться вже зовсім скоро. Максим присунув планшет ближче і збільшив фото Єви, вбираючи кожну рисочку колись милого серцю обличчя.

– Чи чекаєш ти нової зустрічі так само, як чекаю її я?! – пробурмотів він і огладив пальцем контур дівочої щоки.