Читати книгу - "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"

Повернувшись зі спогадів у реальність, виявилося що я зайшов у початок лісу, який знаходився прямісінько за одним з хатинок. Угледів посеред дерев пенька, на який не думаючи вирішив сісти. Похлопавши по карманам я не знайшов пачку сигарет, що мене дуже засмутило. Ну нічого, просто подихаю свіжим повітрям, яке буде фільтрувати моє легені, а потім…потім піду до себе та посплю до обіду. Не зовсім по-піонерські, але мені було зараз не до цього. Вже зараз сидячи тут, я готував свої нерви, та свої вуха до моєї наступної зустрічі з вожатою. Впевнений, що вона як завжди, не погладить мене по голові за те що я зробив. Навіть дякую не скаже. Проте скаже який я поганий, і що так робити не можна і так далі. Список того що я не повинен робити можна вести до нескінченності.  

– Це було просто…ВАУ! – сказала Аліна позаду мене. – Скажу чесно, я від тебе такого не очікувала. 

– Не очікувала чого? Того, що я не зможу побити пихатого дурня і його кишенькових підлиз? Це не ті люди, з якими я б говорив. Хоча дивно, що вони навіть не пробували мене забити натовпом. 

– Так, не очікувала… Ну… Тобто ні… Стоп… Тобто так. Я знала що можеш, але привселюдно бити його? Це було дуже круто! 

– Радий, що тобі це дуже сподобалося, а тепер, дай мені посидіти в тишині, – сказав я дивлячись на мурашник під деревом навпроти. 

– І тобі навіть не цікаво, як на це відреагували інші, м-м-м? – примружившись сказала вона. 

Що ж, мені й справді було цікаво, тому я вирішив її послухати. Не думаю, що це займе багато часу. 

– Я уважно тебе слухаю. Починай з самого цікавого, – я притримував голову руками дивлячись на неї. 

– Коли ти пішов, всі реготали ще більше, через що ці троє вибігли плачучи, як не знаю хто. Їм ще довго доведеться відмиватися, – Аліна голосно сміялася.  

– Я не здивований. А що ще було? 

– Ти у нас тепер справжній містер Популярність! Ти навіть не уявляєш, скільки дівчат і хлопців підходили до нас і питали за тебе!  

– Я зробив щось надприродне? – спитав я піднімаючи брови. 

– Ти поставив самого Гургена на місце! Інші навіть пискнути в його сторону боялися, а про удар в морду навіть мови не йшлося. Це ж чудово, тепер тебе будуть знати, як крутого хлопця, а не як алкаша, який заблукав в трьох соснах у лісі. 

Гарно підмічено. 

– Олена Володимирівна звичайно була не в захваті від твоєї методики перевиховання, але я думаю вона тебе сварити за це не буде. 

– Ти справді так думаєш? – спитав я, підіймаючи голову до неї. 

– Ну так, а як інакше? Ти бачив що він зробив, і що хотів зробити, – Аліна кивала головою, – ти зробив все правильно, це всі розуміють. І знай, якщо що, я з дівчатами будемо на твоєму боці, хлопці тим паче. 

– Дякую, Аліна. Пішли я тебе проведу до будиночку, а потім піду до себе, мені потрібно дещо забрати. 

– Немає за що, – посміхнувшись сказала вона. Мене можеш не проводити, тому можемо відразу піти до тебе. 

– З чого б це? 

– Всі збиратимуться на площі , а потім кожен піде щось робити. Кожен йде займатися чимось корисним, на гурток якийсь, або щось по табору. Наприклад я вирішила допомагати Людмилі Іванівні, і зараз йду до неї. А ти що робити будеш? 

Це питання застало мене зненацька. Навіть не знаю що й відповісти. 

– Та поки що не знаю… У вас є бібліотека? 

– Авжеж є, туди допомагати Віку з Богданом відправили, з надією, що вони розуму наберуться, але як на мене, то це марно. Ти ходиш туди разом з ними? 

– Е-е-е…Поки що ні. 

– Тоді сьогодні можеш гуляти скільки заманеться, якщо ти ще не записувався, – вона підморгнула мені, – запишишся завтра! Але ти впевнений що ти хочеш саме до них? 

– А чому б і ні? Якраз ближче з ними познайомлюсь, та й роботи в принципі в бібліотеці я думаю не так вже й багато. Звісно буде нудно, но то вже таке, – я махнув рукою.  

– Тоді…. Я піду на площу, а ти йди відпочивай! 

– Дякую, що дозволяєш, – відказав я їй. 

Посидівши ще хвилин зо десять, я підвівся і попрямував до себе. Роздягнувшись я впав на ліжко і міцно заснув. Хтось стукав час від часу в двері, але я робив вигляд наче мене тут немає. Спав довго, пропустив навіть обід, але прокинувшись годин у шість я зрозумів, що переспав. Відчував себе не занадто добре, але поплигавши на одному місці, моє тіло начебто прийшло в норму. 

– Вже сьома вечора? – сказав я сам до себе, після того, як глянув на годинник. – Скільки ж це я спав? 

Взявши пачку сигарет та запальничку, я вийшов на вулицю, де зайшовши за будиночок закурив. Вже сутеніло і біло – блакитне небо почало перефарбовуватись на синьо – помаранчеве. Перша моя сигаретка за день. Затягувався дуже сильно, так, як дуже хотілося курити. Після неї, взяв в зуби ще одну, яку курив вже повільніше. Потрібно було це зробити відразу після того, як я поїв. Бо я знаю, що сама смачна сигарета, яку ти куриш, це або остання в пачці, або та, яку ти скурив після того, як поїв. 

Вийшов з-за будиночка, і побачив, що вже загорілися вуличні ліхтарі. Піонери проходилися вуличками насолоджуючись звуками природи. В траві почали голосно співати цвіркуни. Що робити я не знав, тому вирішив сходити до Олени Володимирівни, і спитати коли ми йдемо в ліс. І чи піду туди я, після сьогоднішнього інциденту. Якщо бути точнішим то після інцидентів, але я чомусь був впевнений, що за ранковий вона нічого поки–що нічого не чула. Минув не одну хатинку поки йшов до неї, аж ось нарешті побачив її силует який сидів згорбившись на ґанку. Вона опустила руки на коліна і сховалася поміж ними. Наче побачила щось страшне або щось типу того. Почувши, як вона плаче, підлетів до неї зі швидкість звуку.