Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya 📚 - Українською

Читати книгу - "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель" автора with love anellaya. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 94
Перейти на сторінку:
Розділ 4. Голову з плеч!

   Корабель щосили плив по морю, розтинаючи темні від ночі води. Він направлявся в сторону Летючих Лісів, залишаючи після себе білясту піну. Вітер пронизував плоті до самих кісток, наповнюючи їх холодом і незрозумілим страхом.

   Мірабель сиділа поруч із крижаним тілом Ніко, тримаючи його голову у своїх руках. Десь подалі, на горизонті, одразу посеред Вічного моря, показався чималенький острів, оточений з усіх боків височезною стіною із червоної цегли і чорними маленькими гратами, що скидалися на двері і вікна. Судно одразу звернуло в іншому напрямку, аби триматися подалі від цього спорудження. Вієро, який керував кораблем, щось незадоволено буркнув собі під ніс, вдивляючись у стіну. 

-Знаєш, перше, що спало мені на думку, коли я побачила цей корабель, це те, що він з Прірви Сандри.- Приглушено сказала Бель до Вієро.

-Ці відлюдкуваті створіння точно б не стали відвідувати Танкервіль так відкрито.- Відповів Вієро.- Вони не виїжджають зі своєї країни вже понад тисячоліття. І нікого не пускають туди.

-Так цікаво знати що там. І чому вони так роблять?

-В дитинстві, коли я відвідував уроки з історії Елемстоуна, вчитель розповідав, що колись ті люди жили так само, як і ми. Вони подорожували, розвивалися, будували свою державу.

-Що сталося потім?- Не втрималася Мірабель.

-Здається, Святий, який створив їх, був відісланий з Елемстоуна Природою.- Вієро замислився.

-Святих було п’ять?- Цього Бель точно не очікувала почути.

-Офіційно, їх завжди було чотири.- Пояснив той.- В різний період часу, я маю на увазі. Але в цілому так, їх було п’ять. Просто одного замінили на іншого.

-А ти раптом не знаєш за який елемент він відповідав?

   Вієро перевів погляд на море, лише негативно покачавши головою.

-За воду…- Мірабель почула тихий голос і спершу навіть не зрозуміла хто це сказав.

   Вона опустила голову, зазираючи у чарівні очі фісташкового кольору.

-Ніко…- Бель нервово посміхнулася, смикаючи його волосся.- Святі…

-Він відповідав за Священну Воду в Колбі.- Повільно повторив Ніко хриплим голосом.

-Де ти був?- Вона не звернула на його слова уваги, намагаючись дізнатися що з ним сталося і чому він опинився на дивному кораблі без свідомості. 

-В Коронарних Лісах.- Тихо відповів Ніко.

-Я перевірила кожен клятий куточок.- Бель дуже злилася, хоча знала, що щось з ним не так.- Тебе ніде не було.

   Вієро втомлено зітхнув, закотуючи очі від спроб Мірабель щось у нього розпитати. 

-Все дуже складно.- Ніко спробував підвестись, намагаючись тримати рівновагу, однак єдине, що йому вдалося, це лише обпертися на борт, тяжко вдихаючи морське повітря.

-Що з тобою?- Мірабель справді виглядала наляканою.- Ти… Ти зник, ні слова не сказавши, тебе ніде не було, а зараз я знайшла тебе без свідомості на цьому кораблі. Що відбувається, Ніко?

-Я не можу…

-Що?- Бель доторкнулася до його руки.- Що ти не можеш? Ти помираєш?

-Так.

   Весь світ в цей момент наче затрясся. Бель сильно стиснула руку Ніко, заперечуючи почуте.

-Ні…- Вона кинула на Вієро швидкий погляд, а потім схопила Ніко за плечі.- Скажи… Чому? Не мовчи… Це неправда…

-Правда.- Ніко заплющив очі, аби не бачити обличчя Бель, сповнене жахом.

-Причина?- Вона змусила себе відсторонитися.

-У тебе в сумці.- Він подивився на невелику сумку, яка лежала на палубі біля Мірабель.

   Бель розгублено розкрила сумку, з якої випали мапи підземних ходів Замку Забутих Божеств і кришталева пляшка, вкрита чорними тріщинами майже усюди.

-Гаразд,- вона говорила тихо.- Що з цього є причиною твоїх страждань?

-В той день я чекав тебе біля ріки, як ми і домовлялися.- Мовив Ніко, а його очі були прикуті до Священної Води у Колбі.- Ти мала повернути елемент до вод ріки «Вода і камінь». 

-Я намагалася. Але Ліна…

-Я знаю.- Він потягнувся до знищеного елемента.- Тебе довго не було і я вирішив, що маю прийти до Палацу Дощових Сутінків. А потім я відчув страшенний біль. Мене неначе проштрикнули тисячі мечей і ножів. Небо розітнули Діри – тіні, Елемстоун охопили жахливі землетруси, а Вічне море затопило значні території лісів на стороні Метафізентійців.- Ніко тримав у руці потріскану склянку без священної рідини.- Я знаю все, не тому що мої родичи з давніх часів вивчали історію Елемстоуна.

-Про що ти говориш?- Мірабель прибрала з обличчя червоне волосся, яке через вітер розвивалося на всі сторони світу. 

   Навіть Вієро, який всіма силами намагався не слухати їх розмову, нагострив вуха.

-Я не Метафізентієць, не Валентієць і ніхто інший із смертних жителів Елемстоуна.- Ніко зазирнув у сині-сині очі Мірабель.- І мені набагато більше років ніж можна уявити. 

-Добре…- Бель зіщулилася.- Тож… Хто ти?

-Хто?- Він гірко посміхнувся.- Нам будують храми, вважають нас міфами, егоїстами чи боягузами, що сховалися на Санктичних горах. Дехто думає, що ми наймогутніші в Елемстоуні, а дехто, що ми безсильні і ні на що не здатні. Так чи інакше, кожен з них має рацію.

-А ще ви ті, кому довірено захищати елементи Елемстоуна і ті, хто прогнали Природу з власного світу.- Врешті заговорив Вієро, вдивляючись у Ніко.

-Ти Святий…- Прошепотіла Бель, не усвідомлюючи те, що каже.- Але… Якщо твоє… Ваше життя залежить від Священної Води у Колбі, то це ви приходили до Розаліни. Почекайте…- Мірабель нарешті зрозуміла що до чого.- Ви – Хранитель Священної Води у Колбі. Це ви запропонували їй стати Обраною і вбити мене, а потім завадили їй це зробити. Ви спровокували падіння завіси і початок війни і це через вас моя сестра перетворилася на таку безсердечну людину. 

-Святі…- Тихо сказав Вієро.- Очманіти.

-А тепер, коли немає ніякого бар’єу між Валентійцями і Метафізентійцями, коли Заповітне Біле Вугілля знищене… Тепер ви помираєте…- Бель зі злістю говорила до Ніко.

-Чому ти називаєш мене на «ви»?- Запитав Ніко, доторкнувшись до свого чорного хвилястого волосся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 19 20 21 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "