Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дарксіті 📚 - Українською

Читати книгу - "Дарксіті"

176
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дарксіті" автора Остап Соколюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 63
Перейти на сторінку:

— Правда? Куди?

— У невеличке містечко, де мене ніхто не знатиме. Де можна буде почати життя спочатку. Де…

Не говори про погане!

— … буде тепліша погода. Може, навіть, ближче до моря, — посміхаюсь.

Він нахиляється уперед, і я знову відчуваю його парфуми. Немов запах моря — так ненав’язливо і приємно.

— Виїхати звідси… — Пол потер підборіддя. — Це хороша ідея.

— Так. Уявляєш — ці тихі зелені вулички, невеличкі кав’ярні, де бариста напам’ять знає, що ти п’єш. Ліс, до якого рукою подати. Неквапливе життя…

У невеличкому місті завжди більше простору для людини. Всі думають, що там нема можливостей, що обов’язково потрібно їхати у велике місто, але велике місто зневажає людей. Воно не дасть тобі можливостей — просто розтопче.

— Хочеш, поїдемо до Боба? — запитав він.

Я відчувала, як кожна клітина мого організму вібрує натхненням. Це було щось нове для мого тіла. Щось незнане.

— Так, звичайно, Пол.

Від Пола

Інколи потрібно влаштовувати собі вихідні. Особливо, якщо ти довго не спав. Особливо, якщо всередині тебе не перестають гриміти салюти.

Я їхав по дорозі одного із найгірших районів міста і посміхався на весь рот. Чесно, мабуть, це виглядало дуже по-дурному. Дивно, але посмішка на обличчі може легко когось роздратувати. А от серйозний, нахмурений вираз — це нормально.

Якийсь «нігга» на тротуарі суворо глянув на мене, а я посміхнувся і помахав йому рукою.

— Ей! — крикнув він і помчав до авто, але я уже натиснув на газ.

— Ні, ні, не треба. А то я скажу своєму другу Раґнару — він із тебе швидко дух виб’є, — добродушно бубнив я собі під ніс.

Будинок Ромаріо стояв так, немов просив милостиню — страшні, облізлі стіни, дірявий дах, купа страшного одягу розвішеного на шнурках. Коли ось так дивишся на людей збоку, то все стає надзвичайно ясно і зрозуміло — у них не в порядку життя, тому що у них не в порядку речі довкола. А якщо у них не в порядку речі довкола — значить у голові у них розгардіяш.

Проте лише одного розуміння цього не достатньо: важко зробити щось. Важко навести лад.

— Хей! Пол! — Ромаріо вийшов із дому і розгублено посміхнувся мені.

Я несміливо ступив йому назустріч:

— Привіт, Рома, радий тебе бачити.

— Я не маю ще чим віддати тобі гроші, — розвів руки Ромаріо і обняв мене.

— Ох, та й не думав. Не парся про гроші. Я просто хотів тебе провідати. Побалакати.

— Хей, хей! Та ти аж сяєш! Хороші новини?

Я трохи сором’язливо покрутив головою і потім закивав:

— Так. Я вчора був на побаченні.

— Знаєш, у мене в холодильнику є дві пляшечки пива. Якраз нам вистачить, щоб потеревенити!

Він поглянув на дім — у дверях з’явилась його дружина. Вона чомусь дивилась на нього дуже грізно. Немов докоряла за все його життя. Ромаріо злегка скривився:

— Зачекай тут — я зараз винесу. Сядемо у тебе у машині.

— Домовились!

Ромаріо побіг у дім. На порозі на нього накинулась жінка, але вони перевели сварку всередину дому. Я легким кроком почав проходжатись по тротуару. Світило сонце, надворі була хороша, хоч і прохолодна погода.

— Розказуй! — нетерпляче промовив Ромаріо, коли ми, відкривши пляшечки із найдешевшим у всесвіті пивом, сіли у моє авто.

— Вона жінка.

— Це радує. Я ніколи й не сумнівався у тобі!

Ми обоє зареготали і зробили по ковтку.

— Я познайомився із нею у таксі. Залишив візитку. Вона передзвонила. І вчора ми дуже добре провели час. Ходили у ресторан. А потім їздили нічним містом.

— Як її звати?

Перед найкращими друзями не приховують нічого?

— Кален.

— Красотка?

— Так. У неї така невимушена краса. Природна. Хороша шкіра. Приємний запах. Те, що йде зсередини. За фігурою слідкує… Але вона строга. Тверда характером.

— Ну так, це ж чудово! Ким працює?

Отут я зам’явся.

— Проституткою.

— Овва! — Рома сьорбнув пива і задумався. — Який бордель?

1 ... 19 20 21 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дарксіті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дарксіті"