Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Помилуй і прости. Роман-покаяння 📚 - Українською

Читати книгу - "Помилуй і прости. Роман-покаяння"

442
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Помилуй і прости. Роман-покаяння" автора Дмитро Михайлович Кешеля. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 39
Перейти на сторінку:
class="p1">— Ти нас, чоловіче, не лякай, — повторив дід, відштовхнувся від дерева і попрямував до трибуни.

Натовп, немов біблейні води, розступився, розчахнувся перед ним, стелячи вільну дорогу. Вуйко Семен — це всі одразу помітили — нервово пересмикнув плечима і ледь відступив від трибуни. Отець Василій, навпаки, заспокоївся і набрав чинного вигляду, збагнувши, що біля ґазди нечиста сила його не займе. Дід підійшов до вуйка Семена і, дивлячись у вічі, мовив розважливо:

— Ми нарід ляканий. У нас шкіра на попереку товста, дубова… Ми перенесли через ріку часу на своїх плечах і австріяків, і румунів, і чехів, і мадярів. Де вони тепер? Ага, не знаєш? А ми живемо, видиш? І будемо жити. Прийшли з цієї землі і вертаємося до неї, як наші батьки, матері. Так що добре подумай перед тим, як нас лякати.

— Не думайте так згорда, на вас… на вас… на вас теж найдеться управа, — промимрив, грозячи пальцем, вуйко Семен.

— Цить! — гаркнув дід. — Кому-кому, але не тобі мене судити! Не тобі мої гроші лічити і гектари міряти!..

Другий Фронт відсахнувся, на очах здрібнів, присмирнів.

— Пастеляку, порахуйтеся з ним за корову, вліпіть лиш йому поза вуха! — кинув хтось уїдливо із натовпу.

Дід вдав, що не чує, проте недобрий вогонь грянув з його очей, а вуйко Семен помалу відсунувся до панотця.

— Люди добрі! — обернувся дід Василь до громади і зняв крисаню. — Ось тут нам говорять за колгосп, за світлу будущину… Ми про колгосп і без тебе вже чули. Скоро вже рік говорять. Це дуже файно. Вчитися дітям нашим. Любити один одного. Помагати.

Семен здивовано глянув на діда, щось шепнув превелебному, випростався й ожив усім єством.

— Я, може, теж за світлу будущину, за колгосп!..

Другий Фронт із превелебним радісно заплескали в долоні.

— Ви поки не спіхуйте мені рукоплескати, — обернувся дід до самозваної «президії». — Ти, Симку, мені спершу ясно розкажи, по-людськи, що таке колгосп, як то ми в ньому будемо ґаздувати, жити, порядкувати. Хто буде верховодити, хто робити… Ось розкажи, вийди, а ми послухаємо.

— Правильно! Так, так! Хай по-людськи пояснить! — загуло на площі.

Дід, лукаво насміхаючись очима, відійшов від бочки, сів скраєчку «президії». Прогиркуючись, вуйко Семен встав і зайняв трибуну.

— Колгосп, чесна громадо, то є велике діло, — почав непевно Другий Фронт. — Нам треба все ґаздівство — і землю, і худобу, і майно — здати в колгосп і порядкувати в’єдно. А потім ділитися будемо порівну… Усе дуже просто, ніякої великої мудрості немає… А верховодити буду я, он Петро Недійда, Василь Гробар, Іван Пішта, — показав на охоронців. — Вони люди великої свідомості, бідували колись, страждали за нашу владу.

— А ким буде в колгоспі наш превелебний? — запитав хтось із натовпу.

— Як ким? — здивувався Другий Фронт. — Пан превелебний будуть і далі попом. Нашим колгоспним попом, попом високої свідомості, яку нині проявив отець Василій.

— Од начала роду людського сказано: «І був Авель пастух отари, а Каїн був рільник», — помахав повчально із-за столу на парафіян пан превелебний. — Без духовного пастиря народ сліпий, де б він не жив — у колгоспі або без нього.

— Чи не жінок наших збираєтеся дозирати в колгоспі, панотче? — закинув хтось збоку.

Натовп зареготав. Превелебний сердито зиркнув поверх мирян і, задерши бороду, сказав у небо:

— Жінка — це теж тварь Божа, і її пильнувати треба. Коби Господь уберіг її, не стала б вона першородницею гріха людського.

Жіноцтво на майдані невдоволено забелькотіло. Дід був прихильний до отця Василія, жалів його, часто напоумляв на путь праведний і тепер, побачивши, що над превелебним починають насміхатися, рвучко встав і підняв руку, — люди втихли.

— Ти все сказав, Симку? — звернувся до вуйка.

— На перший раз все, — знічено ворухнув плечима Другий Фронт.

— А тепер дозволь тебе спитати…

— Прошу, — той догідливо кивнув головою.

— Ти кажеш, аби ми жили в світлій будущині, то нам треба знести в колгосп все ґаздівство. Добре. У мене є коні, воли, корови, земля, гроші, інше майно. Є воно і в ґаздів Бондаря, Капшука, Липаня. Є воно і в багатьох других людей. Допустимо, ми все знесемо до вашого колгоспу. Але я тебе хочу визвідати, а що ти понесеш, коли в тебе ніякого добра, ніколи ніяка худобина в обійсті навіть не ночувала. А землі маєш стільки, аби за псом кинути.

Вуйко Семен безпорадно оглянувся і закліпав очима.

— Скажи, скажи народу, — допитував дід. — Раз ти так борешся за світлу будущину, то що із свого покладеш у її фундамент? Ось на чуже ти маєш недурне око, а що там у тебе?

Вуйко закусив нижню губу, почервонів, а потім спересердя відрубав рукою і вигукнув:

— Я віддам у колгосп свою жінку Йолану!

Юрба спершу оніміла, а далі реготнула.

— Та я тобі очі паскудні вичавлю, та я тобі!.. — пролунав переляканий голос тітки Йолани. — Мамо, ви чуєте, що той розбійник хоче зі мною вчинити?! — благально звернулася через натовп до баби.

— Свят, свят!.. — осяйнула себе баба хрестом. — Скис би ти, люцифере, як дурної вівці молоко. Уже ’му Бог зовсім розум відняв!

— Ви, мамо, мовчіть! — накогутився Другий Фронт. — Раз ваш дорогий сват питає, чим найдорожчим я можу пожертвувати, то і відповідаю: Йолана у мене безцінна жіночка, і віддаю її в колгосп задарма.

Тепер уже юрба розполовинилась. Одні сміялись і далі, інші не на жарт переполошились.

— А що! І жінки будуть спільні? А як же тоді діти? — лунало з натовпу. — Розкажи про це май зрозуміло!..

— А хіба що? Жінка — це теж майно, може, і найдорожче в ґаздівстві, — відповів вуйко Семен. — Ну то їх, жінок, до купи. Сказав же отець Василій, що жінка теж тварь Божа.

— Так, так, Божа, тварь Божа, Адаму в дарунок послана, — поважно підтвердив превелебний.

Після цієї безапеляційної заяви стало зрозуміло, що «світла будущина» зіграла в скриню, а пан превелебний втратив безповоротно посаду колгоспного духовного пастиря. Народ почав обурюватись, улюлюкати, хтось знову кинув клич побити самозваних урядників. І тут зголосився дід.

— Ну, виджу по вас, тепер уже всі зрозуміли, до якого колгоспу нас хочуть заманити, — мовив він, не ховаючи лукавої посмішки. — Я би, наприклад, дуже не проти до тої громади, де і жінки будуть спільні. Коби ще років двадцять-тридцять тому, першим би записався. Але тепер на цьому полі з мене вже такий орач, як із облізлої курки пава. То будьте собі здорові і ґаздуйте. Най вам Бог помагає!

Дід низько вклонився, натягнув крисаню й пішов. І знову, як біблейні води, розступився перед ним

1 ... 19 20 21 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помилуй і прости. Роман-покаяння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Помилуй і прости. Роман-покаяння"