Читати книгу - "Червона зона"

Треба було тільки, щоб Жаба заплющувала на це очi, якщо раптом помiтить. Вiд неї залежало, чи дізнається начальство. Я не знав, чи вахтерка в курсi, що я додатково проводжу час у гуртожитку таким чином. Удень бiльшiсть метробудiвцiв були на роботі, тож я добре висипався. З Романом ми майже не перетиналися. Вiдiспавшись, я визирав з вiкна туалету на четвертому поверсi, чи нiкого не видно, i швидко злазив, щоб зайти в гуртожиток повз Жабу як гiсть, на дозволенi двi години. Зовсiм не проходити повз сканер я не мiг, бо iнодi пiд вiкнами крутилися люди, i потрапити до гуртожитку по вертикалi не виходило. Тож менi доводилося пiдлещуватися до Жаби.

– До побачення, – сказав я на виходi, вiдправляючись на нiчну змiну.

– Що, Ципердюк, хоч ночувати тут перестали? – спитала вона.

Жаба сьогоднi розпустила мiдне дротяне волосся по плечах, воно звисало жорсткими рiдкими пасмами.

– А хто тут ночував? – я розширив очi. – Маєте сьогоднi чудовий вигляд, Свiтлано Степанiвно.

– Iдiть, Ципердюк, iдiть, – Жаба двiчi махнула на мене рукою.

– А це вам, – я поклав перед нею на стiл шоколадку.

Зарплатнi менi ще не дали, але щоранку в кишенi мав трохи чайових. Я пробував вiддавати проїденi та позиченi грошi Роману Цюцюрi, але той сказав, щоб я «не страждав х-нею».

– До завтра, Ципердюк, – усмiхнулася шоколадцi Жаба.

Я пiшов у бiк Новобiличiв. Помiтив, що на пустирi неподалiк гуртожитку замiсть маленьких жовтих квiточок для Жаби вже виросли бiло-блакитнi суцвiття. Кущi на цегляних руїнах розваленого будинку пустили свiжi пагони, з-помiж будiвельного смiття пробивалася нiжна трава. Я глянув на синє небо й усмiхнувся.

Напередоднi я зайшов у гаджет-клуб «Троян» по сусідству, щоб через анонiмайзер перевiрити свiй старий акаунт. Клуб мiстився в пiдвалi, тут стояла пiвтемрява, гаджети блякло блимали електронними вiдтiнками мертвотно-синюшного, зомбi-зеленого та вамп-червоного. Вiдвiдувачi, переважно дiти та пiдлiтки, сидiли у залi у кiлька рядiв, зануренi в альтернативну реальнiсть. Один був принцом ельфiв, вiн летiв на драконi й бився з орками. Iнший шарпався й вигинав шию, стрiляючи з-за дротяних заростей по варварах чужої планети. Третiй грав у стратегiю, вiн уже знайшов точку G i тепер остаточно закрiплював Успiх, будуючи бiзнес-iмперiю. У гаджет-клуб ходили тi, хто не мав грошей на власнi симулятори альтернативної реальностi.

На старому акаунтi чекав меседж вiд Пола, мого старшого брата.

To: (undisclosed recipient)

From: (undisclosed sender)

Subject: (no subject)

не здумай вiдповiдати на цього листа. не створюй доказiв.

словом, для тебе є добра новина. той блеквотер не помер. вiдкачали. поки що в лiкарнi.

це збiльшує твої шанси на виправдання. тимчасом триває слiдство. батьки найняли одного крутого адвоката, будуть тиснути, що то була необхiдна самооборона. чи оборона родича, як воно там називається.

бляки знайшли вiдеозапис, як ти його б'єш. адвокат показував, там видно, що бляк замахнувся на тата перший.

батька були заарештували, але вiдпустили пiд заставу. сидить на пiдписцi. прокурор каже, вiн мав розповiсти про зловживання бляка, але не втручатися. угу, їхня логiка така, що бляк мав забити ту бабусю до смертi, а потiм батько міг пожалiтися. тодi б ви з татом не були виннi.

адвокат каже, погано, що батько допомагав тобi тiкати, але добре, що вiн сам викликав бляку швидку. якщо визнають зловживання владою з боку бляка, то виправдати можуть i тебе, i батька за допомогу вiдповiдно.

мама – сам розумiєш. ще й не може дiзнатися, як ти там. таке.

отже, братику: ти у нас гуманiтарiй, тож повторю, ти нам не пиши. чув? нiчого. будемо просто сподiватися, що у тебе все добре. а то вiдстежать, i буде гiрше всiм.

цей меседж не перехоплять, я подбав про це. але для перестраховки кинь його в кошик i почисти треш. i в разi чого: ти думаєш, що це писав не я. думаєш, це пiдстава.

тримайся, братику. мама просила обов'язково сказати, що вона тебе любить.

Я глибоко вдихнув i вiдчув, що мої груди тепер вмiщують значно бiльше повiтря. Мої губи розпливлися в усмiшцi. Я озирнувся, шукаючи, з ким подiлитися радiстю. Два ряди облич, iз вiдблисками електричних синюшного, зеленого й темно-червоного iз симуляторiв, зануренi кожен у своє. Я встав, заплатив i вийшов на сонячне свiтло.

Тут я вдихнув iще раз. Так, дихати стало значно легше.

Я не убив.

Я ходив i, нiби обкурений, дивився новими очима на будинки навколо, на чагарники на пустирях, шерехатий побитий асфальт пiд ногами, пучки трави у трiщинах мiж тротуаром i стiною. Все здавалося блiдим, пастельним. Навпроти мене кругленька бабуся з рожевим сухим волоссям, завитим у кучерi, поливала звичайну траву, яку проростила в ящику на пiдвiконнi першого поверху. Бабуся пiдвела погляд i усмiхнулася менi.

Вже пiзнiше й тепер, iдучи на роботу, я додумав решту. По-перше, є шанси через пiвроку-рiк-пiвтора поновити ай-дi та грiн-карту, повернутися в зелену зону. По-друге, те, що недоговорював Пол. Очевидно, щоб найняти адвоката, батькам довелося-таки заставити свою кафешку. Вони цього весь час боялися. Нiчого, думав я, заробимо й викупимо назад. Напевно, Пол i зараз допомагає батькам, чим може. Попри свою публiчну доброчинну дiяльнiсть на користь червоної зони, брат непогано заробляє як програмер. Пол стриманий у словах, але коли захворiла на рак мамина сестра, вiн мовчки переказав лiкарнi практично всi свої заощадження. Ми дiзналися про це пiсля того, як тiтка померла й батькам повернули залишок фонду.

– Чому сорочка непрасована? – гавкнула адмiнiстраторка «Точки G», щойно я переступив порiг клубу.

Я не встиг нiчого вiдповiсти.

– Бiгом у задню кiмнату, там є праска, – вона штовхонула мене кiстлявим кулаком у спину.

Бiла сорочка, куплена на секондi, була у мене єдина. Якщо я йшов у нiй з Героїв Севастополя, то до Новобiличiв вона просякала потом. Я прав сорочку вранцi в тазику, сушив за день, перед виходом складав у кульок i вдягав безпосередньо перед тим, як зайти до клубу. Праски в гуртожитськiй кiмнатi не було. Сорочка в кульку м'ялася. За темний низ, на щастя, проканали мої чорнi джинси. Не довелося купувати брюки. До кiнця змiни, забiганий, я все одно був пiтний та смердючий, сорочка липла до спини, пiд пахвами – плями. Пiд ранок в атмосферi клубу пiддатi рiзними речовинами клiєнти цього не помiчали.

Я попрасував сорочку в пiдсобцi й вийшов у зал. Перед вiдкриттям у нiчному клубi пахло застарiлим жиром уперемiш iз гнилими ганчiрками та хлоркою. Запах кухнi та вологого прибирання.

– У тебе це теж перша робота?