Читати книгу - "Ходімо зі мною, Анастасия Хэд"

Глава 11

— Ми вже прилетіли? — уподібнюючись ослику зі “Шрека”, я добрих пів години виносила мозок Ярикові.

Хоча це була лише хитрість, щоб відволікти себе від божевільних думок, які підкидали таргани в моїй голівоньці. А думка була проста, але аж ніяк не невинна: затягнути красунчика, що сидів поруч, у туалет і продовжити те, що почали в квартирі. Та ні! Здоровий глузд досить яскраво змалював принади туалету, вщерть усіяного мікроорганізмами — і мене попустило.

Через три години польоту на нас чекала пересадка в Копенгагені. Літак не змусив довго чекати, і моє бажання поласувати теплим капучино з високою пінкою відкладалося до кращих часів.

Норвегія. Берген. Близько двох годин у небі — і ми в цій чудовій країні, про яку я майже нічого не знала. Хіба що колись на спливаючому банері бачилися чудові фото із зображеннями мальовничої природи. Пам’ятаю, яке естетичне задоволення я тоді отримала, розглядаючи всю красу цього місцями суворого краю. І от я тут! Ура, ура!

Приземлилися ми в аеропорту Бергена — південно-західна Норвегія. Про це місто мені майже нічого не розповіли, обґрунтувавши це майбутньою екскурсією. Берген зустрів нас украй недружелюбно: дощ, а точніше — мряка. Погодка “на любителя”, до яких я точно не належала. Тепер стало ясно, навіщо непромокальні черевики й дощовик.

Біля виходу нас чекало таксі. Ми забронювали апартаменти в центрі Бергена. Ціни в Норвегії кусаються, але, здається, хлопців це не надто турбувало. І не дивно: ця квартира навіть близько не стояла до розкоші апартаментів Марка. Але в ній було щось справді домашнє. Чиста, світла, зручна — що ще треба втомленому мандрівникові? Тут було все необхідне: кухня, дві спальні, вітальня та інші потрібні кімнати. Трохи шкода, що ми залишимось тут ненадовго. Завтра — зустріч із провідником, і ми вирушимо у “діловий” похід по Норвегії. Подумати тільки, невже не можна було вирішити свої справи менш екстремальним способом, щоб не пертися в гори в таку, м’яко кажучи, непривітну погоду?

Але ні. І, оскільки я тут у ролі “баласту”, вирішила не перечити й натомість витиснути максимум користі з поїздки. Принаймні — насолодитися приголомшливою природою та надихатися свіжим повітрям, яке в нашій місцевості, здається, давно зникло.

Поки ми приводили себе до ладу, погода вирішила покращитись, чому ми були безмежно раді.

— А життя налагоджується! — Марк втупився у вікно. В його руках була кружка ароматного зеленого чаю і бутерброд з авокадо та лососем.
— Ходімо прогуляємося, чого в квартирі сидіти й киснути, — Ярик бачив суть.
— Берген — чудове й колоритне містечко, — він обійняв мене, й серце защебетало, як соловейко, а мозок перетворився на рідкий кисіль.
— Угу.
— Щось ти сьогодні не багатослівна, любонько, — Марк у своєму репертуарі, аби лиш підколоти.

Я почала збиратись на екскурсію — це зайняло небагато часу, адже наряджатися не було сенсу. Одяглась максимально просто: джинси, джемпер, черевики, а в рюкзак поклала воду й бутерброди, що лишились після сніданку.

— Моя запаслива, — Ярик чмокнув мене в носа, і в піднесеному настрої ми вирушили на пошуки пригод.

Світило сонечко, місто оговтувалося після недавнього дощу. Виявляється, Берген — дощове місто, але ми приїхали наприкінці травня, коли погода найбільш приваблива для туристів.

Екскурсія почалася з набережної, адже Берген — портове місто, і все більш-менш старовинне було зосереджене саме в цьому районі. Моряків, що припливали, зустрічав ряд яскравих двоповерхових дерев’яних будиночків. Дорогу було викладено бруківкою, але варто було звернути вглиб вулиці — й камінь змінювався на поскрипуючу дерев’яну підлогу. Деякі будинки стояли на опорах, що замінювали їм перший поверх. На одному з купецьких будинків я помітила голову оленя. Ярик пояснив, що в ті часи, коли купецтво процвітало, майстри прикрашали будинки своєю продукцією, щоб моряки могли легко знайти потрібний товар.

Добре нагулявшись, ми зголодніли, а оскільки заздалегідь приготовлені бутерброди були з’їдені всім відомим троглодитом — Марком — ще до цього моменту, ми вирішили навідатись на рибний ринок. Це була одна з головних визначних пам’яток Бергена. У наметах продавали королівських крабів, тріску, лосося, креветки, раків та інші морепродукти як у сирому, так і в готовому вигляді. Ніколи не бачила такого розмаїття свіжих морепродуктів. Ось воно — перевага портових містечок. Наповнивши животики до відмови, ми продовжили свої пригоди.

Коротко:
— Подивились на пам’ятник трісці, що був недалеко від ринку — знатна рибина.
— Піднялись фунікулером на гору Флёйєн. На її вершині розміщений величезний оглядовий майданчик, з якого відкривався приголомшливий краєвид на місто й пагорби. Головне — попри величезну кількість туристів, я відчувала усамітнення. Такий пейзаж розслабляє і впорядковує думки.
— Завітали до пам’ятника скрипалю. Люди приходять сюди за творчим натхненням — про це нам розповів Марк, хоча я й не розуміла, навіщо фінансисту натхнення… Але в кожного свої таргани.

Вечір застав нас зненацька. Ми вдосталь намилувалися цим прекрасним містом і вирішили ретельніше вивчити місцеву кухню. Переодягнувшись, вирушили в невеликий ресторанчик у центрі.

— Ну що, по стейку?

Як же я обожнюю мою компанію. Завжди знають, що потрібно голодній жінці. Повечерявши, ми повернулися до квартири відсипатись. Завтра на нас чекала важлива зустріч і остаточні збори в похід.

Я прийняла душ, намазалась смачненьким лосьйоном із малиною й одягла нещодавно куплену мереживну білизну. Вляглась у ліжко. Ну прямо картина олією: пані лягли — і просять. Та не так сталося, як гадалося. Минуло 15 хвилин (без урахування часу на прикрашання), 20 хвилин — а Ярика все не було. Я вже почала хвилюватися, тому, накинувши халат, пішла перевірити, де подівся мій красунчик. Виявилося, моє сонечко заснуло на дивані. Я вкрита його ковдрою й вирушила спати. Ніч обіцяла бути тихою.