Читати книгу - "Я втомився від тебе, Надія Борзакова"

Зранку зателефонувала мама.

- Оленко, я місця собі не знаходжу. Ти слухавки не береш, Аліна відмахується… Що сталося, як усе пройшло?

Я закусила губу. Спогади, що знову накотили, обпалили соромом. Хоч би мама не дізналася…

- Ми розлучимося, мамо, - сказали мої губи, - Все скінчено.

Сказане викликало біль, що обпалює. Такий сильний, що підігнулися коліна, і я сповзла по стінці на підлогу. З очей знову покотилися сльози.

- Що саме він сказав? Повтори мені слово в слово і щось придумаємо.

Мамин голос долинав як крізь вату. Сліпо дивлячись перед собою повними сліз очима я якось раптом усвідомила, що ось так випадково озвучила одкровення, що виникло всередині і до цього моменту.

Все скінчено. Між мною та Вовою все скінчено. Ми розлучаємося. Нас більше немає.

- … треба йому ще дати часу подумати. Головне розлучення не давай, не підписуй нічого, зрозуміло?

- Я не хочу, мамо. Не хочу давати йому часу подумати, це нічого не змінить. Між нами все скінчено.

- Не хоче вона. А сама хочеш залишитися?

- А я й так уже сама, - сказала я і поклала слухавку.

Мама передзвонила, але я не відповіла. Пішла у ванну кімнату. Там прийняла душ і вимила волосся. А потім довго-довго укладала його, перетворюючи кучері на пряме волосся. В якийсь момент зупинилася. Це Вова любив, щоб у мене було пряме волосся, а не я. Я любила свої кучері, але забула про це. Чорта з два я їх вирівнюватиму….

Знову намочила волосся. І знову висушила його. Майже забутими за ці роки рухами підкручуючи, щоб зробити локони трохи акуратнішими. Потім нафарбувалась. Так, обличчя безнадійно опухле від сліз, але з макіяжем все одно виглядає краще.

Пішла до кухні. Там Аліна вже викладала у тарілки омлет. Побачивши мене, дівчина лагідно посміхнулася.

- Почула, що ти встала і ось приготувала сніданок. Сідай давай.

- Дякую…

- Будь ласка, дорога.

Їсти не хотілося, але я змусила себе. І зрозуміла, що почуваюся якось інакше. Не могла б описати це відчуття, але знала, що воно було. Ніби ці два тижні я була листком, відірваним від гілки дерева холодним і рвучким вітром, і носимим ним по незнайомих місцях, а тепер вітер стих і листок упав на землю. Так, нову та незнайому, зате тверду.

- От і розумниця, - схвально сказала сестра, коли я перестала їсти, - А тепер давай збиратися, а то запізнимося до адвоката.

Адвокат… Згадка про нього та новий напад болю. Наче я на кілька хвилин забула про нього, якось абстрагувалася і ось знову ...

Не знаю як, але я зуміла стримати сльози. І зуміла зберегти трохи гордовиту маску на обличчі, коли ми з сестрою підходили до столика в ресторані, за яким він на нас чекав.

- Олено Владиславівно, - почав він, коли ми сіли за столик, - ознайомтеся, будь ласка, ось із цим документом.

Простягнув мені пару листків А4.

- Дай сюди, - Аліна забрала їх у мене.

- Вибачте, дівчино… Я дозволив вам бути присутньою під час розмови, але…

- Так, по-перше, - відклавши папери, сестра спрямувала на нього пронизливий гнітючий погляд, - мене Аліна Владиславівна звуть, ніяка я вам не "дівчина". По-друге, уточніть на якій законній підставі я не можу ознайомитись із цим документом?

Адвокат хмикнув. Аліна почала читати.

- Струс мозку? Що за маячня? - скривилася вона.

- Це ніяка не маячня, Аліно Владиславівно, - вишкірився адвокат. - Це висновок судово-медичної експертизи, який поки що не доданий до заяви про завдання тілесних ушкоджень Домініці Олексіївні.

- Тілесних ушкоджень? - здивувалася я. - Пара вирваного пір'я тепер тілесні ушкодження?!

- Олено Владиславівно, заспокойтеся, будь ласка, - сказав він. - Ви такою поведінкою робите собі лише гірше.

Знову згадався вчорашній незнайомець. І злість, що спалахнула всередині, змінилася почуттям сорому.

- Оленко....

Я відкинулася на спинку стільця. Спробувала глибоко зітхнути, але вийшло погано.

- Олено Владиславівно, Володимир Вадимович пропонує вам вибір: або ви підписуєте документи про розлучення і не створюєте більше неприємностей, або ж ця заява ляже на стіл до слідчого і тоді у вас будуть проблеми із законом. А розведуть вас із моїм клієнтом все одно, ви це знаєте. Якщо спробуєте претендувати на якесь майно, нагадую про шлюбний контракт.

- Ну чи ми доведемо, що експертиза сфальсифікована і тоді проблеми із законом будуть не в неї, а у вашого клієнта.

- Спробуйте це зробити, Аліно Владиславівно, побачимо, що вийде…

- І спробую…

Я заплющила очі. Мене трусило, у вухах стояв гул, а в голові була цілковита каша. Вова вирішив підставити мене! Значить ось так… Уява послужливо намалювала тюремну камеру, нари, грати, страшних сусідок… Ганьбу намалювала. Стало страшно до паніки. Страшно за себе, за своє життя, про яке я так легко забула. Аліна має зв'язки та гроші, так. Але вони не рівні тим, що має Сорокін. Та його батько — прокурор. Чинний.

- Давайте підпишу, - почула я свій голос.

Адвокат здивовано вигнув брови. Підштовхнув до мене документи. Аліна почала їх читати. Я чекала.

- Якщо вона підписує, які гарантії того, що цій справі не буде дано хід? - запитала вона, прочитавши.

- Аліно Владисла… Аліно. Давайте, як люди поговоримо? - дружнім тоном сказав адвокат, - Все, що потрібно моєму клієнту - це розлучення без непотрібної тяганини та проблем. Якщо ваша сестра не буде їх створювати, він відповість тим самим.

Ми з сестрою переглянулись. А потім я поставила розгонистий підпис у потрібному місці.

- Ви прийняли правильне рішення, Олено, це я вам не як адвокат говорю. До речі, ось цю суму буде найближчим часом переведено на ваш рахунок, - сказав адвокат. - Свідоцтво про розлучення я передам вам за кілька днів.

Я відкрила рота, щоб сказати, куди йому йти зі своїми подачками, але спіймала застережливий погляд сестри. Ну і добре…