Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

511
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід" автора Роберт М. Вегнер. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 157
Перейти на сторінку:
показавши сиву чуприну, почав обережно обстежувати стан пораненого. Важко зітхнув і відвернувся, шукаючи поглядом своїх людей.

— Бендарей, Риута, Дагена, перекажіть решті, щоби ті перевірили коней у стайні та внесли в’юки всередину. Поранених — відразу нагору. І нехай покличуть Аандурса.

Власник заїзду вже був на місці.

— Слухаю, генерале.

— Його палить гарячка, від учора ригає кров’ю та жовчю, — офіцер вказав на хлопця. — Нам потрібен медик, а краще за все — Вейльгорн.

— За медиком я вже послав, а старий чарівник, гм… Його немає, два дні як поїхав до Верленна.

— А щоб його! Авен не доживе до світанку із такою раною в череві.

Берт похитав головою:

— Ми нічого не зробимо, генерале. Усе — в руці Володарки. Маю нагорі три вільні кімнати. Одну приготую для поранених.

— Буду вдячний. І одну для жінок.

— Як завжди.

Дівчина, здавалося, хотіла щось сказати.

— Не починай знову тих дурнуватих балачок, Кайлін. У стайнях зараз спить десь сорок погоничів напідпитку.

— Нічого б з нами не сталося.

— З вами ні, але із ними — так. Зрештою, чого ти досі тут стирчиш? Здається, у твого коня проблеми з передньою ногою. А розсідлати цю бестію, уникнувши зубів чи копит, зумієш тільки ти. Доглянь його та зроби примочку із рум’янку та вентиги. Шкода було б такої доброї тварини.

Якусь мить вони мірялися поглядами, сірі очі чоловіка та зелені очі дівчини. Нарешті вона гнівно пирхнула, розвернулася, мотнувши русою косою, та вийшла.

* * *

Вранці вона прокинулася останньою. Розплющила очі й деякий час витріщалася на білену стелю, намагаючись пригадати подробиці останніх днів. Спомини були розмиті, неясні, сповнені вируванням битви, свисту вітру у вухах, тупотінням коней, що йдуть чвалом, та дзеленчанням клинків, що б’ються один об одного. А закінчувалося все довгою та розпачливою втечею із переслідувачами на хвості. Вона мимоволі торкнулася пов’язки, що обмотувала її ліве плече. Задерев’янілі м’язи боліли більше, ніж рана.

Встати з ліжка здавалося кепською ідеєю, але з вулиці доносилися звуки якоїсь метушні, а три інші жінки, які ділили з нею кімнату, вже встигли вийти.

Вона важко зітхнула та, проклинаючи біль у м’язах, злізла з ліжка. У кутку знайшла миску та жбан із водою. Умила обличчя, заплела косу та позбирала розкиданий одяг. З минулого вечора пам’ятала лише те, що була настільки втомленою, що стягувала його з себе, мріючи лише про ліжко. Потім залізла поміж Леєю та Дагеною й заснула раніше, ніж ці дві скінчили лаятися на неї.

Після хвильки вагання вона кинула просяклий потом одяг у куток і витягнула з в’юків чистий. Зелена сорочка, темно-синій каптанчик, сині штани, свіжі онучі. Коли взула високі чоботи та підперезалася шаблею — відчула себе набагато краще.

Привиди попередніх днів зблякли.

Вона почула стукіт пазурів об підлогу. З темного кутка вийшов пес. Тварина була жовтавою і нагадувала будовою степового вовка, але більшого та масивнішого. У холці пес доходив їй до середини стегна, а міцні щелепи здавалися створеними, щоби розгризати кістки.

— Бердефе, ти тут… — вони присіла й почухала йому за вухом. — А я вже боялася, що ти не зміг нас наздогнати. Добре, що ти повернувся, але не вештайся тут, особливо біля стайні. Коні цього не люблять.

Пес рикнув і пішов у куток. Двічі крутнувся навколо себе й улігся на підлозі.

— Ну добре, якщо хочеш — то можеш тут залишитися. А я піду до стайні.

Вона вийшла.

* * *

На подвір’ї було тісно від люду. Окрім її загону у «Вендорі» гостювали купці, що подорожували караваном до Тенкору, кілька мандрівних торговців дріб’язком, пара жонглерів, групка пастухів і чимало людей невизначених професій. У цей час ті, хто вже встиг протверезіти або ж, на жаль Берта, не упився попереднього вечора, лазили по всьому подвір’ю. Караван — десять важких, критих полотном возів, кожен з яких мав четверну упряж коней — збирався в дорогу. Головний підводи мав червону пику та лють в очах. Він лаявся, наче сотня шевців, ясно даючи зрозуміти, що зробить із своїми візницями, якщо ті от-от не вирушать.

— Негайно! — галасував, вимахуючи руками. — Чуєте, покручі завошивлених кіз, що не варті слини на плювок?! Негайно!!!

Фургони поволі виїжджали з подвір’я. Їх супроводжувало десь із двадцятеро озброєних до зубів вершників як ескорт.

Кількох вона впізнала. Чаардан Веторма.

Вона свиснула, вклавши пальці в рота, та почала махати останній двійці. Ті й собі привіталися, не намагаючись перекричати той розгардіяш, що тут панував.

Сам Веторм, трохи нахилившись у сідлі, розмовляв із Ласкольником. Командира вона впізнала за сивою чуприною. Він був убраний у святковий одяг і гладенько поголений, так ніби провів останні дні, вилежуючись на пуховій перині.

Нарешті Веторм кивнув, посміхнувся, потиснув Ласкольнику руку та погнав галопом за караваном.

Кха-дар неспішно підійшов до неї.

— Доброго дня, Кайлін. Як спалося?

— Доброго дня, кха-даре. Не знаю, не пам’ятаю. Не чула навіть хропіння Леї. Що там у старого волоцюги?

— У Веторма? Сама бачиш, працює зараз лише ескортом купецьких караванів із Немвету. Непогано платять, дають на їжу та відсоток з прибутку. Але все це нудно, наче кишки в смальці.

— Хотіла б я інколи так понудьгувати. Без образ, кха-даре.

Він легенько усміхнувся.

— Я тебе добре розумію, дівчино. Проте… служити людям, які ані дня не провели під голим небом, але вказують, куди і як швидко ти маєш їхати, з ким маєш битися і коли можеш злазити з коня? Ну скажи сама.

Демонстративно здригнувся.

— Я поглянув на твого коня. Виглядає краще, але я не зміг перевірити його ногу, бо ця скотиняка навіть на мене клацає зубами. Ти повинна з ним поговорити й пояснити, хто тут командує.

— Я намагаюся, кха-даре. Щоденно намагаюся, але він досі вважає, що саме коні є пупом всесвіту.

Він усміхнувся й пішов у своїх справах. Кайлін попрямувала до господарчих будівель.

У стайні було порожньо. Торин привітав її дружнім форканням. Вона насварила його пальцем.

— Ти знову поводишся як дикун. Скільки разів я тобі казала, щоб ти не намагався кусати людей з нашого чаардану?

Він форкнув знову, але вже не так дружньо.

— Ніяких «але», — вона ласкаво поплескала його по гнучкій шиї. — Останні три дні ти був дуже мужнім. Я тобою пишаюся.

Він по-товариськи штурхнув її головою, майже валячи з ніг.

— Та годі тобі… — вона нахилилася над бабкою, що була обвита пов’язкою. — Краще покажи ногу.

Набряк значно поменшав. Мазь робила дива.

— Ну сьогодні ти ще не побігаєш, але за день-два підемо на

1 2 3 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"