Читати книгу - "Зірки Егера"

Піп залишився наодинці з Юмурджаком.

Турок стояв під дубом і, опустивши очі, дивився на траву. Священик зупинився за десять кроків від нього, спершись на списа. Якийсь час іще було чути, як риплять вози, затим настала тиша.

Турок підвів голову.

— Перш ніж вбити мене,— промовив він, весь блідий від страху,— вислухай, що я тобі скажу. Мій пояс набитий золотом. За таку здобич ти хоч поховай мене як годиться.

Піп не відповів, байдужим поглядом дивлячись на турка.

— Коли повісиш мене,— вів далі Юмурджак,— викопай мені могилу під цим деревом і поховай так, щоб я сидів. Обличчям поверни до Мекки[16]. Зроби це за мої гроші.

Більше він не промовив жодного слова. Чекав, коли піп накине йому зашморг на шию.

— Юмурджак,— заговорив священик,— я чув учора, як ти казав, що твоя мати була угорка...

— Так,— відповів турок, і погляд його пожвавішав.

— Виходить, ти наполовину угорець?

— Так.

— Турки тебе вивезли, коли ти ще був малим хлопчиком?

— Ти вгадав, пане.

— Звідки тебе вивезли?

— Я вже забув.

— Скільки тобі було тоді років?

— Я був ще зовсім малим.

— А батька ти пам'ятаєш?

— Ні.

— І не пам'ятаєш, як тебе звали?

— Не пам'ятаю.

— І ти не можеш згадати жодного імені з часів свого дитинства?

— Ні.

— Дивно, що ти не забув угорську мову.

— В яничарському училищі навчалося чимало угорських хлопців.

— А ти не знав хлопчика на ім'я Імре? Імре Шомоді? Родом із села Лак.

— Мені здається, що я вже десь чув це ім'я.

— Кругловидий, чорноокий, опецькуватий хлопчик. Було йому тоді всього років п'ять. З лівого боку на грудях у нього родимка, наче трилисник,— така, як у мене.

Піп розкрив сорочку на грудях: нижче лівого плеча виднілися три родимки, злиті у вигляді трилисника.

— Я знаю цього хлопця,— промовив турок.— Я часто бачив цю родимку, коли ми вмивалися. Тільки тепер його вже звуть інакше — чи то Ахметом, чи Кубатом.

— А хіба ви не разом ходили в походи?

— Коли разом, а коли й ні. Він тепер воює в Персії.

Піп пильно подивився на турка.

— Брешеш!

Турок опустив очі додолу.

— Стерво! — презирливо кинув священик.— Ти таки вартий того, щоб я тебе вбив!

Турок упав на коліна.

— Змилуйся наді мною, пожалій мене! Забери у мене все, що я маю, зроби мене своїм рабом! І собака так вірно не служитиме тобі, як я!

— Питання тільки в тому, чи ти людина, чи звір? Якщо я відпущу тебе, то хто поручиться, що ти знову не вбиватимеш, не грабуватимеш мій бідний народ?

— Хай аллах відшмагає мене всіма батогами, якщо я ще колись візьму шаблю в руки!

Піп похитав головою.

Турок продовжував благати:

— Клянуся тобі найстрашнішою клятвою, яку тільки може дати турок!

Піп склав руки на грудях і глянув своєму бранцеві в очі:

— Юмурджак, ти й тепер, стоячи на порозі смерті, торгуєшся зі мною, хоча й вважаєш мене йолопом. Чи, може, ти думаєш, що я не знаю, як ставиться коран[17]  до клятви, даної гяурові?[18]

Лоб турка зросився потом.

— Тоді кажи, пане,