Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну от для кого я будинок купила, Найт? — запитала я його. Котяра тільки глянув на мене одним оком, не розуміючи, чому я взагалі не сплю, і продовжив спати.
За вікном панувала темрява. І як мені тепер режим повертати? Ця поїздка в Манчестер усе зіпсувала. Думаю, Джейк не заперечуватиме, якщо я приєднаюсь. Я взяла телефон і набрала потрібний номер.
— Рання пташка? — почувся голос хлопця на тому кінці.
— Часовий пояс Лондон — Нью-Йорк, — відповіла я. — Допомога потрібна?
— За годину на 27 вест-стріт твого району. Рівера зовсім розпоясався, доки тебе не було.
— В мене складається таке враження, що я — єдиний мисливець на цілий Нью-Йорк. Чим ви там займаєтеся?
— Ти просто єдина персона, у якій тече кров одразу демона і вампіра. Оскільки про таких, як ти інформації мало — тебе остерігаються. Давай, якщо вже зголосилася, то підіймай свою прекрасну попку і йди на 27-му. Стюарт теж веселиться.
— Це ще один синочок одного з ради червоної троянди? — уточнила я.
— Саме так. Матимеш змогу познайомитись з ним ближче. Гаразд, — промовив Джейкоб. — Там і зустрінемося.
— Окей, — промовила я й завершила дзвінок.
Я дістала з шафи свій робочий костюм, що складався з чорних обтягуючих штанів, такої ж водолазки і, у моєму випадку, довгого плаща. Сьогодні погодка ще дозволяє, та далі доведеться вже без нього. Решта мисливців надавали перевагу короткій куртці або піджаку. Глянула в дзеркало. В принципі, нічого нового… усе те ж довге чорне волосся, сіро-зелені очі, оливкова шкіра. Не виросла й кілограмчиків не набрала… ну й добре. Я ніколи не була надто худою. Досить широкі стегна, що візуально стоншували талію. Завдяки своїй довжині, ноги не здавалися надто повними. Не модельна зовнішність, звичайно, але це краще, ніж ходити й торохтіти кістками. У будь-якому разі, мене моя зовнішність влаштовувала.
Що ж, Стюарт, поглянемо на тебе. Скільки часу від мене бігав, та цього разу не вдасться. У мене саме потрібний настрій, аби дати тобі попередження.
Уже за пів години я була в потрібному місці. Людей майже не було, та по Хай-Лайн активно рухався транспорт. Я повільно пройшлася вулицею й завернула в провулок. Ліхтарів майже немає, як і людей — ідеальне місце. Я безшумно рухалася вузькою доріжкою, прислухаючись до кожного звуку. На тобі… невже це не можна робити в себе вдома чи спеціально відведеному місці? Скільки клубів своїх мають… усе їм мало. Довго не думаючи, я метнула кинджал у напрямку порушника порядку.
— Порушуємо? — промовила я, підійшовши до вампіра, що саме насолоджувався кров’ю чергової жертви.
— Вже повернулася? — запитав він і, обережно опустивши дівчину на землю, підійшов до мене.
Світло далеких ліхтарів, ледь осяяло його обличчя. Та мені вистачило цього, щоб розгледіти хлопця. Коротке світле хвилясте волосся, лукаві блакитні очі, чітко підкреслені вилиці та вольове підборіддя, прямий розліт густих брів, привабливої форми вуста. Ростом він був зовсім трохи вищий за мене — не вище 180 сантиметрів. Дуже світла шкіра, досить широкі плечі й худорлява статура. Угу… чорна футболка, зверху тонка шкіряна куртка, джинси. Руки одразу в кишені, на вустах з’явилася хитра посмішка, а в очах затанцювали чортики. Типовий нахабний мажор…
— Стюарт власною персоною. Крові зі станції переливання не вистачає? — запитала я, покрутивши черговий кинджал у руці.
— Я ж не часто це роблю… ти мало в мене не поцілила. Спеціально чи промазала? — грайливо запитав він.
— Слухай сюди, — я притягнула його за комір куртки і приставила кинджал до горла. — Я на розмови час не витрачаю й на флірт не ведуся. Кинджал, як бачиш, непростий. Моя справа тебе попередити. Ти, як нащадок сімейства, що входить до ради, міг і подати приклад іншим. Жовта картка, Стюарте. Ти зараз же прибираєш усе за собою й повертаєш дівчину туди, звідки привів, попередньо стерши пам’ять. Що незрозуміло?
— Тебе не долюбили чи що? Ти занадто груба, дівчинко, — з посмішкою промовив вампір, а я притиснула лезо міцніше.
— Раджу слідкувати за словами. Не доріс ще, — крижаним тоном промовила я. — Ще раз запитую, що незрозуміло?
— Зрозумів я, зрозумів, — відповів хлопець, піднявши руки.
— Більше попереджень не буде, Стюарте, — промовила я і відпустила хлопця. — Ще раз впіймаю на гарячому — попередженням уже не відбудешся й полетить голова.
— Алекс.
— Що?
— Мене звати Алекс, — промовив він. — Думаєш, впіймаєш мене? — на його обличчі заграла самовпевнена посмішка.
— Хочеш ризикнути? — мої очі зблиснули, він припинив посміхатися. — Я жарти не жартую, Стюарте. Впіймаю — твої проблеми.
— Ти завжди така серйозна? — запитав він, підійшовши до бідолашної.
— Завжди, — відрізала я. — Щоб більше на очі мені не потрапляв, за п’ять хвилин тут має бути пусто, — промовила я, обернулась і попрямувала до проспекту.
— І, все-таки, здається мені, тебе недолюбили…
Я метнула ще один кинджал, тому мусила повернутися за ним.
— На слух не скаржуся, Стюарте, — погрозливо промовила я перед самим його обличчям. — П’ять хвилин, — забрала кинджали і, під допитливим поглядом, попрямувала геть.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім», після закриття браузера.