Читати книгу - "Коса. Сплетіння долі"

Інес чимось на неї схожа. Вона не відкривається перед іншими, не розповідає про своє життя. Цю рису Сара дуже цінує. У ній вона бачить молоду адвокатку, якою сама колись була. Із групи стажерів вона обрала саме її під час співбесіди. Інес зарекомендувала себе чіткою, працьовитою, дуже ефективною співробітницею. У своїй групі дівчина була найкращою. «Ти далеко підеш, – якось сказала їй Сара, – якщо тобі вдасться знайти для того засоби».

Хіба могла вона за цих обставин знати, що Інес привезе свою матір до лікарні саме того ж дня, коли в неї самої буде призначений огляд?

На сторінці свого щоденника Сара позначила «ЗУСТ Л». «Л» у цьому випадку означає не «Любий», не «Люка» з бухгалтерії, навіть не «Ларрі», молодий і симпатичний співробітник із сусіднього відділу, схожий на знаменитого американського актора. Ні, «Л» означає просто «Лікар Хаддад», онколог Сари, зовнішність у якого далеко не голлівудська.

Коли минулого тижня Інес попросила день відпустки як виняток, Сара погодилася. Вона подумки занотувала цю інформацію, а потім забула її – протягом останнього часу з нею таке траплялось, імовірно, позначалася втома.

За якусь хвилину вони зустрінуться в залі очікування онкологічного відділення університетської лікарні. У них обох на обличчі читатиметься одне й те саме – надзвичайне здивування. Сарі відбере мову. Інес скористається можливістю представити свою матір.

– Це Сара Коен, партнерка, з якою я працюю.

– Дуже приємно, мадам.

Сара поводитиметься ввічливо, і з виразу обличчя не можна буде здогадатися про її переживання. Проте Інес не знадобиться багато часу, аби зрозуміти, що її начальниця робить посеред дня у цьому коридорі онкологічного відділення зі знімками під пахвою. За якусь мить усе розпадеться на друзки: плітки про інтрижку, одруженого чоловіка, романтичні обіди, таємні побачення. Сару буде викрито.

Марно намагаючись зберегти обличчя, вона вдає, нібито помилилася залою – приїхала відвідати подругу та заблукала… Вона знає, що Інес так просто не перехитрити. У голові її помічниці всі шматочки пазла швидко збираються докупи: відсутність минулого місяця протягом двох тижнів, що здивувала всіх, зустрічі за межами офісу, які вона нещодавно почала призначати досить часто, колір її обличчя, втрата ваги, неприємна ситуація в судовій залі – все це перетворюється на докази, на свідчення, які можна долучити до справи.

Сарі хочеться зникнути, розчинитися в повітрі, щезнути за мить, як ті супергерої, наділені надзвичайними здібностями, яких обожнюють близнюки. Надто пізно.

Раптом вона розуміє, що поводиться перед асистенткою як ідіотка, наче її піймали на гарячому. Так, у неї рак, але це не злочин. І вона не повинна виправдовуватися перед Інес, вона нічого не мусить пояснювати – ні їй, ні комусь іншому.

Кваплячись порушити ніякову паузу, що затягнулася, Сара вітається з дівчиною та її матір’ю і йде від них ходою, що мала б показати її впевненість. Сівши до свого таксі, вона задається питанням: що зробить Інес із цією інформацією? Чи поділиться нею з кимось? Сарі спадає на думку повернутися, спіймати її в коридорі лікарні, вмовити її нічого не розповідати. Проте вона відкидає цю ідею. Таким чином вона муситиме визнати, що вразлива, чим тільки зміцнить Інес, визнає її перевагу.

Вона обирає іншу стратегію: завтра, прийшовши до офісу, вона викличе до себе Інес і запропонує асистувати їй у справі Більгувара, наразі справі номер один, що стосується найважливішого клієнта їхньої адвокатської контори. Це – підвищення, безумовно, несподівана пропозиція, від якої молода асистентка не зможе відмовитися. Їй полестить такий шанс, вона почуватиметься винною Сарі. Навіть краще: вона стане залежною від Сари. Досить вдалий спосіб заплатити за мовчання, визнає вона, примусити її й надалі зберігати вірність. Інес амбітна, вона зрозуміє, що в неї немає жодного резону розкривати цю таємницю та накликати на себе гнів старшої партнерки.

Сару заспокоює цей план, і вона їде з лікарні, втішена своїм задумом. Він майже ідеальний.

Вона забуває лише про одну річ, про яку вона довідалася завдяки своєму багаторічному досвіду: коли ти плаваєш серед акул, найменша подряпинка, що кровить, може тебе вбити.

Нагараджан заснув. Лежачи біля нього, Сміта намагається дихати якомога тихіше. Першу годину його сон завше неспокійний; вона знає, що мусить почекати трохи, якщо не хоче його збудити.

Сьогодні вночі вона поїде. Уже вирішено. Точніше, життя все вирішило за неї. Вона не збиралася втілювати свій задум у життя так швидко, але можливістю, що підвернулася, – справжнім дарунком небес – гріх було не скористатися: сьогодні вранці дружина брахмана, в якої нагноївся зуб, змушена була піти до сільського лікаря. Сміта побачила, як та виходить із будинку, – вона якраз у цей час була в них, вигрібала смердючу яму, що правила їм за вбиральню. У неї було кілька секунд на те, аби зважитися: більше такої нагоди могло й не випасти. Вона обережно прокралася до комори біля кухні, дістала банку з рисом, під якою сімейна пара зберігала свої заощадження. «Я не краду, – подумала вона, – я лише повертаю собі те, що вони мені винні. Усе справедливо». Жінка забрала звідти тільки ту суму, яку віддавала брахману, ані на рупію більше. Крадіжка – навіть однієї монетки, яка для такої багатої людини зовсім нічого не важить – суперечить її принципам, адже через це Вішну може розсердитися. Вона не злодійка, вона краще помре від голоду, ніж дозволить собі вкрасти хоча б одне яйце.

Сміта сховала гроші під сарі та поспіхом повернулася додому. Трясучись, мов у пропасниці, позбирала трохи речей – самий лиш мінімум, не варто брати з собою багато. Вони з Лалітою тендітні, багато