Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— Він нічого не платив, це яхта його друга. — Намагалась виправити її.

— І все ж таки він запросив на неї саме тебе. — На секунду вона замислилася, я вже навіть почала думати що настав кінець цієї розмови, але потім вона продовжила далі. — Ти уявляєш він собі сидів спокійно, чи чим би він там не займався, і тут його друг пропонує йому яхту і перша хто приходить йому в голову це ти. Цей хлопець по вуха в тебе закоханий.

— Боже, не верзи дурниць. Ми з ним ледве переносимо один одного.

— Ну ти ж знаєш існує такий тип кохання як...

— Навіть не смій продовжувати. Від ненависті до кохання добре працює тільки в книгах і в мелодраматичних фільмах. В реальному житті це дурість.

— А на мою думку достатньо весела справа. Кохання з вогником.

— Так, все, досить з мене цих вогників. Тобі варто припинити, якщо не бажаєш, щоб я розвернулася і рушила до будинку.

— Ну гаразд. — Надула вона губи в засмученому жесті, але на мене це ніколи не діяло. — Я лиш хотіла пожартувати. Але звісно я не проти послухати про любовні пригоди подруги, інколи дні на острові бувають достатньо одноманітними, мені не витрачає тем для обговорення.

— Не хвилюйся, там куди ми йдемо думаю ти матимеш змогу знайти хоч одну. — Шлях що залишився ми пройшли достатньо спокійно. Дженіфер розповідала, моментами жаліючись на складні робочі будні, називаючи мене щасливицею, що я поки не повинна переживати цього.

 Коли ми перетнули поріг Апокаліпсису, ми неначе попали в іншу, сповнену життя реальність. Вечори на острові подалі від центу достатньо спокійні. В той час як тут грає музику на максимальну гучність, купа людей танцює в центрі, сьогодні навіть декілька купаються в басейні, минулого разу такого не було. Інша ж частина відвідувачів скупчилась біля барної стійки роблячи замовлення, або просто голосно розмовляючи намагаючись перекричати музику.

 Джені відразу рушила до бару, тож я попрямувала за нею. Допоки ми добиралися через людей намагаючись дотягнутися до стійки, я декілька разів отримала по ребрах. От саме тому не люблю великі скупчення людей. Через декілька ударів і вибачень, ми все таки дісталися бажаного місця.

— Мені будь ласка одну Маргариту, а тобі? — Крикнула вона бармену повертаючись до мене.

— Сьогодні просто сік, залишу алкоголь та наступний раз.

— Їй апельсиновий сік. — Бармен змахнув головою і почав готувати напої, я навіть не впевнена чи почув він нас, так як при такому шумі мені самій ледве вдавалося почути власний голос.

 Коли наші напої були готові ми взяли їх і рушила до огорожі. Не так багато людей і видно все приміщення. Я повільними ковтками попивала сік, коли помітила мило посміхаючогось Стіва, він був майже в центрі танцмайданчику, але так як декілька людей відійшли я могла чітко роздивитися його. Ось так здалеку він виглядає приємним, якби не його підколи коли ми спілкуємося ближче, можливо в нас би щось і вийшло. Я швидко змахнула головою проганяючи дурні думки, що почали лізти в голову. Через деякий час він здвинувся в бік і я побачила, що весь цей час він був не один. Навпроти нього стояла мила білявка, що так ефектно сміялася над тим, щоб б він там не говорив їй в даний момент. Вона була не високою, думаю що вона навіть нижче мене, але її ноги всерівно виглядали до біса довгими. Це що якась магія, як таке взагалі може бути? Я почала відчувала клубок чогось, що зароджувалося в грудях, тому швидко відвела фокус уваги на групу чоловіків, що саме в цей момент стрибали у воду, думаю в них було якесь парі, так як стрибки кожного з них своєю технікою намагалися перевищити стрибки іншого. І мені навіть стало цікаво хто ж стане переможцем, допоки я не отримала легенький поштовх в бік. Я повернула погляд до Джені, запитально підіймаю брови.

— Здається я побачила твого знайомого, не бажаєш підійти привітатися? — А ще чого, подумала я закочуючи брови. Він там стоїть щасливий зайнятий своїми справами, взагалі не маю бажання турбувати його. Я знову повернула погляд до басейну, але всі веселощі вже закінчились, тепер та групка хлопців просто бовтались у воді. І тут я відчула руки, що міцно обхопили мій правий лікоть і почали тягнути мене в сторону натовпу. Я намагалася вириватися наскільки могла, але хто ж знав, що ця тендітна постать Джени має стільки сили в собі. Думаю вона б і вантажівки здвинула, якби захотіла. І ось через декілька моментів я вже стояла біля Стіва. І якщо чесно, я б назвала це найнезручнішим моментом мого життя. Ще секунду тому ця парочка про щось мило щебетала, а зараз я як той третій горобець поміж них.

— Привіт. Не хотіла вам заважати, тому мабуть піду звідси. — Сказала я настільки швидко наскільки взагалі дозволяла моя дикція. І вже готова була повернутися, як лещата навколо моєї руки знову з’явилися і біля мене виникла Джені з настільки милою і привітною посмішкою на обличчі, що аж здавалося занадто.

— Привітики. Ми тут саме з Стейсі обговорювали вашу ранішню поїздку і тут ми помітили тебе Стіве, тож вирішили, що це було б неввічливо не привітатися. — Скільки брехні в одному реченні я ще ніколи не чула.

— До речі хто це з тобою? — Вона ніяк не могла заспокоїтись, звертаючи увагу тепер на білявку навпроти.

— О, звісно. — Сказав він роблячи паузу. — Джозі, моя подруга, а точніше дівчина Джея. — Він звернув погляд на мене роблячи легкий рух головою, я не зрозуміла цього жесту, але звісно не видала цього, впевнено киваючи йому у відповідь. — До речі ось і він. — Сказав Стів, і тут із натовпу вигулькнув Джей, несучи в руках три повних стакани чогось аж занадто кольорового. Він підійшов і Джозі з Стівом відразу вихопили свої напої позбавляючи Джея від відповідальності за склянки, що були готові розбитися будь якої миті. Нарешті Джейк звернув увагу на нас з Дженні.