Читати книгу - "Не гальмуючи. В полюванні на тебе, Єва Райн"

– З байкерами працювати не буду! – Вел демонстративно кинув непристойно тоненьку теку на стіл. Для справи, про яку волали всі ЗМІ, матеріалів там було дійсно замало. А щодо Вела, то з його зв’язками так себе поводити не те що можна, а взагалі іноді треба. Племінник прокурора, як не як. Золотий блакиноокий хлопчик з зовнішністю янгола і характером акули. 

– Ми теж. – синхронно відповіли “Твікси” – новенькі “слідаки”, що у відділку ще й прижитись не встигли, а вже намагаються права качати. 

Юрій Дмитрович, котрий і зібрав цю нараду вже бачив, як його відпустка і поїздка в Карпати починає віддалятись і важко зітхнув. 

– Три вбивства і одна жертва в лікарні. Не факт, що виживе. Всі – молоді жінки, шатенки, задушені якоюсь деталлю їх же одягу: колготи, білизна. Всі залишені за містом, біля двох бачили сліди шин мотоцикла. Це за місяць. В містечку на тридцять тисяч жителів. Це бомба сповільненої дії! Четверта дівчина поки жива, але через сильну гіпоксію в комі. А ви тут штани протираєте!

– Знаємо! І працюємо. Але ваша ідея пхати голову у лігво ворога, так сказати, перебір. – Вел нахабно глянув в очі босу. Племінникові прокурора і не таке можна. 

– Вбивця пересувається на мотоциклі. Він 100% має якесь відношення до грьобаного мотоклубу, до якого ніхто з вас ні на крок не наблизився! Підкажіть мені, старому дурню, як можна працювати з цією справою без спілкування з байкерами? 

– Нуу, можна опитати… когось… місцевих, он… – один із “Твіксів”, яких так прозвали, за те, що постійно вдвох, підвівся і збирався ще щось видати, та друга його “половинка” смикнув його за рукав і посадив назад. 

– Які версії? 

– Може, вбивця косить під байкера? 

– Не виключено. Але і це ми без співпраці з клубом не дізнаємось. Отже! Питаю востаннє: хто візьме це завдання? – нарешті шефу в ігри грати набридло. 

Тиша. 

– Один…

Тиша стала ще відчутнішою, здавалось, її ножем різати можна було. 

– Два… – в голосі Дмитровича прозвучали зловісні нотки, що нічого хорошого компанії, яка тут зібралась, не обіцяли. 

– Я піду! – на голос Ніки, що, як завжди на нараду запізнилась, і влетіла в двері ледь не знісши з ніг свого хлопця і майбутнього нареченого Вела, обернулись, здається, навіть парочка прив'ялих фікусів. 

– Вітаю! В нашому відділку знайшовся хоч один мужик! – видихнув з полегшенням Дмитрович. 

– Ніка нікуди не піде! – демонстративно закрив її спиною Вел. 

– Піде! – Ніці до жаху не хотілось сваритись з Велом тут, перед п'ятьма парами цікавих очей, але щодо цієї справи вона вирішила все вже давно. І, щодо Вела, який і допоміг її влаштуватись на роботу після академії сюди, теж. Не останню роль в цьому зіграла ранкова зустріч… 

***

Любі мої, вітаю вас в новиночці! Як це буде: небезпечно й драматично, чуттєво й тривожно. Любовна лінія тісно сплететься з детективною. Звісно, героїв чектиме Хепі Енд, але до нього треба буде дожити і вижити)

Буду неймовірно вдячна за вашу підтримку зірочками і, особливо коментарями!

***