Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мондеґрін 📚 - Українською

Читати книгу - "Мондеґрін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мондеґрін" автора Володимир Володимирович Рафеєнко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 35
Перейти на сторінку:
годував птахів і співав духовні гімни. У церквах різноманітних конфесій молився за неї, купував іграшки та білизну. У свідомих сновидіннях фарбував у світлі тони майбутнього жовтня волосся на голові та свої сиві волохаті яйця, бо Сосіпатра полюбляла жовтень і кальвадос. Зі самокиші, смородини, полуниці, церковних свічок і суботніх молебнів готував йогурти, кунілінгуси та лекції з філософії мистецтва. У самої Гекати брав уроки гри на самісінькому сямісені великої й нескінченної чоловічої самотності.

Але війна вже почалася. Війна небуття з буттям. І перетворення міста врешті-решт торкнулося й Сосіпатри. На початку лютого раптом померла її мати. А ще за місяць батько й чоловік пішли з шахти і засіли в ОДА разом з іншим незрозумілим народом. Дівча раптом відчуло свободу, якої ніколи не мало, і волю, якої ніколи не просило. І, звичайно, вже в березні у Сосіпатри почали з’являтися інші коханці. Чому, власне, ні? Від смішного до великого, що не кажи, тільки фа діез. Причому її чоловік (Габа його бачив кілька разів: приземкуватий, кремезний, зі стійким перегаром та червоно-жовтим неочікувано стильним кепі на сивій голові) почав дивитися на її «прогулянки» абсолютно толерантно (Габу чомусь саме це злякало найбільше з того, що тоді з шаленою швидкістю відбувалося у міському житті).

Тепер, з погляду оболонського простору й часу, Габа бачив, що Сосіпатра просто закохалася тоді у страшне синьо-чорне дихання прийдешніх часів, у чорні хвилі тотальних змін, тому й відмовлялася навіть обговорювати переїзд (та припини, смішно витягує дудочкою губи, сміється).

Так-так, казав собі Габа, так-так, нічого зберегти неможливо. У травні чи не кожного дня він мав розмови із Сосіпатрою, в яких раз за разом з’ясовував, що лялька своє місто ніколи не покине. Не бажали їхати з міста і батьки Габінського (ты рассуждаешь, как нерусский человек).

Дивно, але чомусь у житті Габінського доволі часто відбувалося саме так. Люди, які ніколи не знали і не бачили одне одного, саме в його присутності відчували і говорили абсолютно однакові речі. Ніби через них до нього промовляв хтось зовсім інший.

***

У своєму щоденнику Габа писав: «З певного часу її мисливська активність припадає саме на вечір. Вона їсть метеликів, акторів місцевого драмтеатру, бізнесменів середньої руки, консервованих у власному соку хрущів, великих і маленьких бджіл, мурашиних і старих левів, кандидатів філологічних наук, проросійськи налаштованих самців богомолів. Причому продовжує жити зі мною, хоч я напевно знаю, їй уже пропонували інші варіанти. Але вона все одно майже кожного дня повертається до мене. Навіщо? Який у цьому сенс? Уночі приходить і мовчки лягає спати. Зрання, ледь торкнувшись їжі, запиває її кавою, курить, усміхається, мовчить. Потім ми займаємося сексом, бо саме у денні години Сосіпатра воліє демонструвати поведінку, пов’язану з розмноженням.

У неї з’явилися довгі зелені крила з густою мережею жилок. Короткі малопомітні вусики. Її очі тепер складаються з десятків тисяч фасеток. Верхні вікна її душі розрізняють форму тіла, нижні — кольори. Парується зі мною виключно у повітрі. Руки її зміцніли, стали схожими на великі чужі й чорні придатки до цілком комашиного тіла».

Вона здіймала Габу в повітря, тримала перед собою, кружляла між кухнею та великим вікном, що виходило у старий радянський двір, і повільно вбирала коханця у свою велику жадібну піхву. Вільними в нього залишалися тільки руки, голова та частково грудна клітка. Не можна сказати, що це Габі подобалося, але й вибору в нього вже не було, якщо ви розумієте, про що йдеться. Він гойдався в теплому вологому втулищі й думав про безцінність простих природних стосунків, не затьмарених метаморфозами воєнного часу.

У кватирку влітали звуки нормального життя, в якому, на перший погляд, не йшлося про страшні й остаточні перетворення, але це була омана. Кожної миті Габа відчував, що там, за вікном, ситуація значно гірша, ніж та, в якій він перебуває тут. У нього принаймні хоча б руки і голова залишалися вільними. Чого не можна було сказати про місто Z як живий урбаністичний організм. Разом із його коханою воно перетворювалося на щось інше.

Чужі люди, чужі розмови. Вітер страху, нерозуміння та розпачу хвилями котився від центру міста до периферій і повертався від них посилений у сотні разів. Земля під ногами колихалася і пливла серед дня. А протягом ночі, довгої неспокійної ночі, зникали цілі райони, і рано-вранці на їхньому місці виникали зовсім нові, небачені, населені якимись іншими істотами. Іноді старі знову поверталися на своє місце, але при цьому нові нікуди не щезали. В шахтарських дистриктах у березні чотирнадцятого року на тому самому місці перебувало водночас два-три різних варіанти тих чи інших вулиць. Вони сперечалися один з одним, нашаровувалися, виштовхували один одного в небуття, взаємознищувалися, поєднувалися, вели безкінечну війну.

Від цих метаморфоз десь у глибині мозку виникав довгий пронизливий звук, що дрижав і падав, змушуючи очі лити навіть не сльози, а зелену воду прийдешнього тотального забуття. У сновидіння цих днів проникало безліч монохроматичних створінь, вони вели довгі бесіди поза межами головного сюжету, штовхалися, сміялися, тягали Габу за вуха, за волосся, викручували пальці, залізали кострубатими думками у рот і розхитували йому зуби.

Та, як не дивно, ці сновидіння переважно були теплими й затишними. Габа вештався довгими вуличками дитинства з невисокими жовтими та світло-зеленими будівлями, грів обличчя під невеличким темно-гарячим сонцем. Прощався з сухим жовтим пилом маленької батьківщини, сонячним вітром дитинства, вертлявими вічними смерчами обабіч невеличких доріг, жінками з великими і сумними очима.

Після теплих снів метаморфози, які відбувалися з його містом, відчувалися ще гостріше. Кілька разів він у яві опинявся на околиці міста, де виріс. Дивився і нічого не впізнавав, притому, що все начебто залишилося таким, як було. Ось тут, казав він собі, ти мешкав перші роки свого життя. Ці вулички, закуті в дерев’яні старі паркани, бачили, як ти ставав людиною. Ти прожив з цими людьми поруч десятки років. Але чи дійсно це вони, а не інші? Бо інші — вони такі ж самі, тільки в середині їхніх тіл б’ються інші серця. Як відрізнити одних від інших? Чим справжнє минуле відрізняється від того, що тут виникало тепер?

***

Думаючи про це, Габінський мляво всміхався в обличчя своєї дорогоцінної Одонати і повільно рухав ногами, тобто хлюпав ними, щоб не застоюватися, тобто не залежуватися. Фасеткові очі коханої дивилися одночасно й на нього, і на весь інший світ. Вусики настовбурчилися. Крила цокотали. Вона отримувала задоволення. Кажуть, чоловіки

1 ... 19 20 21 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мондеґрін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мондеґрін"