Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

дня, коли він вже збирався влаштовувати собі нічне ложе в переплетеннях одного з дерев, у нього зламався топірець — прямо там, де був насаджений колун. Вирішив собі на вечір приготувати десерт після м'яса — розкрити один з «ананасів» — захотілося на ніч солодкого. Віктор нерозуміюче дивився на те, що залишилося від його єдиного корисного предмета — пилку і ніж він до них особливо не зараховував, а ось топірець… Дрова дрібні порубати, м'ясо розрубати, ех…. чортова манна каша — від усвідомлення втрати корисного предмета хлопцю стало дуже сумно і самотньо на душі — довго не міг заснути від прикрості, навіть повний шлунок не навівав сон. Дивлячись в просвіт листя на нічне небо, подумав, що навіть став почувати себе більш диким, ніж з ранку, коли топірець був ще цілий. Прив'язався душею до предметів з рідної цивілізації, а як тепер собі їжу добувати — на одних фруктах і соках здоровий молодий чоловік довго не протягне.

Хоча згадав, що є такі люди, як вегетаріанці: ті м'ясо взагалі по життю не вживають, і нічого — цілком ним задоволені. Але доля у новому світі була прихильною по відношенню до попаданця: щось брала, а щось давала, і це щось він розгледів на наступний ранок, коли в похмурих почуттях видерся на верхівку дерева для огляду місцевості навкруги. Щось, що ніяк не могло бути творінням природи, стояло приблизно в кілометрі або трохи далі від його теперішнього положення — хлопець вже не дивувався зі свого хорошого зору. Просто щось, схоже на коробку брудно-жовтого кольору стирчало посеред зеленої трави. Снідати вирішив по дорозі, щоб не втрачати часу — однозначно це сліди місцевої цивілізації, і може там знайдуться розумні гуманоїди — так думав наш герой, коли збирав свої нехитрі пожитки, а потім жваво тупав до виявленого об'єкту.

— Гм, я буду не я, якщо це не місцевий вид транспорту, якийсь всюдихід або фургон, чи що? — міркував мандрівник, оглядаючи знахідку — тільки смердить тут жахливо, а що тут може смердіти…?

Знайдена техніка дійсно була по конструкції наближена до земних зразків бронетранспортерів, всюдиходів і інших видів земного транспорту для бездоріжжя. Конкретно цей екземпляр був схожий на гусеницю на колесах, оскільки приблизно в 2/3 довжини мав ділянку, що по виду нагадує складені кільця — як на довгих трамваях, де обидві частини з'єднувалися між собою за допомогою ось такої ось «гармошки». Передню, головну частину візуально оцінив в метрів шість, а задня метра на три продовжувала корпус агрегату після стикувального вузла. Зовні механізм справляв враження цілком робочого пристрою: ніяких пробоїн, вм'ятин або рваних дір не спостерігалося, як і ознак іржі. Подекуди були помітні довгі подряпини, неначе хтось, або щось пробувало метал на міцність. Кабіна, як і в земних машинах, виявилася в передній частині корпусу — темний ковпак з непроникного матеріалу, на вигляд або стекло або пластик — зрозуміти зовні не міг, оскільки висота механізму була, як у самоскидів, тобто низ цього темного покриття починався на висоті не менше двох метрів — вище за його голову.

Помацати зміг — рука вільно діставала на таку висоту — матеріал був прохолодним, попри те, що сонце в даний момент світило прямо в лоб кабіни, а тактильні відчуття схилялися швидше до пластика, ніж до скла. Виразно розрізнялися секції лобового «скла»: темне покриття кабіни складалося з чотирьох сегментів: два бічних і два центральних, а загальну ширину транспортного засобу Віктор оцінював в три метри — все на око, звичайно ж. Ніяких сходів, підніжок, сходинок і поручнів не виявив — очевидно, конструкція не передбачала завантаження всередину через кабіну. Трохи походив навколо носової частини всюдихода — подекуди виднілися дрібні подряпини, аналогічно тим, що виявив на корпусі — очевидно матеріал місцевого «скла» мав високі характеристики міцності. Хоча на дилетантську думку хлопця, слід було б захистити кабіну чимось на зразок грат, як це роблять в Африці, наприклад, закриваючи вікна на джипах навареними захисними пристосуваннями від левів і інших небезпечних тварин.

Особливу увагу приділив колесам: конструкція трималася на шести осях — передня, довша частина покоїлася на чотирьох парах коліс, розташованих умовно попереду і ззаду по дві, а задня, коротша, відповідно на двох парах. Діаметр вселяв повагу: близько метра, швидше за все, матеріал зовсім був не схожий на звичну гуму — все-таки у Віктора була машина і відрізнити шину від камери він міг. Несучий диск на дотик здавався хлопцю ближче до металу, ніж до чогось ще і був забарвлений в тон усьому корпусу — жовті з коричневим розлучення. Хоча контактна поверхня колеса також на дотик була схожа на звичну автомобільну гуму — дивний матеріал не піддавався на зусилля пальців рук туриста, а малюнок протектора нагадував пральну дошку з нахилом всередину корпусу машини. Заглянув під низ агрегату — на його любительський погляд кліренс у цього монстра був не менше сорока сантиметрів: трохи здивувався такому рішенню, адже за той час, що він бродив по савані, йому жодного разу не попадалися яри, струмки або річки, і для чого тут потрібний такий підйом, він не представляв.

— Можливо малюнок рельєфу не скрізь такий, і я багато чого не знаю, хоча і у земних джипів кліренси стартують з двадцяти сантиметрів і вище…. але що ж тут так смердить, що мій шлунок проситься назад?

Продовжуючи огляд, помітив не даху конструкції зброю — ні з чим іншим цей пристрій у нього не асоціювався: довгий ствол, станина, декілька гофрованих кабелів (чи шлангів), що йдуть від пристрою кудись всередину корпусу — знизу не міг розгледіти точніше.

— Потрібно шукати вхід, судячи з хорошого стану, там усередині може…. ні — повинно знайтися щось цінне для самотнього подорожнього в савані — класичний рояль в кущах, хе-хе — вирішив наш герой і став шукати вхід в агрегат, або двері, як в земних машинах.

Можливих входів, як він це собі уявляв, знайшов два: один в головній частині, інший в короткій, задній, причому саме із задньої частини йшов цей осоружний, огидний запах гниття. Саме задні двері були прочиненими, злегка реагуючи на пориви жаркого