Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Я втомився від тебе, Надія Борзакова 📚 - Українською

Читати книгу - "Я втомився від тебе, Надія Борзакова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я втомився від тебе" автора Надія Борзакова. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22
Перейти на сторінку:
Епілог

Я лежала на животі в ліжку і дивилася на свідоцтво про розлучення. З того часу, як мені його привезли, я робила це стільки разів, що напевно, якби вміла малювати, змогла б ідеально відтворити по пам'яті кожну лінію рамки цього документа, створити його ідеальну копію.

За вікном цвіла весна. Травень місяць. Погода ідеальна, сонячна, ясна, тепла. Аліна раз у раз тягала мене гуляти. Вона перевезла мої речі до себе в квартиру в наказовому порядку, тому що жити з мамою далі стало неможливо.

- Свою родину не створила, то й рада сестрину зруйнувати?! Не так я тебе виховувала! Не чекала такого.

- Мамо, по-твоєму я винна, що Вова зрадив Оленці?

- Зрадив не зрадив. Чоловік і дружина самі розібратися повинні без сторонніх. А ти взялася накручувати сестру…

Вона говорила та говорила. Сипала звинуваченнями і на мою адресу, і на адресу Аліни. Абсурдними звинуваченнями, несправедливими. Так само абсурдними і несправедливими, як і поради зберегти сім'ю. Розуміння цього було як спалах.

- Мамо, досить! Досить, зрозуміло? Якщо хтось і винен у тому, що трапилося, то це Вова. Він зрадив мені. Він мене вигнав. Принизив, розтоптав. Я не розумію, як після цього ти могла хотіти, щоб я повернулася до нього і як я могла розділяти це бажання. Але це не важливо. Все скінчено! І якщо ти не можеш цього прийняти, то мені буде важко з тобою взаємодіяти.

А потім ми зібрали мої речі та поїхали до сестри.

Від спогадів про той скандал мене пересмикнуло. Перевернувшись на бік, я підтягнула коліна до грудей. Не плакала. У якийсь момент виникло відчуття, що в мене просто вже не залишилося сліз. Наче я висохла зсередини і розсипалася в пил, а відчутною залишилася лише тонка зовнішня оболонка. Саме так я почувала себе в ці дні, якщо чесно. Просто оболонкою.

Яка їсть, п'є, спить. Про щось говорить із сестрою. Ходить із нею по закладах та гуляє у парках. Допомагає їй зі зйомками для профілю в соціальній мережі. Свій я видалила. Не могла дивитися на старі фото, зроблені з Вовою. Та й хвилю коментарів витримувати не могла та не хотіла. Навіщо? Що мені тепер показувати? Моє колишнє життя закінчилося, а нове… Створювати його в мене не було ні сили, ні бажання.

Сестра поїхала у чергову поїздку. Хотіла скасувати її, але я попросила не робити цього. Її життя має продовжуватися. Яскраве, красиве, насичене життя самореалізованої людини. А тому я переконала її, що буду в порядку, не хочу з нею і натомість хочу побути сама.

І ось я залишилася сама. Клацала дні, як горішки. Ранок. Вечір. Ранок. Вечір.

Встала, підійшла до вікна. Відкрила його і на повні груди вдихнула тепле і ароматне повітря. Захотілося вийти надвір. Походити, подихати. Саме це я й зробила.

Ішла, крутила головою, розглядаючи перехожих, будинки, машини. Побачила симпатичну вивіску кав'ярні та зрозуміла, як сильно хочу випити кави. Зайшла. Бариста насторожено зиркнула на мене. Я спіймала своє відображення у дзеркальній стіні. Бліда, змарніла, з розпатланою косою. Одягнена в пом'ятий чорний спортивний костюм. Невже ця страшна жінка – я сама?

Я… Я ж не така! Не така…

- Ви замовлятимете? - у думці увірвався голос баристи.

- Лате, будь ласка і…. І ось цей мафін, шоколадний.

Розплатилася. Вийшла зі стаканчиком надвір, зробила великий ковток. Як смачно. І як сильно хочеться їсти, адже я не могла згадати, коли саме робила це востаннє. Солодкий смак маффіна викликав бажання замуркотіти від задоволення. Сонячні промені пестили шкіру.

Як же чудово! Як неможливо здорово жити.

Широко посміхаючись, я йшла вулицею. Їла мафін, пила каву. І мені було начхати, що перехожі косилися на дивну, худу, неохайно одягнену жінку, яка посміхалася невідомо чому.

Загорнувши за ріг я побачила страшну картину. Автомобільна аварія. Дві машини, що не розминулися на перехресті. Навколо них кільцем перехожі. Крики, паніка.

Ледве розуміючи, що саме збираюся робити, я кинулася туди. Розштовхала ліктями роззяв.

Двері однієї з машин були відчинені. Усередині нікого. А з іншої, більш постраждалої машини саме намагалися витягнути водія. Я підскочила до них.

- Не можна його чіпати до приїзду швидкої!

- Треба на рівну поверхню укласти і підняти ноги, щоб тиск ...

– Дайте пройти! - почула я свій голос. - Обережно, голову фіксуйте.

- Дівчино, а ви хто така?

– Я? Я… Я лікар! – випалила я. - Кладіть на асфальт.

Впавши поруч на коліна, почала оглядати. Руки ніби самі собою виконували потрібні дії. Машинально. На автоматі. По пам'яті.

Пульса не було… Чорт! Ні! Час…

- Починаю серцево-легеневу реанімацію!

Качати. Качати. Качати.

Дихання збивалося, руки боліли з незвички, але я вперто продовжувала. Серце билося як шалене, на очі наверталися сльози.

Ні! Ні! Не вмирай! Не смій вмирати!

Раніше, в тому іншому житті, коли я працювала на "швидкій" мені ще не доводилося втрачати пацієнтів.

Першим ти не будеш!

Рваний рух грудної клітини.

Є! Є… Три хвилини…

Вдалині знайомий вереск сирен "швидкої допомоги".

– Була зупинка серця. Три хвилини серцево-легеневої реанімації. Черепно-мозкова, внутрішня кровотеча, - торохтіла медикам.

- Колега? – посміхнувся фельдшер.

Я кивнула.

І зрозуміла, що знаю, що саме робитиму далі. Ким стану. Знову

Шановні читачі! Цю частину історії Оленки закінчено. Дякую, що прожили її зі мною та з нею. Якщо вам цікаво, що буде далі - як зміниться героїня, яке життя побудує, знову зійдеться з колишній чоловіком чи зустріне нове кохання, то заглядайте у новинку!

Олена: Після зради чоловіка та розлучення з ним все, чого я хочу - це присвятити себе улюбленій роботі лікарем “швидкої допомоги”. Ніколи більше в моєму житті чоловіків не буде. З мене досить. І те, як сильно мене тягне до мого боса, цього не змінить.

Дем'ян: Красиві жінки однакові. Меркантильні та продажні. Після того, як колишня дружина мене зрадила з багатим козлом я більше на таку не поведуся. Але чомусь новенька не виходить у мене з голови.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍

Кінець

1 ... 21 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я втомився від тебе, Надія Борзакова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я втомився від тебе, Надія Борзакова"