Читати книгу - "Гробниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гробниця" автора Кейт Мосс. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 170
Перейти на сторінку:
от тоді за нього й візьмуся.

— Та нічого, нічого, не переймайся, то я просто так спитала, — швидко промовила Мері, мимоволі показавши, наскільки зацикленою вона була на цій думці. Вона завжди підтримувала бажання Мередіт дізнатися про своє минуле. Водночас Мередіт бачила, що Мері боїться того, що може з’ясуватись унаслідок цих пошуків. Вона теж боялась. А що, коли та тяжка хвороба, котра все життя переслідувала її кревну матір, є спадковою? Що, коли вона й у неї почне проявлятися?

— А я й не переймаюся, — відповіла Мередіт поспішно й одразу ж відчула себе винуватою. — У мене все гаразд. Тут так цікаво! Я потім розповім тобі, як мої справи. Обіцяю.

Вони ще трохи поговорили, а потім попрощалися.

— Я тебе люблю, бувай.

— І я тебе люблю, — долетіла відповідь, здолавши відстань у кілька тисяч миль.

У неділю вранці Мередіт пішла до паризької опери в палаці Гарньє.

З 1989 року в Парижі з’явився новий бетонний оперний театр у Бастилії, і палац Гарньє використовувався тепер головним чином для балетних вистав. Проте в епоху Дебюссі ця розкішна барокова споруда являла собою місце, де можна було й себе показати, і на людей подивитися. Саме тут сталося сумнозвісне антивагнерівське заворушення 1891 року, і саме на тлі цього театру відбувалися події роману Гастона Леру «Привид опери».

Мередіт дійшла до театру пішки за п’ятнадцять хвилин. Спочатку вона пробиралася крізь натовпи туристів, що прямували до Лувру, а потім пішла по Авеню дель Опера аж до самого театру. Його будівля була витвором дев’ятнадцятого сторіччя, але транспортний потік цілковито належав століттю двадцять першому. То було щось зовсім божевільне: авта, скутери, вантажівки, автобуси й мотоцикли, які намагалися наскочити на неї з усіх мислимих напрямків. Узявши власне життя у свої руки, Мередіт, петляючи туди-сюди, подалася через цей неймовірний транспортний потік і таки змогла дістатись острівця безпеки, на якому вивищувався палац Гарньє. Їй аж дух забило від захвату: неймовірної краси фасад, величні балюстради, рожеві мармурові колони, позолочені статуї, оздоблений прикрасами біло-золотистий дах і мідно-зелений купол, що тьмяно виблискував у променях жовтневого сонця. Мередіт спробувала уявити собі болотисту місцевість, на якій був споруджений цей театр. Замість вантажівок і легковиків, що нетерпляче клаксонили, вона спробувала уявити карети, жінок у довгих і широких сукнях та чоловіків у циліндрах. І не змогла. Голоси минулого не могли пробитися крізь гамір і метушню.

Дізнавшись, що, попри вихідний день, театр був відчинений завдяки благодійному концерту, що мав відбутися трохи пізніше, Мередіт полегшено зітхнула та зраділа. Щойно вона ввійшла всередину, як тиша історичних сходів і балконів огорнула її своїми обіймами. Велике фойє було точнісінько таким, яким вона звикла бачити його на фотографіях: мармуровий обшир, що простерся перед нею, наче неф величного собору. А далі, під куполом, виднілися парадні сходи.

Озираючись довкола, Мередіт рушила вперед, сумніваючись, чи можна входити всередину. Підошви її кросівок попискували на мармуровій підлозі. Двері до глядацької зали були прочинені, і вона прослизнула всередину. Їй кортіло на власні очі побачити знамениту шеститонну люстру та розписану Шагалом стелю.

Перед сценою вправлявся музичний квартет. Мередіт потихеньку, намагаючись не привертати уваги, сіла в задньому ряду. На якусь мить вона відчула поруч із собою привид свого колишнього «я» — музикантки, якою вона так і не стала. Він теж потихеньку прослизнув до зали й сів поруч із нею. Це відчуття було таким сильним, що їй аж запраглось озирнутись і поглянути на сусіднє сидіння.

Слухаючи, як з оркестрової ями линуть, повторюючись, уривки мелодій, Мередіт пригадала, що багато разів робила те саме. Чекала за кулісами зі смичком та скрипкою в руках. Оте гостре передчуття чогось незвичайного, що нуртувало в грудях, — наполовину адреналін, наполовину страх перед публікою. Останнє — найтонше — настроювання струн і смичка, дощик із порошку каніфолі, що падає на чорний поліестер її довгої концертної сукні.

Першу скрипку мати купила Мередіт, коли їй було вісім, одразу ж після того, як вона в них оселилась назавжди і припинила відвідувати свою справжню матір по вихідних. Футляр зі скрипкою чекав її на ліжку в спальні — бажаний подарунок для дівчинки, ошелешеної й обрадуваної тим, що життя подало їй рятівну руку. Для дитини, котра вже встигла чимало натерпітись у своєму житті.

І вона обома руками вхопилася за шанс, який їй випав. Музика стала для неї засобом утечі від жахливого минулого. У дівчинки проявилися здібності: вона все хапала на льоту й невтомно та багато працювала. У дев’ять років вона вже грала в концерті шкільних оркестрів, улаштованому в студії «Мілуокі Беллі Компані» мистецького центру «Вокерс-Пойнт». Згодом вона взялася також і за фортепіано, і невдовзі в її житті запанувала музика.

Мрія стати професійною музиканткою не полишала Мередіт протягом шкільних років — від початкових класів і аж до останнього року в середній школі. Учителі заохочували її подати документи до консерваторії та переконували, що вона має хороший шанс пройти. Мері теж заохочувала її.

Проте в останній момент Мередіт передумала. Чомусь сама себе переконала, що їй бракує здібностей. Що не має музичного хисту. І натомість подала документи до університету Північної Кароліни на факультет англійської мови — і вступила. Загорнувши свою скрипку в червоний шовк, вона поклала її у футляр, оббитий усередині блакитним оксамитом, і заховала. Потім ослабила струни на дорогоцінних смичках і замкнула їх у спеціальний скринці. Туди ж вона поклала й коробок із каніфоллю. Віднісши все це до комірчини, дівчина замкнула її та подалася з Мілуокі до університету.

В університеті Мередіт навчалася добре й закінчила його на відмінно. Вряди-годи вона грала на фортепіано під час канікул і давала уроки дітям і друзям Білла та Мері, але цим усе й обмежувалося. Скрипка лишалась у комірчині.

І ніколи відтоді вона не думала, що обрала не той шлях у житті.

Одначе впродовж останніх двох років, з’ясувавши деякі смутні подробиці про походження своєї родини, вона почала сумніватись у правильності власного рішення. І тепер, коли двадцятивосьмирічна Мередіт сиділа в глядацькій залі паризького оперного театру, жаль за тим, що не відбулося, міцною рукою схопив її за горло.

Музика урвалася.

В оркестровій ямі хтось розсміявся.

Сьогодення вихором повернулося до її свідомості. Мередіт підвелася, зітхнула, змахнула з чола пасмо волосся, повернулась і тихо вийшла. Вона заглянула до опери, щоб знайти там дух Дебюссі. Та знайшла лише власних привидів.

А надворі вже припікало сонце.

Намагаючись скинути з себе меланхолійний настрій, Мередіт обійшла будівлю театру й рушила вулицею Скріб

1 ... 19 20 21 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гробниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гробниця"