Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Потрібно прибрати тут. Сподіваюся, я тепер з котушок не злечу.

Я взяла ганчірку для підлоги і стала витирати плями крові. Хоча вони були тут всюди. Довелося ще тричі ходити по воду, щоб відмити все в будинку. А потім ще кілька разів, щоб принести два відра чистої води. Коли я повернулася востаннє з чистою водою, сонце вже почало сідати. Я була голодною і злою на урс. Дістала їжу, яку хлопці прибрали в шафу, вона була замість холодильника. Поїла і вирішила, що на світанку піду на полювання.

Ще кілька днів я злилася і психувала, потім заспокоїлася. Сіла на бортик даху і звісила ноги вниз, просто дивилася вперед на кам'яну пустелю, дику планету.

— За кілька років я, напевно, зовсім здичавію або збожеволію. А потім розучуся говорити. Або може, помру раніше...

Я завмерла і просиділа на бортику без руху близько двох діб. Стан був щось середнє між сном і дійсністю. Напевно, я справді заснула, бо мені наснилися батьки, те, як ми приїхали на Рів'єру і вони вчили мене кататися на лижах. У перший день я постійно падала і сміялася над своїми спробами.

— Донечко, іди відпочинь, — сказав мені батько, — ти вже сильно промокла.

— Тату, але я ще хочу покататися.

— Завтра поїдеш, за умови, що в тебе не буде температури та кашлю.

— Добре. А ви йдете в номер?

— Звичайно йдемо. Ми завжди будемо поруч із тобою.

Після цієї фрази батька прийшла до тями, я так само сиділа на бортику. Зараз був схід сонця. Я злізла з бортика на дах і пішла до люка. У будинку нікого не було, мені стало сумно. Поїла і деякий час ще посиділа, слухаючи писк маяка. Підійшла до нього і думала вимкнути. А потім прибрала руку й тихо сказала:

— Заберіть мене звідси, будь ласка.