Читати книгу - "Джерело, Ларія Ковальська"

      Зранку настрій у Тараса  був геть кепський. Він встав вдосвіта і, не поснідавши, поїхав. В офіс встиг дістатись до появи заторів на дорозі. Там ще не було нікого. Він зайшов у свій кабінет, увімкнув комп’ютер і спробував зосередитись на роботі. Та думки блукали десь далеко. Якийсь час він просидів так. Раптом на коридорі почулись чиїсь кроки. У кабінеті з’явився батько.

- Нарешті! – Сказав він і сів напроти сина. Тарас помітив, що батько був сумний та заклопотаний. Під очима з’явились темні кола, шкіра змарніла. Мабуть, ці дні погано спав. – Ти хоч розумієш що накоїв? Ми з братом ніколи не сварились, а тепер через тебе можемо ворогами стати!

- Я ні в чому не винен! – Відказав Тарас.

- Ага! А як же опинився у ванній із дружиною брата, коли його вдома не було?

- Я не знав, що його немає вдома. Емма сказала, що він у ванній!

- І ти вирішив перевірити?

- Майже. – І тоді Тарас розповів батькові як все було.

- Хороша версія. Але я чомусь не вірю, та й брат з Артемом навряд чи повірять.

- Дід повірив. – Ображено мовив Тарас. Хлопцеві було неприємно, що батько не довіряє йому.

- Дід? То ти ще й дідові все розказав? Ще й на нього скинув свої проблеми?

- Я не планував. Він сам допитався. 

- Тарасе, я не знаю, як ти це зробиш, але ти маєш зробити все так, як було раніше! – Наказав батько. – Вся наша сім’я через тебе страждає.

- Не через мене. Так склались обставини.

- Ось і виправ це! – Наказав розлючений батько. – І вийшов з кабінету. Через вікно Тарас побачив, що батько сів у машину і поїхав.

     Деякий час Тарас сидів мовчки. Потім вирішив зателефонувати брату, хоч був певен, що той не відповість. Та він помилився.

- Ало! – Почув холодний голос Артема.

- Артеме, нам треба поговорити.

- Треба, хоча зовсім не хочеться.

- Я маю тобі все пояснити…

- Не хочу я тих пояснень. Просто потрібно вирішити, як жити далі! – Сказав Артем і від’єднався.

     Тарас ще більше засмутився. Отже, Артем вже прийняв якесь рішення і, схоже, це рішення Тарасу буде не до вподоби. Артем для нього був не лише двоюрідним братом, але й найкращим другом. Тарас не уявляв свого життя без брата. І сподівався, що це взаємно. Та Артем, судячи з його слів, не повірив тому, що Тарас і справді не залицявся до Емми. Трохи подумавши, Тарас зателефонував Еммі.

- Ну нарешті! Хоч хтось про мене згадав! – Почув Тарас ображений голос Емми. І це відразу його роздратувало.

- Нам треба поговорити! – Стримано мовив Тарас.

- Звісно, що треба. А то лишили мене слабку та ще й вагітну жінку наодинці з усіма клопотами.

    Тарасу хотілось сказати їй, що до її вагітності він не має жодного відношення і вона це добре знає. А те, що Артем її лишив в такий час саму, то теж винна тільки вона. Але він розумів, що цими словами лише ускладнить ситуацію, тому просто домовився про зустріч у кафе, яке обрала Емма.