Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

вітру. При уважнішому її огляді дійшов висновку, що дверей було дві, вірніше, це був вхід, що прикривається двостулковими стулками. Поки вирішив не влізати, оскільки сморід зсередини спазмами стискав горло і вміст невеликого сніданку намагався повернутися назовні, адже були ще і інші стулки на довгій частині механізму, які слід було спробувати відкрити. Спроба не вдалася: широка, більше метра дверка, хоч і мала ручку, але зрушуватися або якось інакше реагувати на потуги людини не збиралася — неначе її зсередини намертво заварили.

— Що ж, доведеться пробувати через зад, хе-хе — як не хочеться, але іншого виходу не бачу.

— Буе-е — перше, що зробив організм людини, після того, як він смикнув стулку назовні, це все-таки повернув назовні свій сніданок — звідти ударив такий «аромат», що чоловік ледве встиг відскочити убік від хвилі гниючого смороду, щоб відразу за цим зігнутися в нападі блювоти.

— Твою матір, мій сніданок, продуктів і так мало, твою матір! — вилаявся він через пару хвилин, коли відсапався — навіть розглянути нічого не встиг, так сильно шибнуло…. ох ти ж… Думаю, що там напівгнилі трупи місцевих розумних, хоча є вірогідність, що туди заповзло якась тварина, застрягло і здохла там. Але тоді все одно спливає питання про хазяїв цього агрегату, як не крути: де вони — усередині і зараз смердять, або десь зовні і давно вже не смердять?

Глава 4

Потім насилу затримавши дихання, відкрив другу стулку і відсахнувся, стримавши цього разу новий позив. Видовище відкривалося неприємне: нутрощі транспорту, наскільки дозволяло природне освітлення, оскільки сонце світило доки з боку кабіни, були заляпані давно усохлою кров'ю, а на підлозі валялися рештки людини — те, що від нього залишилося, звичайно. Залишилася покусана голова, обгризені до кісток руки і пів обгризена грудна клітка — на останках плоті зараз копошилися огидливі різноколірні черв'яки і інша мерзотність, а ось ніг не було, чомусь. Саме ці останки і створювали сморід, оскільки нічого більшого в межах декількох метрів всередину машини при природному освітленні не спостерігалося. В глибині Віктор зміг розглянути пів прикриті двостулкові двері — приблизно там мав бути і гнучкий вузол зчленування передньої і задньої частин апарату — далі було темно, і що там є, він не розрізняв. Звернув увагу на внутрішню конструкцію цього «причепа»: чомусь прийшла в голову саме така аналогія — бічні стіни були обладнані стелажами, причому деякі з них були закриті, а деякі були просто відкритими полицями. Ширина стелажів оцінювалася, приблизно в півметра, відповідно посередині залишався широкий прохід, де зараз лежали напівгнилі шматки тіла невідомої людини. По стелі спостерігалися поперечні балки, на яких була безліч блискучих крюків, а на підлозі була невелика воронка з отвором.

— Значить, все-таки мені повезло і тут люди, і, судячи з першого враження від трупа — такі ж, як і я — роздумував наш герой, не наважуючись підходити ближче і щось чіпати. Це радує, але можуть бути і дрібні відмінності: колір шкіри, кількість пальців, внутрішні органи, хоча, за великим рахунком, це для мене доки другорядне. Головне те, що вони теж дихають киснем, оскільки ніяких шоломів і масок я не бачу, та і машинка не виглядає герметичною — в процесі огляду виявилася безліч різних дрібних отворів і щілин, не говорячи про закриті люки і схожу нісенітницю.

Трохи постояв на місці, думаючи, що йому робити далі — думки-то були, звичайно, але чіпати цю масу, що смердить і гниє, по якій повзали і копошилися огидливі слизняки і черв'яки, бажання не було ніякого. Під руками теж нічого не було, щоб витягнути останки тіла назовні, а голими руками — ні за що! Оглядівся — метрах в двохстах був новий гай, тому залишивши фургон відкритим, щоб хоч трохи провітрити усередині, пошльопав до дерев: по-перше, хотілося поїсти, оскільки сніданок вилетів погуляти назавжди пару хвилин тому, а по-друге, м'ясо могло і зіпсуватися, і продукти тепер у нього будуть, швидше за все, вегетаріанські, з дерев. Хоча багато надій хлопець покладав на знайдену машину: у мандрівників напевно повинно щось бути просте і корисне, не говорячи про зброю і воду — при спогаді про воду у людини піднявся настрій, і він жвавіше попрямував у напрямі гаю. Поряд з деревами виявився ще один оазис, правда, в такому ж загидженому стані, як і виявлений раніше: хоч вода і була трохи чистіша, а навколишня земля вже не походила на поле після роботи трактора з плугом, але бажання підходити ближче не виникало у Віктора.

— Прокляті бізони, або як вас там, щоб ви усі здохли! — в серцях плювався і штовхав грудки збитої землі турист — це адже точно сарана: усе випили, а що не випили, то загидили. Боже, як я хочу в душ!

Трохи заспокоївшись, повернувся в тінь дерев і став гризти свої запаси — з'їв половину, решту залишив на вечір — більше в такій атмосфері м'ясо не витримає. Запив кислим соком з груші, оскільки маленькі місцеві апельсини із смаком тоніку вже закінчилися, а схожого дерева не зустрічав по дорозі. Невеликий мозковий штурм дав певні результати: побродив деякий час по гаю і знайшов декілька сухих гілок, підпилявши які своїм єдиним інструментом, що залишився, спорудив щось схоже на природний багор — довга палиця із закругленням на кінці. Прийшла думка таким інструментом виколупати усі рештки людини з причепа, а потім очистити підлогу від дрібниць, що залишаться, використовуючи місцеву траву — навіть можна спробувати наробити одноразових віників.

— Потрібно це зробити сьогодні — думав турист, відпочиваючи в тіні гаю — якщо сьогодні все викинути і почистити підлогу, то до ранку там все провітриться і можна буде забратися всередину і подивитися що там далі, в основній частині машини.

Накрутивши себе таким чином на вирішення проблеми, рушив назад до знахідки — судячи з сонця, до заходу залишалося години чотири, так що слід було поквапитися. На