Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Польові дослідження з українського сексу 📚 - Українською

Читати книгу - "Польові дослідження з українського сексу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Польові дослідження з українського сексу" автора Оксана Стефанівна Забужко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 37
Перейти на сторінку:
витiкав? — сковорiдки з гюрзячим шипiнням плювались їй на ноги киплячою олiєю, опiки гоїлися кепсько, а вже при ньому, як прилетiв-таки, повiдкривалися, мов стигми, прости Господи, — вiн сам залiплював їй пухирi на литках вiддертою вiд яєшної шкаралущi плiвою: "Посидь так, хай пiдсохне", — i лишалась сидiти перед телевiзором, покiрно вклавши на coffee tableсвої нерiвно попiдсмалюванi сирi ковбаси, вже цiлком визутi з усякого еротичного чару, — i врештi, останнього вечора перед тим, як мали, хвалити Бога, вибиратись iз квартири, перетвореної за час їхнього спiвжиття на залютований бокс густо встояного, аж нiби видимого темно-бурого чаду, — куди, неясно, тимчасом у мотель, аби якась перемiна, — тодi, на прощання, вогонь повернувся в своєму первiсному виглядi: була сама, готувала в кухнi вечерю, iз уже звичним вiдчуттям до нудоти облягаючого стиску чекаючи на його поворот iз майстернi, щось там обшкрiбала, спиною до плити, i враз озирнулась, як од поштовху, — конфорка пiд каструлею палахтiла вже замалим не до стелi, i вже зароджувалось у полум’ї те саме зловтiшне гоготiння, з яким цього разу була сам на сам: fire alarm чомусь мовчав, як паралiзований, але над тим вона застановилася щойно перегодом, а першої митi, машинально, не рознiмаючи зцiплених п’ястукiв — в лiвому потiм виявила затиснуту цибулячу лушпайку, — ринулася збивати полум’я трапленим попiдруч рушничком — воно ж, несите, зрадiло, мов на це й чекало, рушничок зотлiвав їй в руках, гейби плавився, швидко скручуючись почорнiлими, спахаючими жаром краями, аж доки не здогадалася бурнути води — одну кварту, другу, третю, — засичало, розповзлося їдким смородом, стала серед кухнi з обгорiлою ганчiркою в опущених руках: нi, Господи, не витримаю, уже не витримую! — i так справдився її сон — давнiй, минулорiчний, задовго до знайомства їхнього побачений: деревцятко на роздорiж-жi, трепетне й шурхотливе, хтось невидимий запалює пiд ним багаття, черконувши сiрником, i от — мить! — деревце охоплене пожаром, котрий тут-таки й гасне, мовби на те лиш, щоб обглитати крону з листя, i там, де перед хвилею деревцятко мiнилося свiтляною зеленню на тлi неба, стримить гiркий, зчорнiлий кiстяк. З чим вас, дєвушка, й поздравляю.

"Розпукнуте дерево в голiм ряду —

Куди ж ти, дурненьке, спiшило?

Ще й землю розкислу, безживно-руду

Пiстрява трава не замшила,

Ще вiтер весняний чаїться, як миш,

Пiд вiттям, насторченим в мiтли, —

А ти вже зiтхаєш, а ти вже дрижиш

Клейким ряботинням на свiтлi!

Навспинячки тягнешся, бiдне дитя,

З усiх своїх сокiв i нервiв —

Аж чути, здається, як млосно хрустять

Сустави, за зиму завмерлi…," —

спершу був цей вiрш, також недописаний — а слабо було дописати, до кiнця додумати — слабо? — потiм той сон, потiм — усе, що було потiм. Валяй тепер, розкопирсуй углиб, шар за шаром, археологине ти горопашна, — тiльки жалiти себе не смiй, нiщо-бо не ослаблює так, як жалiсть до себе). Хто б оце сказав — вiршi, вони тiльки передбачають, чи, чого доброго, витворюють нам майбутнє — викликаючи з ройовиська схованих у ньому можливостей ту, котру називають? I якщо це справдi так — якщо ми, слiпi шаленцi, самi програмуємо життя наперед, раденькi, що дурненькi, — що так кльово написалося! — робимо його таким, яким воно є, — то який же це страшний дар, Господи, — наче бомба в руках п’ятилiтка, — i як його одмолити?

Хто (що) пише нами?

Господи, я боюсь. Я нiколи досi не боялась по-справжньому — не зовнiшнiх обставин (то пусте, з них-бо завше можна якось вибабратися), а себе самої. Я боюся ввiрятися власному хисту. Я бiльше не вiрю, що вiн — у твоїй руцi.

Зглянься надi мною. Ну будь ласка.

Вечорами вона втiкає до бiблiотеки — головно на те, аби не лишатися в хатi, де розпач пiдстерiгає її в западаючiй тьмi, щоб накрити з головою чорним мiшком, — але й бiблiотека не рятує: жодне з тих, бiльш або менш талановито виписаних i оправлених у фолiанти з постираними корiнцями чужих життiв, що тягнуться й тягнуться, ряд за рядом, вiд пiдлоги до стелi, багатоповерховими стелажами, поки вона намотує вздовж них кiлометраж у пошуках нав’язаного собi самiй тома, — наче на вселенському цвинтарi (сiре небо, безмежне, до небокраю, поле однакових сiрих надгробкiв, i хоч знаєш, що пiд кожним зачаївся небiж-чик, готовий, iно погукають, вихопитися наверх, прибравши живiсiньку й повнокровну стать, але сама ця астрономiчна кiлькiсть зводить нанiвець будь-який смисл вибору когось одного: скiлькох iз них, справдi, ти потрапиш на своєму вiку воскресити, i скiльки таким робом воскрешених-прочитаних щось для тебе означали? все, що ти можеш — i це щонайбiльше! — долучитись до їхнiх монотонних лав ще одним малопримiтним томиком, а вклеєнi на форзацах бланки з чорнильними штампиками date due безсторонньо реєструють абсурднiсть цiлого цього заняття: згiдно з ними, за двадцять рокiв у Гарвардi ти виявилася п’ятою, хто випозичав "Брiфiнг iз сходження в пекло" Дорiс Лессiнг — роман, який згадується в усiх лiтературних довiдниках, i дiйсно того вартий, — i другою, кого зацiкавило польське видання Мiлоша, — бiльшiсть же виповiджених життiв так i пилюжаться незапотребованими листами в номерних шухлядах пiд вiконечком "До запитання"), — жодне з тих життiв не має до неї стосунку, жодне не вiдповiдає на єдине питання, котре їй нiяк не пiд силу обiйти, ну нi з якого боку, хоч куди б смикалася в миршавенькiй надiї на зачiпку: чому не тепер? не вже? чого чекати?

Красивi дiти, у нас мали б бути красивi дiти: елiтна порода. Лiпше не згадувати, так? Та нi, воно якось i не болить уже: пам’ятається — думками, а не чуттями (i невiдомо, що гiрше!). Що правда, то правда: в рабствi народ вироджується, — тлуми, що заповняють київськi автобуси, всi отi сутулi, пом’ятi лицями чоловiки на жокейськи вивернутих ногах, жiнки, похованi пiд тюленистим коливанням сиром’ясного тiста, молодики з дебiльним смiхом i вовчим прикусом, що пруть напролом, не розбираючи дороги (не вiдсту-пишся — зiб’ють з нiг i не завважать), i дiвулi з грубо вималюваними поверх шкiри личинами (зчисть шмаровидло — i оголиться гладенька яйцеподiбна поверхня, як на полотнах Де Кiрiко) та стiйкою аурою якоїсь липкуватої недомитостi, — то наче речi, змайстрованi нелюбовно, абияк, на вiдчiпного: гнали план у кiнцi кварталу, потребували дитини, щоб стати на квартирну чергу, або просто трахнулися десь у парадняку

1 ... 19 20 21 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Польові дослідження з українського сексу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Польові дослідження з українського сексу"