Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

Ну, чекай-чекай, демоне, а я поки тактично відступлю, щоб гарно продумати свою помсту.

Замість нової порції образ в сторону Гордича, я просто чарівно посміхнулася всім присутнім, а потім розвернулася і пішла геть, не забуваючи при цьому похитувати стегнами. Знаю, що мене зараз проводжають поглядами, тож потрібно показати себе з найкращої сторони. А поки я йшла – в голові вже складався новий план.

***

Сьогодні всесвіт точно на моїй стороні! План я вже придумала, але тепер потрібно було дочекатися, поки Гордич десь зникне. І ось – вуаля! Наче на замовлення, він кудись поїхав! Мало того, від адміністраторки я ще й випадково почула, що його сьогодні, скоріше за все, взагалі вже не буде.

А це означає що? Що прийшов час діяти! Звісно, я думала почекати до завтра, але такий шанс не можна проґавити. І щоб все вийшло, мені потрібна допомога.

– Андрію Андрійовичу, доброго дня! Як добре, що я вас зустріла, – прощебетала босу, якого ж спеціально чекала вже близько двадцяти хвилин.

– Ніко, привіт. Забула, що на "ти" домовились?

– Так, вибач, – незручно було ось так звертатися, але дійсно домовились. – Просто потрібно ще звикнути до цього.

– Дивись мені, – добродушно пожурив мене пальцем. – Ти щось хотіла?

– Насправді так, – зробила невинне обличчя. – Розумієте, ми сьогодні обговорювали проєкт для тендеру, але потім я виявила певні неточності, які краще одразу прояснити з командою. Та проблема в тому, що Влас нещодавно поїхав з офісу, а я ще не настільки гарно знайома з його підлеглими, щоб самостійно їх викликати на нараду. Чи не міг би ти мені в цьому допомогти? – зараз головне не переграти.

– Ніко-Ніко, потрібно бути трохи впевненішою у собі. Я можу це зробити, але, можливо, тоді вже краще дочекатися Власа?

– О, це зайве. Я вже все йому пояснила, і він не проти, що ми зберемося без нього. Просто був дуже зайнятий, тож я вирішила не обтяжувати його ще й організаційними питаннями. Думала, що сама справлюсь, але зрозуміла, що не вистачає сміливості, але й відкладати не хочу, щоб не загубити ідею, – і головою похитала для більшої достовірності своїх слів. 

Сподіваюся, Андрій не стане дзвонити і уточнювати мої слова у демона, адже тоді буде повний провал.

– Ну добре, сьогодні я тобі допоможу, але потім – не бійся звертатися до робітників. Навіть якщо вони не у твоєму безпосередньому підпорядкуванні. 

– Звісно, я навчуся. Допомога потрібна тільки сьогодні, а потім – все сама, обіцяю, – не стримала переможної посмішки.

– Ось це правильно, – задоволено плеснув у долоні. – Тоді за двадцять хвилин у третьому залі. Я потім теж забіжу, щоб подивитися на нашу дрім-тім.

– Супер! Дякую-дякую, Андрію, – знову весело прощебетала босу, а потім задоволена результатом розмови пішла у свій кабінет.

Все складається просто шикарно!

Влас

Зізнаюся, дивитися на зле обличчя Хоменко – це просто справжня насолода.

Але в котрий раз в голові крутиться думка, невже вона справді думала, що я ось так буду працювати з нею пліч-о-пліч? Після всього? Якщо так, то вона просто меганаївна!

Знаю, що пообіцяв Андрію спробувати, але куди там… Одна тільки думка про спільну роботу з цією особою змушує мене злитися настільки, що хочеться взяти за шкірку і вивести її геть з офісу та мого життя.

Взагалі я думав сьогодні зробити трохи по-іншому. Планував все ж заявитися з хлопцями на нараду, а потім не дати і слова сказати приставучій білявці, таким чином показуючи, що вона – ніхто. Але потім в голові виник інший вихід з ситуації, у результаті якого взагалі не потрібно було бачитися з Хоменко.

Уявляв її розчароване личко, коли вона зрозуміла, що ніхто до неї не прийде з архітекторів, і відчував себе котом, що нализався сметани. Ба більше, я був в очікуванні грандіозного скандалу. Напевно, вперше реально чекав, коли Хоменко мене знайде і знову покаже свою натуру отруйної зміюки.

Але така вистава потребувала глядачів, тож я їх організував. Фієрці не люблять скандальних осіб, але білявка про це не знає і проявить себе саме з такої сторони. А потім – вже нічого не виправиш. Другого першого враження не буває.

Чекав-чекав і дочекався, але... Все починалося просто ідеально, а от далі – Хоменко мене справді здивувала. Я бачив, що вона на межі, але ж стрималася, зараза.

Стрималася, хитро всміхнулася, а потім пішла геть, збираючи на собі захоплені погляди всіх присутніх. Сказати, що я був розлючений – це нічого не сказати. Хотілося наздогнати і змусити зняти цю маску впевненості.

Та це не все… Я знав, що вона точно не могла просто проковтнути мій вчинок. Вона відповість, безперечно. Але як і коли?

Довго думати про Хоменко не став, адже і без неї в мене було ще повно роботи. Закінчивши деякі справи в офісі, я виїхав на будівництво нового бізнес-комплексу. Нічого термінового, звісно, не сталося, але потрібно було зустрітися з потенційним покупцем, який планував придбати для себе одразу три останні поверхи. З такими серйозними клієнтами, зазвичай, зустрічається Андрій, але сьогодні він сам попросив його замінити.

І все було добре. Покупець залишився задоволений побаченим, тож ми вирішили не відкладати справу і одразу поїхали в офіс для підписання договору.