Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

переживайте. Оштрафуйте самі себе і їдьте далі. Наступна зупинка «Панорама Бородінської битви». У цій панорамі загинув відомий російський полководець Багратіон. На честь якого названо-станцію метро «Багратіонівська»… Товаришу з сіткою! Товаришу з сіткою! — гукала Маша у мікрофон. — Вам треба виходити, а ви зачепились за ґудзик громадянки в окулярах, їй виходити не треба. Тому скоріше відчіплюйтесь… Громадянине з килимом! Громадянине з килимом! Ви зовсім придушили бабусю з праскою біля виходу… А тепер громадянку з бідоном біля вікна… А тепер ще краще — військового біля каси! Та не крутіться ви, будьте ласкаві, на всі боки! Ні, ви крутитесь, тільки без килима! Так я і знала! Тепер своїм килимом дядечка у капелюсі штовхнули. Підніміть, будьте ласкаві, капелюха. А тепер підніміть, будьте ласкаві, дядечка.

Та Маша не забувала і про головне. І весь час запитувала про плинність:

— А може, вам квартири не виділяють?

— Це точно — не виділяють. Та не через них.

Тут сталось от що. Маша побачила, що до тролейбуса біжить Діма Олейников. Він підбіг до задніх дверей. Маша натисла кнопочку, і задні двері зачинились. Але відчинились передні. Діма подався туди. Маша знову натисла кнопочку.

І передні двері зачинились, а задні відчинились знову.

Діма був із тих хлопчиків, які вміють бігати, але не вміють думати. Він знову подався назад. А Маша мовила по радіо:

— Шановні пасажири! Коло тролейбуса бігає хлопчик Діма Олейников. Він вчиться на трійки. Чіпляється до дівчаток. Сьогодні з'їв велике яблуко і ні з ким не поділився. Ще він хотів ударити пеналом ученицю Машу Філіпенко. І погляньте, який він невмитий і розхристаний.

Всі пасажири з прикрістю подивились на Діму. А він усе бігав од передніх дверей до задніх. Од задніх до передніх. Він розумів, що тут щось не так, але все одно не міг вимкнутись. Тільки-но він здогадувався, що бігти марно, відчинялись наступні двері, і ноги несли його до них.

Діма вже парував. І тут Маша сказала:

— Ні, такого хлопчика тролейбус не повезе!

Вона зачинила обоє дверей. І пасажири почули:

— Наступна зупинка «Меблевий». Названа так на честь меблевого магазину. У продаж надійшли імпортні табуретки.

Пропрацювавши в тролейбусі два маршрути підряд, Маша помчала додому. Там на неї чекала сувора, чорна, як грак, громадянка — дружина товариша Жбанова — фахівець з російської мови.

— Десять хвилин на обід, — говорила вона Ма-ші, — і візьмемось за мову. До речі, як правильно — обіД чи обіТ?

— Обід, — відповіла Маша. — Тому що обідати.

— А як правильно говорити: хліб і суп?

— ХліБ і суП, — говорила Маша. — Тому що обід з хліБом і суПом.

— Одержуйте, — давала їй хліб і суп дружина товариша Жбанова. Вона була вельми сувора. Маша дивилась на неї як загіпнотизована. Російська мова так і всотувалась у Машу. А помилки кудись із неї вистрибували.

Навчання йшло далі повним ходом.

— Як правильно писати: картопляне пюре з котлетою?

Маша розуміла; якщо вона скаже з помилками, не одержить ані того ані іншого. Вона казала:

— А можна, я їстиму сосиски з макаронами? Вони від сніданку лишились.

Далі вони вивчали правила на перевірочні слова. Дружина товариша Жбанова промовляла:

— Лікар. Маша перевіряла:

— Лікаром.

— Борщ!

— Борщом!

— Товариш!

— Товаришем! — вигукувала Маша.

— Дуже добре. Дуже мило. Нічого сказати! — дивувалась дружина товариша Жбанова. — Повний казанок з борщом… З'їли ми з товаришем… На радість оточуючим… На цьому обід закінчується. На третє замість компоту прочитай правило написання суфіксів після шиплячих.

Якщо дзвонив телефон, дружина товариша Жбанова брала трубку і суворим голосом повідомляла:

— Вас слухають. Нетерплячий Олейников кричав:

— Це хто там? Хто зняв трубку?

— Дружина товариша Жбанова.

— А можна Машу?

— Поліпшувачка Маша Філіпенко посилено вивчає російську мову і підійти до телефону не може.

Олейников пригальмував, але не вгамовувався і канючив:

— Можна, будь ласка, на одну хвилинку! Мені дуже важливо.

— В такому разі, Марія Олександрівна підійде рівно на одну хвилину… Машо, підійди, будь ласка, до телефону. Там щось важливе. Напевно, з Верховної Ради дзвонять.

— Машо! Машо! — кричав Діма Олейников. — Про нас з тобою по радіо передавали. Я в тролейбусі чув.

— А що передавали? — безневинно цікавилась Маша.

— Що ми побились. Що у мене було велике яблуко. І що мені подарували пенал.

— Так, так, — пригадувала Маша. — Я також щось чула. Ще там передавали, що ти невмитий.

— А що то за передача була? — спитав Діма.

— Що то за передача була — не відаю, — відповіла Маша. — Напевно, «Піонерська зірниця».

Дружина товариша Жбанова взяла трубку:

— Я гадаю, що то була передача «На просторах Всесвіту». Не відволікайте Машу від занять, юначе, — вона поклала трубку. — Отож, Машо, записуй слова: «славний, повний, товстий, шиплячий, свистячий, ходячий». Записала?

— Записала.

— Тепер роби з них коротку форму: «Славний — славен, повний — повен». Зрозуміло?

Не встигла дружина товариша Жбанова дійти до столу, щоб покласти підручник, а Маша вже накатала вправу. Вона подала її вчительці. На аркуші було написано: «товстен, шиплячен, свистячен, ходячен».

— Я п'ять років навчаю людей. Усіляких, од дітей до начальників главків, — сказала товариш Жбанова. — Але такого ще не бачила. До побачення. Урок «закінчен».

Більше на заняття вона не приходила. А Маша все випитувала