Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"

Проте рейс виявився саме тим, на який я збирався брати квиток.

З нагоди п'ятниці автобус, як завжди, захопили студенти, які поспішають після навчального тижня відпочити під батьківським дахом, а також заповнити запаси спалених калорій неймовірним материнським борщем і котлетами.

Ці, щоправда, виявилися якимись не типовими бурсаками. Немов останньою парою у всіх були заняття драмгуртка. І вони, поспішаючи на автобус, не встигли до ладу перевдягтися. В кожному разі, сучасний одяг, особливо у дівчат, вільним стилем поєднувався з деталями середньовічної моди. А в одного хлопця, як мені здалося, навіть кольчуга була зодягнена під курточку. У таку спеку?! Крім того, весь прохід між кріслами виявився захаращений об'ємними рюкзаками та баулами. Ну, не студенти, а мішечники-човникові.

Вільним залишалося лише одне місце — на кожусі двигуна, поруч із водієм, уперед спиною. Не найкомфортніше, але все-таки всередині салону, а не на броні.

Оплативши проїзд, я влаштувався зручніше і вирішив подрімати.

Розхожа приказка «солдат спить, а служба йде» справно працювала і у цивільному житті. Тим паче варіантів все одно не було. Хіба що роздивлятися по салону? Але зайвою цікавістю я ніколи не страждав, і тому не знаходив нічого захоплюючого в прислуханні до чужих розмов. Ну, туркочать собі хлопець із дівчиною на сидінні праворуч від мене, так приблизний текст їхньої розмови відомий будь-кому старше чотирнадцяти, майже дослівно. Власне, як і в тієї парочки, що лається голосним пошепки, котра розмістилася через прохід і на три ряди далі. І четвірка хлопців жваво шльопаючих по валізі картами — наче кадри, скопійовані з мого власного життя.

«Ти можеш ходити, як занедбаний сад, а можеш усе наголо зголити. І те, й інше я бачив не раз, кого ти хотів здивувати? — спливли у пам'яті рядки пісні «Машини часу».

Точніше не скажеш. Пам'ятаю, коли я вперше посварився зі своєю першою дівчиною і сильно переживав із цього приводу, мій тренер, дізнавшись причину депресії, розсміявся і сказав: «Не бери в голову, Владе. Згідно зі статистикою, на Землі щомиті сваряться і миряться приблизно п'ятнадцять тисяч закоханих. А уяви собі їх число у масштабах Всесвіту?»

І як тільки я спробував уявити собі цей незліченний натовп вередливих дівчат, мені стало смішно. А після тренування, вона сама зустріла мене біля спортзалу, розгублена та схвильована. Ми помирилися і гуляли до ранку… Давно це було, але з тих пір, у ситуації, що виходить з-під контролю, я уявляю собі легіони скривджено надутих губенят, вибагливо кирпатих носиків, і всі проблеми відразу стають значно простішими.

— Майстер Фревардін, а там справді гарне місце? — голосно запитала якась із дівчат, чи то й справді цікавлячись, чи бажаючи привернути до себе увагу молодого імпозантного чоловіка з таким неймовірно «типовим» для наших широт ім'ям.

Ось як! Сонливості як не бувало. Рефлекс, однак!

— Чудові місця, — відповів той із щирою переконаністю та багатообіцяючою посмішкою платного гіда. — Буковий ліс, річка. Біля озера велика галявина. Трохи осторонь, парочка печер. Місцевість горбиста, але не надто. А головне — до найближчого житла щонайменше десять кілометрів. Буде де повеселитись, нікому не заважаючи. Але й не надто далеко, тож, як трапиться щось непередбачене, за допомогою збігати можна.

— А ви, юначе, випадково не бажаєте до нас приєднатися? — раптом звернувся рекомендований Фревардін до мене. — Ми тут із молодими людьми на два тижні на природу збираємось. І ще один умілий воїн у команді не завадив би. Бо орди Хаосу нас числом задавлять.

— Дякую… — відповів я з деякою затримкою.

У запрошенні майстра був свій сенс. Судячи з кількості дівчат, загону Фревардіна явно не вистачало чоловічої складової. Зате дівчата були цілком пристойні. І, судячи з зацікавлених поглядів, обіцяли привабливі і цілком реалізовані перспективи. А що? «Природа чиста і наївна», а тати-мами залишилися в іншому вимірі… М-так, в інший раз чи хоч трохи пізніше, я нізащо не пройшов би повз такий квітник. Але просто зараз, у мене якщо і залишалося якесь з бажань, то воно було спрямоване на пошук міцного сну. Хоча б діб на п'ять... Потім можна й про інші турботи молодого організму подумати.

— Вибачте, дякую за запрошення, але набігався я вже «долинами та узгір'ями»… І без нічого, і з повною викладкою. Награвся у хованки на вибування, ось так… — переконливо черкнув долонею по горлу. — Обридло до блювоти... Хочу тиші та спокою. Але, якщо ви десь неподалік моїх рідних місць розташуватися вирішили, то може й зайду на вогник. Дня через два-три… Особливо, — додав я з найчарівнішою усмішкою, підморгуючи білявому створінню, що сиділо у ряді перед Фревардіном, — якщо ця царівна мене особисто запросить.

Симпатична дівчина дружелюбно розсміялася, але промовчала. Можливо, я був не зовсім у її смаку. Чи зовсім не був?..

— За курносеньких принцес і чарівниць я не відповідаю, — підтримав жарт Майстер. — Але не відмовляйся так одразу, воїне. Спробуй, може, й сподобається? Зрештою, не обов'язково саме тут і зараз. Схожих місць багато. Натомість, запевняю з повною відповідальністю: на боці сил Порядку цілком пристойна компанія підбирається. Тобі б сподобалася.

  Після цих слів, розмова вщухла сама собою. Білява дівчинка старанно відводила погляд, щоб не зустрічатися зі мною очима, хоч і посміхалася при цьому лукаво і не забувала покусувати губки і без того червоні та пухкі. Вік дивився б… Але, втома взяла своє, з безцеремонністю старшини, свято переконаного у своєму праві віддавати накази, — то ж я й не помітив, як заснув.