Читати книгу - "Ходімо зі мною, Анастасия Хэд"

“Ай-ай-ай, Ліє! Вже в ліжко зібралася стрибнути?” Ану, грець із ним! Я ж у монашки не записувалась, і мені дуже хотілося скуштувати когось не лише в поцілунках.

Пізніше ми заїхали по мій закордонний паспорт, я зібрала дещо з речей, і ми поїхали пакувати речі Ярика. Його квартира була без особливих вишуканостей, точно не така пафосна, як у Марка. Але мені сподобалась: простенько й зі смаком. Основні кольори — білий, сірий і чорний. Дуже практично, скажу я вам. Ех, мені б дотягнутися своїми ручками до інтер’єру — одразу б з’явилися сюрреалістичні картини з шаленими кольорами, яскраві подушки на дивані, кімнатні квіти…

Ярик пішов на кухню варити каву, а я вмостилася на сірому диванчику у вітальні.

— Може, замовимо піцу?

Прощавай, моя фігуро, навіки. Але дуже хотілося їсти.

— А чому б і ні? Помираю з голоду!

Я почала нервувати: одне діло — бути поруч із ним у кафе, на березі річки чи навіть у машині. І зовсім інше — у нього вдома. Згадалась наша перша спільна ніч, його палкий погляд — і мене кинуло в жар. Від однієї думки про таку ситуацію голова йшла обертом.

— Квитки куплені, вилітаємо вночі, — він приніс каву і поставив її на журнальний столик перед диваном.

Я з полегшенням зітхнула. Вночі — це добре, трохи поспимо перед вильотом. Ніби прочитавши мої думки, він додав:

— У літаку виспимося.

Його погляд сказав усе, і я відчула себе здобиччю. Обличчя палало, серце билося аж у вухах. Раптом він став серйозним.

— Мені потрібно розповісти тобі про мету нашої поїздки на північ…

Я не могла відвести від нього погляд, ловила кожне його слово, але сенс вислизав. Не поїздкою була зайнята моя голова, ой не поїздкою… Ярик щось запідозрив.

— Ти мене слухаєш? — він усміхнувся і сів ближче.

— Я?.. Так… звісно…

Я зовсім розгубилася, не могла ні про що думати, тільки про те, як близько він сидить.

— Брехунко, солодка брехунко…

Він обійняв мене — і я розтанула, як шоколадка під палючим сонцем. Його аромат зводив мене з розуму — такий пряний і звабливий. Він нахилився і поцілував — спочатку ніжно, але з кожною секундою пристрасть, яка так довго кипіла в нас, вирвалась назовні. Від його дотиків тілом прокочувалась хвиля насолоди. Наше дихання злилося воєдино, і контроль було втрачено остаточно й безповоротно. Який там контроль!.. Сьогодні, тут і зараз ми належимо одне одному. Він мій — я його, і це прекрасно.

А все ж таки вдалося поспати кілька годинок. І ми ледь не проспали виліт.