Читати книгу - "Не сподівайтеся позбутися книжок"

Ж.-К.К.: Є люди, що думають, ніби існує два типи книжок. Книжка, яку написав автор, і книжка, що нею оволодіває читач. Для мене цікавим персонажем є той, хто володіє книжкою. Це те, що називається «провенансом». Така-то книжка «належала Такому-то». Якщо у вас є книжка, що була частиною бібліотеки Мазаріні, то у вас є шматок короля. Великі паризькі палітурники XIX століття не погоджувалися оправляти будь-яку книжку. Сам факт, що палітурку для книжки зробив Маріус Мішель або Трауц-Бозоне є доказом — навіть сьогодні — що ця книжка мала певну цінність. Це те ж саме, про що я казав у історії іранського палітурника, який завдавав собі клопоту прочитати та описати всі оправлені книжки. І будьте уважні: якщо ви хотіли оправити книжку в майстерні Трауца-Бозоне, то іноді треба було чекати п’ять років.

У.Е.: Я маю інкунабулу «Malleus Maleficarum», великий і дуже шкідливий підручник для інквізиторів та мисливців на відьом, оправлений таким собі «Рогатим Мойсеєм», який працював тільки для бібліотек ордену цистерціанців і підписував кожну палітурку (що в ті часи, наприкінці XV століття, було великою рідкістю) зображенням Мойсея з рогами. Ціла історія.

Ж.-К.К.: Крізь історію книжки, як ви це добре показали в романі «Ім’я троянди», можна відновити історію цивілізації. В релігії Книги, книжка служила не тільки як вмістилище, посудина, але і як своєрідний ширококутний об’єктив, за допомогою якого можна було все побачити і про все розповісти, і може, навіть усе вирішити. Був пункт прибуття і пункт вибуття, були картини світу і навіть Кінця Світу. Але на хвильку повернуся в Іран, в край Мані, засновника маніхейства, християнського єретика, якого прихильники зороастризму вважали одним зі своїх. Великим докором Мані до Христа був, звісно, брак записів і нотаток.

У.Е.: Христос якось писав на піску.

Ж.-К.К.: Ет, якби Ісус писав — казав той — замість того, аби покласти цю справу на інших! Який був би престиж, авторитетність, які були б незаперечні слова! Але ні. Ісус більше любив промовляти. В той час книжка ще не була тим, що ми називаємо книжкою, а Ісус не був Вергілієм. До речі, згадуючи предків книжок — римські сувої volumina, я би хотів повернутися до теми адаптації, якої поступ вимагає від техніки. Тут парадокс. Коли ми прокручуємо текст на екрані, чи не віднаходимо ми щось таке, що робили читачі сувоїв, коли поволі розгортали обмотаний навколо дерев'яної основи текст — і це досі трапляється у деяких старих кав’ярнях Відня.

У.Е.: От тільки ті сувої розгортали не вертикально, як робимо ми на комп’ютері, а горизонтально. Достатньо згадати Синоптичні Євангелія, написані на колонах одна напроти одної, які читали зліва направо, розгортаючи сувій. І, оскільки сувої були важкими, можливо, їх треба було ставити на стіл.

Ж.-К.К.: Або доручали роботу з його розгортання двом рабам.

У.Е.: Не забувайте, що до святого Амвросія читали вголос. Він був перший, хто почав читати, не вимовляючи вголос слова. І це занурило святого Августина в глибоку розгубленість. Чому вголос читали? Уявіть, що ви отримали написаний поганим почерком лист і тому час до часу мусите допомагати собі, читаючи окремі слова вголос. Я теж часто читаю вголос листи, які отримую з Франції — французи останні в світі ще пишуть листи рукою.

Ж.-К.К.: Ми справді останні?

У.Е.: Так. Це спадок певного виховання, з цим не посперечаюся. Проте і нам колись давали таку пораду. Адже надруковані листи можуть бути комерційною розсилкою. В інших країнах, аби тебе прочитали, лист має бути простим для прочитання, і тут комп'ютер — наш найліпший друг. Але не для французів. Вони продовжують надсилати рукописні листи, які читати неможливо. Окрім цього унікального випадку Франції, всі інші вже втратили звичку писати листи рукою, а також їх читати. Раніше типографи вміли розшифровувати всі каліграфії світу.

Ж.-К.К.: Ще одна річ досі пишеться рукою — але не завжди — це рецепт від лікаря.

У.Е.: І люди вигадали аптекарів, щоб їх розшифровували.

Ж.-К.К.: Якщо зникне рукописне листування, то з ним пропадуть і цілі професії. Графологи, писарі, колекціонери та продавці автографів… От чого мені бракує у використанні комп’ютера, так це чернеток. Особливо для діалогів. Мені бракує закреслень, слів на полях, початкового безладу і стрілочок, які розходяться в різні боки та є ознакою життя, руху, плутаного пошуку. І ще ж бачення цілого. Коли я пишу сцену для фільму і мені потрібно на неї шість сторінок, то я люблю всі ці сторінки бачити перед собою, щоби оцінити ритм, кинути око на потенційні тривалості. Комп’ютер цього мені не дає. Я мушу роздруковувати сторінки та розкладати їх перед собою. А що ви і далі пишете рукою?

У.Е.: Записки для секретаря. Але не тільки їх. Кожна моя нова книжка починається з рукописних нотаток. Я креслю схеми та діаграми, що їх на комп’ютері намалювати не так і легко.

Ж.-К.К.: Тема чернеток зненацька нагадала мені візит Боргеса 1976 або 1977 року. Я щойно купив помешкання в Парижі, там тривав ремонт і панував великий безлад. Я пішов по Боргеса в готель. Ми прийшли, перетнули подвір'я, Боргес тримався за мою руку, бо майже нічого не бачив, ми піднялися сходами, і я, не усвідомивши власної нетактовності, вибачився за безлад, який він і побачити не зміг би. І Боргес відповів мені: «Так, розумію. Це чернетка». Все, навіть ремонт у помешканні, нагадувало йому літературу.

У.Е.: Кажучи про чернетки, я би хотів згадати дуже промовистий феномен, пов'язаний із небаченими культурними змінами, до яких спричинилися нові техніки. Ми використовуємо комп’ютер, але шалено багато роздруковуємо. Мені, аби написати текст на десять сторінок, доводиться роздруковувати його п’ятдесят разів. Я вбиваю дюжину дерев, хоча колись, до входу комп'ютера в моє життя, дерев я вбивав усього з десяток.

Італійський філолог Джанфранко Контіні практикував те, що він називав «критика scartafacci», тобто вивчення різних фаз, які проходив твір, перш ніж набути готової форми. Як ми зможемо продовжувати це дослідження варіантів на комп'ютері? Але, попри всі очікування, комп’ютер не знищує проміжні етапи, а множить їх. Коли я писав «Ім’я троянди», тобто в час, коли у мене не було можливості опікуватися правками тексту, я віддавав рукопис, над яким працював, аби його ще