Читати книгу - "Патерн, Володимир Львович Єшкілєв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хто? — запитав він у слухавку.
— Кінь у пальто, — долинув глухий і, як здалося Антонові, жіночий голос.
— То йди і пасися, — сказав він і вже клав слухавку, коли в ній почувся сміх ведучої.
— Це Снігуронька прийшла, — повідомила вона. — Відкривайте, діду.
12
Антон торкнувся сенсора. За хвилину десь на першому поверсі відчинилися металеві стулки. Він відчинив двері й послухав, як піднімається ліфт, як шипить пневматика його механізмів.
Ведуча з’явилася перед ним розпатланою, із перев’язаною головою та п’яними очима.
— Забув свою Снігуроньку!
Вона одразу полізла цілуватися.
Антон відступив у глиб квартири.
— Але ти вгашена.
— Така як треба. — Просто біля порогу ведуча скинула взуття та дощовик, залишилася в куцому платті. — У тебе є віскі, красунчику?
— А якщо я не сам?
— Ти? — Вона розреготалася, — Ти сам. Їжачок у тумані завжди сам.
— Що з тобою? — Він побачив синець на її руці. — Тебе били?
— Це все потім, котику. — Ведуча пройшла до вітальні. — Я хочу віскі, я хочу сексу.
Вона побачила книжку, взяла двома пальцями.
— Мілка тобі це дала? Читаєш?
— Читаю.
— Ти не на тій сторінці. Там усе найцікавіше в кінці. — Ведуча кинула книжку на підлогу. — Найцікавіше завжди в кінці.
— То що сталося?
— Той Новий рік із тобою... — Вона пройшла кімнатами, розглядаючи меблі, картини і наче згадуючи минуле. — Ти був такий переконливий...
— І що?
Вона зрозуміла.
Спитала:
— Тобі зовсім не хочеться?
— Я хотів з тобою поговорити.
— А я хочу віскі...
— ...І сексу. Я чув.
— А чогось більш вставляючого в тебе нема?
— Це не до мене.
— Упс. — Вона впала на диван. — Ти в нас чемний.
— Так.
— Ну і хєр з тобою... Якщо віскі буде добрим і його буде багато, я тебе не чіпатиму. Піду до ванної і сама себе трахну.
— А не забагато бухла? Завтра ж не встанеш.
— Завтра зйомок не буде. І післязавтра теж.
— A-а, ти ж не в курсі. — Антон сів навпроти ведучої. — Зранку телефонував Бавловський. Технічну паузу скасували. Завтра вичитка по флешбекам, а післязавтра знімаємо знайомство дівчат із Марком. Кажуть, вихований хлопчик. І такий досвідчений, що всі від нього в екстазі.
— Вихований член. — Ведуча розреготалася.
— Таню, давай домовимося. Ти відповідаєш на два питання, і я відкупорюю односолодове. Два питання.
— Питання... — Вона лягла й накрила обличчя подушкою. — У цих довбаних чоловіків лише питання. А трахнути красиву дівчину їм западло. Отак і стають лесбійками.
— Ти в темі про «Імпудикус»?
— Чого? — Із-під подушки визирнуло око: сіро-блакитне, насторожене.
— Є такий ресурс.
— Де?
— В Інтернеті.
— Я в темі про «Амазон». Переважно. А що на тому «Дикусі» продають?
— Відео з нашої каптьорки, де ти з особливим цинізмом та жорстокістю ґвалтуєш Христинку.
— Йобнувся?
— Я на кухню за компом. Зачекай.
Через десять хвилин ведуча матюкнулась і спитала:
— І звідки випливає, що це я?
— На тридцять другій хвилині ти знімаєш маску. Показати?
— Не треба. — Вона знову лягла, заплющила очі. — Та маска була китайське фуфло. Уся шкіра від неї свербіла, але... Мені по барабану.
— Припустімо. Тепер друге питання. Кажуть, що ти з Мілою була в конфлікті ще відтоді, коли ви разом працювали на «Десятому каналі». Що ти на неї скаржилася, писала доповідні. Це правда?
— І що з того? — Вона підвелася. — А ти знаєш, ким була твоя Міла?
— Дещо знаю. Вона була дружиною рекетира, стриптизеркою і шісткою Бавловського. А ще вона вбила свого вітчима-педофіла.
— Просто народна героїня! — Ведучу пересмикнуло. — Нічого ти про неї не знаєш. Ні-чо-го! У тебе, котику, ще багато відкриттів попереду.
— Розкажи. Я послухаю.
— Віскі.
Антон кивнув, витяг із бару пляшку й відкупорив. Поставив перед ведучою разом із чистою склянкою. Та проігнорувала посуд і просто з горла, майже не відриваючись, заковтнула ледь не чверть пляшки. Видохнула й деякий час сиділа з очманілим видом.
— Легше? — запитав Антон.
— Ні.
— То чого я не знаю про Мілу?
— Нічого не знаєш.
— Я слухаю.
— От бачиш, — вона показала синець на руці. — Ці мокрощьолки мене били. Ногами. їх треба гнати. Сцаною шматою гнати.
— Чого я не знаю про Мілу?
— А хто мене бив, тобі не цікаво? Зовсім?
— Цікаво.
— А хєр тобі цікаво. — Вона знову приклалася до пляшки, але багато випити не змогла, підвелася. — Я до ванни.
— Про Мілу. — Антон обома руками перехопив її зап’ястки.
— Залиш мене! — Вона спробувала звільнитися, але за мить змінила тактику: притулилася до Антона, вивільнила руки і почала стягувати з нього сорочку.
Антон припинив ці спроби, посадивши її на диван.
— Не відволікайся, — наказав він.
— Ти хочеш знати, так?
— Хочу.
— Не буди сплячого пса.
— Мушу.
— Пошкодуєш.
— Мої проблеми.
— Твоя Міла працювала на приватних чатах. Пасла діточок в онлайні. Вона на систему працювала, роз-зумієш? — На неї раптом напала гикавка. — Ні х-хєра ти не розум-мієш...
— Не вірю.
— А ти повір.
— Що за система?
— Мовчи! — Ведуча приклала палець до губ.
— Системою керує Бавловський?
— Який Бавловський? Чим узагалі керує Бавловський? — Вона знову взялася за пляшку. — Бавловський нічим не керує. Бавловський нічого не вирішує. Бавловський мудак. Такий самий, як і ти.
— А хто вирішує?
— Не ти.
— А от чому я, режисер і співпродюсер, нічого не вирішую? Чому мене грають у темну? Не скажеш?
— Режисер шоу? Ага... — Ведуча розсміялася, зло і хрипко. — Шоу в нього. Шоу, шоу, шоу... Тебе дійсно грають у темну, тому що ти в нас чистюля. — Вона поцілувала Антона в щоку. — Ти в нас із правлячої верхівки. Син міністра, клубна зірка, золотий хлопчик. Тебе мазати лайном не будуть. Для цього є Назар, Міла. Для цього, кінець кінцем, є я. А ти завтра будеш знімати артгауз, їздити на фестивалі, фейсом світити.
— Отже, виходить...
— Класна мордочка. — Вона погладила
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Патерн, Володимир Львович Єшкілєв», після закриття браузера.