Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Одного разу на Дикому Сході 📚 - Українською

Читати книгу - "Одного разу на Дикому Сході"

345
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одного разу на Дикому Сході" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 85
Перейти на сторінку:
стогнала й обіймала його сильні плечі, щось палко шепотіла йому. Коли Чет різко підвівся, голий та м’язистий.

— Що таке? — спитала схвильована жінка. Чет показав, щоб мовчала. Швиденько стрибнув у штани, поліз на горище, вистромив голову з даху, де у соломі був зроблений отвір. Почув шепіт у дворі. Кілька чоловіків сперечалися про те, чи брати тільки коней з сараю та теличку, чи лізти до хати, може, там ще щось цікаве. Вирішили таки лізти. Постукали у двері. Чет вже сплигнув з даху, обійшов двір, придивився, чи навколо нікого немає. Наче немає. Чет заліз у сарай і подивився з темряви у спини гостей. Їх було семеро. Нахабні та нетверезі, вони пограбували вже не один хутір.

— Хто там? — перелякано спитала жінка.

— Підкажіть дорогу! — сказав тонким голосом наймолодший з грабіжників, ще підліток. — Я до мами йду, заблукав! Вовки тут! — тиснув він на жалість, бо ж почув жіночий голос. Чет вже навів кулемет, англійський «льюїс», який вирив із сіна. Виставив його з віконця сараю і почав стріляти. Звалив усіх сімох. Опісля вийшов, добив поранених з револьвера. Потім постукав у двері. Товсті, дубові, такі і з кулемету не проб’єш. Він сам їх поставив, щоб у хату непросто було зайти. За дверима тремтіла жінка. Поруч плакав її син, що прокинувся від пострілів.

— Все добре, не бійся, — заспокоїв їх Чет. Вранці повантажив трупи на віз і доправив їх до лісу, де зарив.

Потім на хутір прийшли денікінці. Роз’їзд козаків на чолі з офіцером, високим, білявим поручиком Синициним, з нервовим обличчям і тонкими вусиками. З ними був і пан Беккер, місцевий землевласник, який спершу втік від революції, а тепер ось повернувся і почав збирати пограбоване селянами майно свого маєтку. Цей Беккер нишпорив хатою. Знайшов килим, шафу і кілька книжок з картинками, які належали йому, а потім були вкрадені. Не Четом, ці речі йому подарували вдячні мешканці Синівки.

— То грабував маєток? — спитав офіцер у Чета і здивовано роздивлявся цього селюка, який мав напрочуд гарну статуру, наче не гречкосій якийсь, а біла кістка. — Ну що ж, відлупцюємо тебе у виховних цілях. Щоб знав, що не треба чуже брати. Знімай штани, Ванько.

Чет важко подивився на офіцера.

— Не Ванька я, — сказав тихо.

— Та мені плювати, хто ти є. Крав, то відповідай.

У дворі заплакали жінка з дитиною. Чет скривився. Якби не вони, він би так не дався. А то зняв штани і йому всипали спеціально заготовленими різками.

— Дивися, холопе, наступного разу розстріляємо! — сказав після екзекуції поручик і вони поїхали. Попереду козаки, а за ними Беккер на четівському возі зі своїм майном. Чет трохи почекав, потім дістав з хованки зброю і засідлав коня. Жінка намагалася зупинити. Любила Чета і боялася, що вб’ють його. Але він прибрав її руки і помчав лісом, лише одному йому відомими стежками навпростець. Сидіти не міг, то вимушений був скакати стоячи, Наздогнав козаків вже майже на виїзді з лісу. Поручнику Синицину пощастило, що терміново викликали до штабу і він поїхав до появи Чета, який перестріляв козаків і Беккера. Неквапливо зібрав зброю, коней, зняв чоботи, понишпорив у кишенях, забравши портсигар поміщика і його ж бінокль. Повантажив зібране на віз і з тим повернувся.

Третій раз приходили вже червоні. Проводили реквізицію коней. Забрали у Чета всіх трьох, яких він не встиг сховати у лісі. Жінка запропонувала товаришам пообідати. Червоні погодилися. Легко вмололи чавунок борщу з сулією самогону. Потім позасинали, бо самогон був непростий. Чет виніс сплячі тіла, повантажив на віз, вивіз у ліс. Там твердою рукою колія перерізав їм горлянки. Трупи сховав. Коли червоні приїхали шукати своїх, то Чет сказав, що вони забрали коней та самогон і поїхали лісом, а там, мабуть, бандити якісь напали. Червоні знали, що у навколишніх лісах багатенько банд, то повірили і відступили, лише забравши у Чета теля.

Отаке неспокійне життя було тепер на хуторах. Чет все придивляється до цього хутора, який їм зустрівся, Міра теж. Коли вже їхали поруч, то з двору вийшов дід з цеберком. Такий міцний чолов’яга, вгодований, червонопикий. Прямував через дорогу до колодязя. Побачив гостей і зовсім не злякався, хоч вони озброєні були.

— Доброго дня добрим людям, — сказав таким баским голосом.

— Доброго, — відповів Чет.

— Куди прямуєте?

— У справах.

— Як хочете відпочити та поїсти, то можете в нас зупинитися. Візьмемо недорого, бо мало нині стало подорожніх.

— У вас що, тут шинок?

— Та був колись шинок, на всю округу гримів. А зараз вже столи пилом припали, бо не до веселощів стало людям, — бідкався старий. — То зайдете?

— Ні, поспішаємо ми, — сказав Чет.

— Ну, як хочете. Їдьте, щоб я вам дорогу не перейшов, — запросив старий і махнув пустим цеберком.

— А на Шпилівку правильно ми їдемо? — спитала Міра.

— О, ви теж туди, — посміхнувся старий.

— А що, вже їхав хтось? — так наче заради ввічливості спитала Міра.

— Ага, хлопець один. З цілою валізою книг. Правильно їдете. Тільки через версту роздоріжжя буде, так беріть ліворуч і приїдете до Шпилівки.

— Дякую, діду, — сказав Чет.

— Немає за що.

— А хлопець той давно проїздив? — поцікавилася Міра.

— Та вчора ще.

Поїхали далі, минули хутір, знову ліс.

— Хтось нас випереджає, — сказала Міра.

1 ... 19 20 21 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одного разу на Дикому Сході», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одного разу на Дикому Сході"