Читати книгу - "Том 3"

Дівчина Я? Ні! Дивись, справді, ні.

Хлопець

Ти усміхаєшся, але все ж бачу, що ти смутна. Дівчина

Тобі здається. Чого ж би я мала бути смутна? Хлопець

Не знаю. Тільки мені здається, що ти от-от почнеш говорити оті свої речі, що я так не люблю слухати.

4 Дівчина

( безтямно )

Які речі?

Хлопець

Ти знаєш... ну, що ніби ти мусиш збайдужіти мені колись...

Дівчина ( спокійно)

Ні, я не буду сього казати, ти ж мені се заборонив назавжди.

Хлопець Тільки через те, що я заборонив?

Дівчина (ховає лице у нього на грудях)

Я не буду сього казати, ніколи не буду.

Хлопець

Ти в мене віриш?

Дівчина

Я вірю тобі.

Стук в двері, пара розходиться. Приносять листа. Хлопець читав. Дівчина ходить по хаті, спиняється перед портретом і довго дивиться на нього.

Хлопець ховав листа з усміхом і дивиться в простір, задуманий.

Дівчина

Скажи, де в тебе мій портрет?

Хлопець . (показує на шухляду в столі)

Тут.

Дівчина Ти його ніколи не становиш на столі?

Хлопець

Ні.

Дівчина Чому? Він оправлений.

Хлопець

Не ставлю через те, що боюсь профанації. Там є твій напис. Ти пам’ятаєш, що ти мені написала?

5 Леся Українка! т.. 3 113

Так.

Хлопець (цілує її руку)

Не кожні очі гідні читати той напис. Якби мій найліпший друг дозволив собі якийсь жарт про тебе, я б його скинув зо сходів.

Дівчина

А ти не можеш ручити за своїх друзів?

Хлопець

Н-не за всіх... Тобі се дивно, що я можу звати друзями людей, за яких я не можу ручити? Але ж...

Дівчина

Мені нічого не дивно. Можна спитати, від кого то лист?

Хлопець (показує на портрет)

Від неї.

Дівчина

А хто вона така?

Хлопець

Моя товаришка з дитячих літ.

Дівчина

Се я бачу, тут написано: «Другові дитячих літ на добрий спомин». Але хто #вона взагалі, не тільки для тебе?

Хлопець

Взагалі?., ну, недавно укінчена гімназистка, дочка директора гімназії в N., де я учився... а більш... та се

і все її «громадське становисько».

Дівчина

Вона цікава дівчина?

Як тобі сказати? Я, власне, мало її знаю, ми літ п’ять не бачились, тоді, як ми розстались, вона була підлітком «невдячного віку», а тепер, оце літом, зустрів-ся з нею, ледве пізнав: доросла панна.

Дівчина

І гарна до того!

Хлопець Тобі її врода подобається?

Дівчина (дивиться пильно на портрет)

Вона дуже гарна... Вона багато молодша від тебе?

/

Хлопець

На п’ять літ.

Дівчина

Якраз настільки, наскільки я від тебе старша. Хлопець

Чого ти се сказала?

Дівчина

Хіба ж се неправда?

Хлопець

Так що, як правда?

Дівчина

Нічого. Правда, та й годі, чому ж про се не можна говорити?

Хлопець х

А нащо ж конечне говорити?

Дівчина Так можна сказати про всяку розмову.

Ні, не про всяку. От про ту, що в нас була вчора, сього не можна сказати.

Дівчина Я не пам’ятаю, про що ми вчора говорили.

Хлопець Про заручини. І я знов скажу...

Дівчина

Ні, годі, годі, не кажи нічого, не треба... Нащо ти тепер так часто говориш про се? Адже сам колись казав, що ти проти усяких пут і кайданів.

Хлопець

Се ж не кайдани.

Дівчина Все одно, нащо ж я маю тебе в’язати?

Хлопець Тільки'мене? А себе?

Дівчина

Я й так твоя.

Хлопець

А я хіба ні?

Дівчина

Я сього не кажу... Слухай... що я хтіла казати? Твоя мама дуже пестила тебе малим?

Хлопець

Дуже.

Дівчина Ти був щасливою дитиною?

Хлопець

О, так, дуже.

Дівчина

Однак ти ріс одинаком, все-таки се смутно, якось самотньо.

Хлопець

У мене завжди було товариство дитяче.

Дівчина

(на портрет)

Вона належала до того товариства?

Хлопець

Так, тільки трохи пізніше, я був у гімназії, як ми пізнались. Вона була тоді таким смішним, завжди кудлатим дівчатком,— «куколка з льону» — дражнили ми її.

Дівчина

А вона плакала.

Хлопець

Не завжди, потім звикла. А тепер, як то завжди буває, їй навіть приємно спогадувать ті Kinderspiele !, навіть от у сьому листі підписалась «колишня куколка з льону».

Дівчина

Але ж тепер вона не подібна до куколки з льону?

Хлопець

Ну... Тепер вона доросла паннаї

Дівчина

Однак ти все зо сміхом про неї, чи так всім друзям дитячих літ від тебе така шана?

Хлопець

(споважнів)

Ні, властиво, я її зовсім шаную, се так собі жарти на спогад Kinderspiele. Вона дівчина добра, наскільки я міг завважити, бо вона така соромлива, правдива мімоза, до неї страшно доторкнутись, щоб не вразити.

Дівчина

Ти взагалі боїшся вражати.

1 Дйтячі ігри (нім.) — Ред.

Хлопець

Боюся? Ні, тільки не люблю сього робити тому, хто на се не заслужив.

Дівчина

А хто заслужив?

Хлопець ...Хай сам на себе жалує.

Дівчина Я завжди тільки на себе жалую.

Хлопець

Чого ти зараз все приміряєш до себе? Се, знаєш, негарна звичайка.

Дівчина

Звичайка егоїстів?

Хлопець Се ти сказала, а не я.

Дівчина

Та вже ж, що я сказала... Врешті поганих звичайок у мене багато, ти се признав сам.

Хлопець

Я признав? Коли?

Дівчина В різні хвилини, не то, щоб усе заразом.

Хлопець

Ти якось дивно настроєна сьогодні. Чіпляєшся до слів...

Дівчина

До якого ж я слова вчепилась? Скоріш до факта, ніж до слова.

Хлопець

Я давно завважив, що ти не можеш знести навіть найдальшого натяку на твої вади.

Дівчина

Може, се значить, що я їх надто глибоко й боляче почуваю, ті свої вади.

Хлопець ,3 сього вихід був би простий.

Дівчина

А власне?

Хлопець Поправитись від них.

Дівчина Справді, се дуже просто.

Хлопець

Хіба ж ні?

Дівчина Я хіба сказала, що пі?

Хлопець

Ти не сказала, але...

Дівчина Але що? (Дивиться йому в очі.)

Хлопець Ну, от знов сей погляд, сей погляд.

Дівчина закриває очі.

Хлопець Чого ти закрила очі? Тобі недобре?

Дівчина Ні, так, тобі ж не подобався мій погляд.

Хлопець Як тобі не сором? (Цілує її в закриті очі.)

Вона усміхається тремтячими устами.

Не то що не подобається, а тільки ти наче душу наскрізь пробиваєш тим поглядом, до самого дна.

А се неприемно?

Хлопець

Се томить. Не можна ж вічно на сповіді бути? Чому ти не відносишся просто до того, що тобі життя дає? Нащо